Тамара мила посуд, коли у двері подзвонили. Жінка здивувалася: вона нікого не чекала. Коли Тамара відкрила, то побачила на порозі свою сестру. Олена була без макіяжу, з сумними очима, в руках якась папка. – Тамаро, мені поговорити треба, – сказала Олена, не дивлячись у вічі. Тамара мовчки впустила сестру, налила чай. Олена довго мовчала, потім раптом заплакала. – Вибач мені, – видавила вона крізь сльози. – За що ти вибачаєшся? – здивувалася Тамара. – Ось за це, – тихо додала Олена, і підсунула до сестри папку з паперами. Тамара взяла папку, відкрила її, переглянула вміст і…ахнула від побаченого

Тамара за кухонним столом підраховувала свої фінанси. Нещодавно жінка багато витратила на візит до стоматолога, а тепер в поліклініці їй призначили ще купу обстежень. Пенсія в неї була не королівська, а здоров’я потребувало вкладень. Вона звикла все рахувати, економити на дрібницях, але на себе намагалася не шкодувати: якщо вже лікуватися — так по-людськи. Тим більше, що жінка була самотня: ні дітей, ні вкуків.

Цього дня телефон задзвонив рано. На екрані висвітлилося ім’я “Олена”, молодша сестра. Тамара одразу відчула хвилювання: Олена ніколи не дзвонила просто так, завжди з якимось питанням чи проханням.

– Тамаро, привіт! – бадьоро почала Олена. – Слухай, у мене тут 50-річний ювілей на носі, хочу відзначити красиво, в ресторані. Але не вистачає трохи, ти б не могла виручити? Я потім віддам чесно.

Тамара зітхнула:

– Олено, я б з радістю, але в мене зараз зовсім немає зайвих грошей. Я тільки-но стоматологу заплатила, ще обстеження попереду, і невідомо, які результати будуть.

– Ну ти ж знаєш, я завжди повертаю, – не здавалася Олена.

– Олено, ти не завжди повертаєш, – спокійно відповіла Тамара. – Я не можу зараз, правда. І взагалі, ти впевнена, що варто влаштовувати ювілей у борг?

На тому кінці повисла пауза.

– А що мені тепер і День народження не можна відзначити? – ображено запитала Олена. – Усі люди як люди, а я що, гірше? Мені соромно перед гостями буде, якщо не зможу їх нормально прийняти.

– Олено, ну можна ж скромніше відзначити, вдома, у родинному колі, – спробувала пояснити Тамара.

– Ти просто не хочеш мені допомогти, – різко зупинила Олена. – Завжди в тебе є гроші, а як мені треба – одразу нема.

– Олено, у мене правда немає, – повторила Тамара. – Я не можу.

– Ну й добре, – кинула Олена. – Не треба, обійдусь.

Тамара поклала слухавку, відчуваючи, як на душі стало неприємно. Вона зрозуміла: Олена всерйоз образилася.

Минув тиждень. Олена не дзвонила, не писала. Тамара намагалася не думати про це, але все одно ловила себе на тому, що чекає на дзвінок. Вона згадувала, як Олена просила гроші на весілля сина — тоді Тамара виручила, хоча сама потім рахувала копійки до пенсії. Потім був ремонт у Олени, потім навчання дочки, потім борги чоловіка. Гроші завжди кудись йшли, а поверталися не повністю, а то й зовсім не поверталися.

На цей раз Тамара вирішила — вистачить. Вона більше не могла тягнути чужі свята на свою пенсію.

Увечері зателефонувала подруга Галина:

– Ну що, як ти?