Зараз я сюди пишу просто щоб отримати слушну пораду, бо в такій ситуації, в якій я опинилася зараз ще ніколи не була. Непроста склалася у мене життєва ситуація, і я не знаю, як бути, щоб не зіпсувати усі відносини в нашій родині і не стати ворогом для всіх.
Мій чоловік сам родом з багатодітної сім’ї. Він – старший в сім’ї. У нього є 2 брата та молодша сестра. Його мати Тамара Вікторівна так хотіла дівчинку, що народжувала поки не стала мамою донечки і тоді була дуже щасливою.
Коли я виходила заміж за Олега, то думала, що старший брат з великої родини – особливо відповідальний, і максимально готовий та розуміє, що таке сім’я та турбота про неї. І в цьому я не помилилася, за винятком одного, але дуже суттєвого, нюансу.
Вся сім’я просто дуже любить та шанує свою молодшу сестру Поліну. Мати ще з самого раннього дитинства привчила всіх синів, що щастя і благополуччя їх найменшої доньки, сестри Олега – це основне завдання їх усіх: і батьків, і братів.
Коли я виходила заміж, Поліні було 10 років, і ця опіка виглядала дуже цікавою, але я все розуміла, бо вона тоді була ще зовсім малою дитиною. А ось через 5 років почалися непрості труднощі, які відбилися і на нашій родині.
Поліна зовсім не хотіла вчитися, постійно проводила час зі своїми друзями, вічно потрапляла в якісь ситуації, і потім потрібно було їй допомагати. І вона, без докорів сумління, дзвонила комусь із братів та просила допомоги. І так було завжди.
Звичайно, першим в цьому списку постійно був старший брат, мій чоловік Олег. І ось, чоловік , навіть серед ночі, збирався за першим дзвінком Поліни та їхав її виручати. Я тоді думала – ну нічого, підросте, стане розумнішою – і все прийде в норму. Як би не так, на жаль, нічого зовсім не мінялося.
Роки минали швидко і згодом Поліна вже й сама зібралася заміж, і її весілля повинні були сплатити брати – адже у Тамари Вікторівни немає таких грошей. А старший брат, природно, повинен вкластися у весілля сестри більше всіх, це було цілком нормально в сім’ї мого чоловіка, та й він вважав, що має допомагати своїй сестрі, адже так привчили батьки його ще з ранніх років.
Ну добре. Вийшла Поліна заміж, зіграли весілля. У моєї свекрухи є трикімнатна квартира, і вони спочатку жили з нею. Але, зі своєю мамою Поліна не вжилася – і вони з чоловіком відразу пішли на орендоване житло.
Згодом у них народилася дитина, потім друга, потім новий чоловік і, знову 2 малюка, усім на превеликий подив. Поліна все своє життя звикла до того, що їй усі все щось винні, тепер вона все думає, що і її дітям усі щось винні, адже вона багатодітна мама, тому родина має годувати та допомагати утримувати її і її дітей.
Збираємося у Тамари Вікторівни на якесь сімейне свято – я купую племінникам подарунки і солодощі, а вона, хоч би раз, щось купила моїй дитині, жодного разу моїй дитині в руки навіть цукерку не дала. Ну і добре.
А нещодавно вони з мамою придумали, що батьки повинні жити зі старшим сином, тобто з моїм Олегом, так належить, а квартиру треба віддати молодшій дитині – Поліні. І, найсумніше для мене те, що чоловік – не проти.
Зараз вийшло так, що я з дитиною за кордоном, а чоловік вдома живе сам.
У нас двокімнатна квартира, і одна дитина. Ця квартира подарована нам моїми батьками, але свекруха вважає, що син за 20 років шлюбу зі мною – її повноправний власник і господар тут теж.
Одна кімната у нашій квартирі наша, друга – сина. Так, син скоро поїде вчитися, коли ми повернемося в Україну, але він же буде приїжджати додому у вихідні. І куди? Адже чоловік вважає, що одна кімната має бути наша, а інша його батьків, адже в Поліни багато дітей, їм зараз потрібен простір. До бабусі з дідусем в кімнату сину приїжджати?
Вони мені вже щодня тільки ведуть розмови про їх нещасливу Проліну і як їй зараз важко.
Чоловік не розуміє чому я проти, він мені каже, що я все одно зараз за кордоном, кімната стоїть пуста, тому хоча б тимчасово, поки нас з сином немає, свекри будуть жити у нас, а Поліна повернеться в квартиру батьків, бо їй немає чим платити за оренду.
Та я не хочу, бо знаю, що коли повернемося, то я їх не вижну потім, а як скажу, щоб з’їжджали, то буду ворогом, вони образяться на мене. Тому мені різниці немає, образяться вони зараз, коли я відмовлю відразу, або потім, коли я повернуся. Я просто впевнена, що Поліна з батьківської квартири вже нікуди не поїде потім і мені доведеться з свекрами жити, тому нехай вони зі своєю донькою живуть, багатьом людям зараз важче чим їм.
Вони щось там говорять між собою, вирішують без мене, ображаються, а я кажу тверде ні. Але в чому я винна, чому я маю дбати про Поліну, чому маю брати до себе жити батьків чоловіка, коли у них є велика простора квартира? Нехай собі живуть зі своєю донькою.
Олега я щиро кохаю, він хороша людина, розлучатися не хочу, але і зі свекрами разом жити не хочу теж. Що робити? Як вийти з цієї ситуації, щоб вони усі на мене не ображалися. Чи вірно я чиню?
Фото ілюстративне.