У нас з братом дуже строгі батьки: вдома до восьмої вечора, тільки схвалені батьками друзі, відмінне навчання і зразкова поведінка – це список основних вимог від мами з татом, з яким нас ознайомили коли ми пішли в школу. То ж росли ми в повній строгості, батьки дуже хотіли нами пишатися.
Ми виросли і батьки почали думати, кому з нас віддати бабусину квартиру. Брат швиденько одружився з дівчиною з хорошої сім’ї, яку схвалила наша мама. А я, в силу виховання, була дуже сором’язлива, тому мені було важко будувати стосунки з чоловіками.
Брат з дружиною почали підлещуватися до мами з татом, щоб ті віддали бабусину трикімнатну квартиру в центрі міста їм. Але батьки спочатку хотіли подивитися, за кого я вийду заміж, а вже тоді щось вирішувати.
Через деякий час мені почав приділяти знаки уваги однокурсник мого брата. З потомственої професорської родини, з великими перспективами – мої батьки відразу його схвалили. Але мені він був не до душі і я тишком почала зустрічатися з одним хлопцем з нашого двору.
Я хотіла спочатку закінчити університет, а потім вже думати про весілля, але доля розпорядилася по-своєму: я чекала дитину. А коли я була на сьомому місяці, наречений мене кинув.
Наречений виявився просто негідником, який нічого і чути не хотів ні про мене, ні про дитину. Тато був у розпачі: народити дитину без чоловіка – ганьба сім’ї. І неважливо, що я була обманута, до шлюбу я не мала права вступати в будь-які відносини. Мене вигнали з дому, давши досить скромну суму на перший час, а квартиру бабусі віддали братові і його дружині. На прощання брат сказав мені:
– Не ображайся, сестричко. Кожен в житті повинен крутитися, як може. Навіть якщо доводиться йти по головах.
Я побажала йому і його аристократичній дружині щастя, і почалася у мене нове життя.
Батьківських грошей вистачило на рік вперед оплатити кімнату в комуналці. В університеті я взяла академвідпустку. Я почала думати, на що жити, потрібно було терміново вирішувати, що робити далі.
Моє ідеальне знання англійської та китайської дозволили мені зайнятися переведенням технічної документації, що досить непогано оплачувалося. А найголовніше – я могла працювати, не виходячи з дому.
Я народила доньку. Тато, як і раніше, нічого не бажав чути про незаконнонароджену внучку а мама іноді, таємно від тата, приїжджала.
Час минав, але образа на брата не відпускала. Я подала на аліменти на свого колишнього нареченого, нехай знає, що відповідальність за дитину лежить і на ньому теж. У ображену гідність «мені від тебе нічого не потрібно», я грати не стала: нам з дочкою потрібні гроші.
Від мами я дізналася, що брат став батьком. Але з’ясувалося, що його ідеальна дружина йому зрадила і дитина насправді не його. Тато знову був розчарований – «рогоносець» в родині, розлучення! Брату він цього не пробачив, відібрав бабусину квартиру і позбавив спадку. Мене запросили повернутися в сім’ю зі словами:
– Твоя дитина хоча б наша…
Я відмовилася. Дочка скоро піде в приватний садок, мене беруть туди педагогом з англійської. Коли я влаштовувалася туди на роботу, я сумнівалася, що мене візьмуть – досвіду викладання у мене немає. Усміхнена завідуюча сказала:
– Головне – любов до дітей, Ви впораєтеся.
Брат почав прикладатися до чарки, його звільнили з роботи і вигнали зі знімної квартири. Зараз він гостює за своїми друзями, яких у нього залишилося не дуже багато, після позбавлення доступу до батькових грошей. Сподіваюся, він знайде в собі сили жити далі, а не опуститися на саме дно.
Фото ілюстративне – romper.
