– Оксано, ну скільки можна тягнути, – говорив вітчим. – Квартира стара, продамо її та вкладемо гроші в будинок за містом. Тобі свіже повітря потрібне, а не ці чотири стіни. З’їздиш зі мною куди треба, підпишеш папери, і заживемо як люди.
Марія, що спала за стіною, мимоволі згорнулася клубочком. Вона прокинулася ніби від поштовху й тепер почувалася ніяково, наче підглядає у замкову щілину.
Саме цього дня вона ночувала в квартирі матері. У неї вдома прорвало трубу, і на час ремонту вона попросилася пожити тут. Мати зраділа й, звісно, не заперечувала.
Вітчим Олег з’явився в житті матері кілька років тому. Марії він не подобався, але лізти в материні стосунки вона, ясна річ, не збиралася.
За стіною мати щось відповіла.
– Які ще діти, – урвав її Олег. – Марії твоя квартира не потрібна, в неї є своя. Син живе в іншому місті. Давай так: з’їздимо до нотаріуса, оформиш на мене довіреність, а далі я вже сам. Чого ти впираєшся, не розумію?
Мати ще щось сказала, вони вже мало не посварилися, а потім вона зашипіла:
– Тихіше! Сусідів розбудиш, ти що? Ранок вечора мудріший, завтра поговоримо.
Олег щось невдоволено буркнув, і за стіною все стихло.
Вранці, коли вітчим пішов на роботу, Марія сіла з матір’ю пити чай.
– Мамо, а що це дядько Олег казав про будинок за містом? – обережно запитала вона. – Ви справді збираєтеся переїжджати?
Мати опустила очі.
– Та він уже давно мене вмовляє… Минулого тижня возив до рієлтора, той порахував, що за неї дадуть два мільйони.
– Олег тепер підганяє, кличе до нотаріуса — оформить, каже, на нього довіреність, щоб він сам усім займався. А я… – вона важко зітхнула. – Я тягну, Марічко. Боюся.
– А тобі самій хочеться за місто?
Мати ненадовго замовкла.
– Я хочу залишитися тут, – зізналася вона. – Я тут кожен куточок знаю, подруги поруч. Куди мені на старості років у поля та ліси? Але Олег злиться, а я скандалів не витримую. Може, він і правий, йому видніше.
Марія накрила мамину руку своєю. Усередині в неї все кипіло, та вона змушувала себе говорити спокійно.
– Ти поки нічого не підписуй, добре? І до нотаріуса з ним не їдь. Пообіцяй мені. А я розберуся.
Мати кивнула розгублено, але з вдячністю.
Наступного дня Марія поїхала до своєї давньої подруги Соломії. Та працювала юристом. Соломія вислухала подругу й відкинулася на спинку стільця.
– Так, давай по черзі, – сказала вона. – Квартиру мама коли купувала — до шлюбу з цим Олегом чи після?
– До. Ще задовго до того. Вони її з батьком купували, а Олег — це вітчим, він з’явився років п’ять тому.
– Тоді слухай. Це її особиста власність, дошлюбна. Майно, набуте до шлюбу, належить тільки власнику. Сам Олег ні продати її, ні розпоряджатися нею не може.
– То він дарма старається? – уточнила Марія.
Соломія похитала головою.
– Не поспішай радіти. Сам він нічого не зробить, але йому це й не потрібно. Йому треба тільки одне — щоб мама або продала квартиру, або оформила на нього нотаріальну довіреність.
– А це у нотаріуса справа на п’ятнадцять хвилин. Закон захищає її тільки до того моменту, поки вона сама не візьме ручку. А якщо вона не конфліктна…
– Як я зрозуміла, він тисне на неї щодня, – пробурмотіла Марія. – І вона рано чи пізно здасться, аби не було сварки.
Подруги трохи помовчали.
– Якщо вона підпише довіреність у нотаріуса, то назад уже нічого не відкотиш, – сказала Соломія. – Твоє завдання одне: зробити все, щоб вона цього не підписала. Якщо вистоїть — він лишиться ні з чим.
Марія вийшла від неї не заспокоєна, а ще більш стривожена. Закон був на боці мами, так. Але закон не сидів з нею щовечора на кухні й не грюкав дверима прямо над вухом.
А Олег сидів. І мати вже майже зламалася.
Залишалося зрозуміти головне: навіщо? У будинок за містом Марія не вірила жодної секунди. Тут було щось інше, і вона вирішила з’ясувати, що саме.
Трубу до того часу полагодили, Марія повернулася до себе, але приїжджала до матері щодня, щоб не залишати її сам на сам з Олегом.
Вона почала придивлятися до вітчима. Телефон у нього тепер дзвонив часто, і на дзвінки він переважно відповідав на балконі або просто виходив у коридор.
І ось якось після вечері Олег буркнув, що йому душно, й вийшов із телефоном на балкон.
Марія тихенько пішла до спальні. Балкон був у вітальні. Вікна зі спальні теж виходили на той самий бік. Тож Марія, увімкнувши запис на телефоні, сіла слухати.
– Та знайду я, знайду, – квапливо бурмотів Олег. – Дайте термін. Майже два мільйони… Таку суму за один день не збереш.
– Я з житлом питання вирішую, чуєте? Скоро закрию всю суму повністю. Тільки не треба до мене додому ходити, дружину лякати. Я сказав — закрию, значить, закрию.
Він кинув слухавку й пішов у санвузол.
– Тепер ясно, – подумала Марія. – У нього борги. І щоб розрахуватися з кредиторами, він хоче продати мамину квартиру.
Олег вийшов до магазину, а Марія підійшла до матері.
– Мамо, послухай, – почала вона, – квартира тільки твоя, дядько Олег не має на неї жодного права. Продати її можеш лише ти сама. Якщо не підпишеш і не оформлюватимеш на нього довіреність — він безсилий, хоч що роби.
Мати дивилася на неї широко розкритими очима.
– А ти знаєш, чому він так квапиться? – продовжила Марія.
– Та… будинок же… Він же казав…
– Який там будинок, – відмахнулася вона. – У нього борги. Майже на два мільйони. Йому вже телефонують додому і погрожують. Він хоче продати цю квартиру й закрити борг.
І Марія увімкнула запис на диктофоні.
– Як… борг? – мати прикрила рота рукою. – Він мені нічого не казав… Говорив, що в нього справи йдуть добре…
– Мабуть, не дуже добре, – похмуро відповіла Марія, – якщо така заборгованість…
Мати довго мовчала.
– Він мене щодня допікає… підпиши та підпиши, – зітхнула вона. – А я ледь не підписала.
– І не підписуй, – Марія обійняла її за плечі. – Тепер ми знаємо головне. А він не знає, що ми знаємо, — і в цьому наша сила.
Невдовзі Олег повернувся і, виставивши Марію в коридор, зачинився з матір’ю на кухні. І знову почав тиснути: поїхали та поїхали до нотаріуса, підпиши та підпиши папери.
– Ні, Гено, – почула Марія мамин голос, – я завтра нікуди з тобою не поїду. І довіреність підписувати не буду.
Олег ще щось говорив. Марія розуміла, чому він поводиться обережно — не хотів, щоб падчерка почула. Тієї ночі, коли він думав, що вона спить, то говорив на весь голос.
Тепер ситуація була іншою. І Марія вирішила втрутитися. Вона зайшла на кухню саме тоді, коли Олег гаряче переконував матір, чому та має зробити те, про що він просить.
– Дядьку Олеже, мама, як на мене, чітко сказала, що нічого підписувати не буде, – зауважила Марія.
Олег невдоволено скривився:
– А-а-а… На материнську квартиру вже око поклала?
– Це ви на неї око поклали, – заперечила Марія.
– Та ну тебе! – відмахнувся він і знову звернувся до матері. – Оксано, не слухай її. Вона сама на твою квартиру заглядається, тому й воду мутить. Хоче, щоб, якщо з тобою щось станеться, я не крутився тут під ногами. А я ж тобі добра хочу…
Мати розгублено глянула на Марію. І та зрозуміла, що вона ось-ось здасться.
– Мамо, послухай мене, – тихо сказала Марія. – Мені твоя квартира не потрібна, у мене є своя. Мені потрібна ти — жива і у своїй хаті. А тепер нехай він пояснить одну річ.
Вона обернулася до вітчима.
– Розкажіть мамі, дядьку Олеже, навіщо вам так терміново знадобилася її квартира?
– Я вже казав…
– Ні, ви розкажіть про свій борг. Про майже два мільйони, які ви комусь винні й ніяк не повернете…
– Усе це брехня! – зневажливо виплюнув він. – Це вона все вигадала, чуєш, Оксано? Немає в мене ніякого боргу! Вона тебе проти мене налаштовує, а ти й вуха розвісила!
– Брехня? – усміхнулася Марія. – Тоді послухайте це.
І вона ввімкнула запис на диктофоні.
– Та знайду я, знайду, – пролунав голос Олега. – Дайте термін. Майже два мільйони… Таку суму за один день не збереш.
– Я з житлом питання вирішую, чуєте? Скоро закрию всю суму повністю. Тільки не треба до мене додому ходити, дружину лякати.
– І як це поясните? – спитала Марія.
– Підробка, – знизав плечима Олег. – Ти десь записала мій голос, засунула в програму, от воно й видало абищо.
– Ну, експертиза покаже, підробка це чи ні. А поки що запам’ятайте: квартира мамина. Її особисте дошлюбне майно. Житло, куплене до шлюбу, належить тільки власнику!
Мати підвелася зі стільця.
– Іди, Гено, – сказала вона. – Збирай речі й іди. Свої борги розгрібай сам, а про мою квартиру навіть не думай.
– Оксано, схаменись, – він ступив до неї. – Ми ж п’ять років разом… Куди я піду?
– А куди мене збирався відправити, туди й іди, – відповіла вона, не відводячи погляду. – На всі чотири боки!
Олег ще постояв, важко дихаючи, але зрозумів, що марно й далі щось говорити. Мовчки пішов у спальню, зібрав речі й грюкнув вхідними дверима.
Марія ще якийсь час побула з матір’ю, а потім поїхала до себе.
А наступного дня, ближче до вечора, вона дізналася, що мати подала на розлучення. І не могла позбутися думки, що недарма в неї тоді прорвало трубу у квартирі!
Мабуть, це був знак згори, щоб уберегти матір від непоправного кроку. Але, як кажуть, добре все те, що добре закінчується…
А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!