У чоловіка була маленька донечка, єдина і дуже улюблена дитина. Він жив лише для неї, вона була його життям. Отже, коли вона захворіла, і її хвороба не піддавалась зусиллям найкращих лікарів, він став схожим на одержимого, зворушивши небо й землю, щоб забезпечити її відновлення здоров’я.
Проте всі його зусилля виявилися марними, і дитина померла. Батько був абсолютно непримиренним. Він став гірким самітником, закриваючись від своїх численних друзів, відмовляючись від будь-якої діяльності, яка могла б відновити його врівноваженість і повернути його до нормального життя.
Потім однієї ночі йому наснився сон. Він був на небесах і був свідком грандіозного дійства маленьких янголят. Вони марширували нескінченною шеренгою повз Великий Білий Престол. Кожне ангельське малеча в білому вбранні несло свічку. Але помітив, що в однієї дитини свічка не горить. Тоді він побачив, що дитина з темною свічкою була його власною дівчинкою. Кинувшись до неї, поки дівчина хиталася, він схопив її в обійми, ніжно попестив і запитав: «Як це не горить тільки твоя свічка?» “Батьку, вони часто знову запалюють це, але твої сльози завжди знову гасять це”, – сказала вона.
Саме тоді він прокинувся від свого сну. Урок був кришталево зрозумілим, і його результати були миттєвими. З тієї години він уже не був самітником, а вільно й весело спілкувався зі своїми колишніми друзями та однодумцями. Його марні сльози більше не гаснуть свічку його маленької коханої.