Таня зібрала вдома ягоди, наварила компоту, варення. Робила все за своїми й маминими рецептами. Варення вийшло різне, компот асорті закрила. Про свою свекруху Ніну Вікторівну Таня теж не забула. Кілька банок компоту й варення вона зробила з її папірця з рецептами… – Ну, де в тебе заготовки?! – з порога гукнула свекруха, коли прийшла в гості. – Показуй! – У коморі, – відповіла Таня. – Вам яке варення дістати? – Малинове! – твердо заявила та. – Багато вийшло? Не одна ж банка? – Ні, – відповіла Таня. – Багато. – Діставай все! – заявила свекруха. – Навіщо? – здивувалася Таня. Вона не розуміла, що відбувається.

Тетяна й Микола познайомилися в інституті. Перша зустріч відбулася біля дошки із оголошеннями.

Усі шукали свої прізвища у списку зарахованих на навчання.

Таня себе знайшла швидко, а ось Микола ніяк не міг знайти свого прізвища.

Він навіть пішов до секретарки.

– Вибачте, я дізнавався, – сказав він. – Мама моя вам дзвонила, сказали, що я зарахований, а там нема…

– Якщо сказали значить має бути, – відповіли йому. – Як ваше прізвище?

– Іванчук.

– Іванчук є, – сказала секретарка. – Навіть двоє. Це ваша сестра?

– Ні, – здивувався Микола.

– Ось, дивіться – Іванчук М. К. й Іванчук Т. К. Дивіться уважно…

– Стійте, так це ж список на бухгалтерів, а я на механіка вступав! – ахнув Микола.

– Зараз уточню. Чому ви в одному списку опинилися? Дивно. Не хвилюйтеся, ви вступили. Зараз все виправимо. Заселення в гуртожиток з двадцять восьмого серпня…

Раптом у двері постукали.

– Можна? Я Іванчук, на бухгалтерський облік. Я щодо гуртожитку запитати…

– Іванчук… З двадцять восьмого серпня заселення. Список речей праворуч на дошці.

– Дякую…

…Отак вони й познайомилися.

Навчання, дружба й кохання. На останньому курсі вони одружилися. Тані не довелося навіть прізвище чоловіка брати і паспорт міняти…

***

Жити стали в будинку Миколи. Його бабуся залишила молодшому внуку, бо він змалку допомагав їм з дідом.

Дід не дожив до весілля Миколи, але з бабусі взяв слово про спадщину.

Будинок добротний був і зовсім не старий. Молода сім’я поступово все облаштовувала на свій смак.

Все було гаразд. Молода господиня справлялася з усім.

Її турбувала тільки свекруха.

У перший місяць після весілля сина Ніна Вікторівна прийшла й розпорядилася зібрати ягоди:

– Аґрус і смородина дозріли, настав час варити компоти! Рецепт я тобі дам. З овочами ви спізнилися, але на наступний рік подбайте про розсаду. Малина буде до осені, збирай і варіть варення!

Таня трохи здивувалася. Свекруха говорила очевидні речі.

Ягоди вона зібрала, компот зварила, варення, тільки від рецептів свекрухи відступила.

Варення вийшло різне, компот асорті закрила. Рецепти мамині та ще й свого додала.

Про свекруху теж не забула – кілька банок і з її папірця з рецептами зробила…

– Ну, де в тебе заготовки?! – з порога гукнула свекруха, коли прийшла в гості. – Показуй!

– У коморі, – відповіла Таня. – Вам яке варення дістати?

– Малинове! – твердо заявила та. – Багато вийшло? Не одна ж банка?

– Ні, – відповіла Таня. – Багато.

– Діставай все! – заявила свекруха.

– Навіщо? – здивувалася Таня.

Вона не розуміла, що відбувається.

– Взагалі все діставай! – продовжила та. – Зараз ділити будемо. Краще сама все огляну, пусти мене…

Таня розгубилася – може, їй не так почулося? А свекруха вже відсунула її вбік.

– А що це таке?! – раптом вигукнула свекруха. – Я дала тобі рецепти. У нас варення зі смородини не їдять і малиновий компот не п’ють! Бабуся Миколи варила варення тільки з малини, а все інше – в компот. І що це за баночки?! Три літри – найкраща тара. На варення – літрова. Всім по банці і все, а тут доведеться по кілька брати.

– Кому – всім? – не зрозуміла Таня.

– Всім! Нам, Даринці, Марійці, Ігорю. Хоч і неправильні банки, але може й сподобається.

Гаразд, на перший раз піде. Ігорчику, заходь. Я все приготувала. Заодно й сестрам відвезеш, і тітці Ліді. Винось.

– Як це?! – ахнула Таня. – Куди?! Це наше!

– Наше! Сімейне. Відійди вбік і не заважай. Бабуся завжди варила на всіх…

– А ягід більше ні в кого нема? Самі варити не можуть?!

– Ягоди є, але їм ніколи займатися всім цим. Ти молода, спритна, і не працюєш поки що. У вас сім’я двоє людей, я там по баночці кожного залишила, вам вистачить.

– А хто мені поверне гроші за цукор, за банки?! І нарешті – за працю.

– Ти ще й дріб’язкова! Запам’ятай – ми сім’я! Помідори й огірки теж будеш закривати. Ти вільніша за всіх і молодша. Тільки від моїх рецептів не відступай. Вони роками перевірені…

Поки Таня намагалася сперечатися зі свекрухою, Ігор усе виніс у машину.

За ним вийшла з хати й Ніна Вікторівна…

…Таня сиділа і плакала, коли Микола повернувся з роботи.

– Мама все забрала? У них повно кущів і ягід на них. Зараз я все з’ясую…

Бабуся звичайно давала всім раніше варення, але, як я пам’ятаю, цього давно не було. Їй ніхто не допомагав, а самій їй було вже тяжко.

Я не вмів варити, а ніхто більше не приходив. Ягоди я тоді продавав. Завжди добрі гроші платили…

Микола довго сперечався з матір’ю, але нічого не змінилося.

– Вибач. Нічого не повернути, але я назбираю журавлини. Яблук багато. Підійде?

– І твоя мати знову прийде?

– Нехай приходить. Тепер у нас все буде не в коморі, а у погребі під замком. А з комори ми зробимо… Подумаємо, що можна зробити. Забув – нам сусідка віддає огірки. Брати будемо? Їй не треба…

***

Свекруха знову прийшла, коли дізналася, що Микола зібрав ягід. Назбирали вони з батьком чимало, кожен собі.

– Встигла накрутити компотів? – запитала Ніна Вікторівна невістку й одразу відкрила комору. – А де все? Де компот із яблуками? Джем? Я ж тобі залишала рецепти!

– Джем ми не їмо, та й цукру туди багато йде, – сказала Таня.

– Ти мені не відповіла!

– Я не знаю, де ваш компот. Напевно, у вашій коморі…

– Його туди ще треба поставити! Де компот, що ти варила? Показуй!

– Ви про наш компот? На зиму, сподіваюся, нам вистачить, а потім вирішимо, скільки робити. Звичайний компот, чого на нього дивитись.

– Дівчинко, ти нічого не плутаєш? Я старша за тебе, в цьому будинку мати моя жила. Все тут моє!

– Дівчинка я була того разу. А цей будинок Миколи, і тут все наше.

– Та ти невдячна! Тебе в сім’ю прийняли, до хати пустили! Залишила всю рідню без закруток! Подумай над цим, у тебе є час!

– Я подумаю.

Свекруха пішла, залишивши за собою неприємне відчуття.

Микола прийшов з роботи ввечері.

– Була? Вона мені дзвонила і скаржилася на тебе. Невдячна, мовляв каже! Не ту я жінку, мовляв, знайшов!

Сама розумієш, що вона може сказати… А знаєш, де їхні ягоди? Вони їх продали!

Малину й смородину, всю продали, і частину варення твого. Я випадково довідався.

Виявляється мати вже на наступний рік комусь пообіцяла своє фірмове варення.

Тільки у нас в домі його ніколи не було, мама ніколи не варила.

Усі ці рецепти ще від бабусі. Бабуся варила, а вона продавала.

І з огірками їй ліньки возитися було. Вона все на роботу звалювала, а сама просто відпочивала…

– А ти не міг раніше мені це сказати?

– Подробиці я дізнався сьогодні, все зіставив. А сказати не міг. Я не думав, що мама так зробить.

У мене навіть у голові таких думок не було. Але тепер ми все знаємо. Своє ми й самі поїмо. Ну чи продамо. Годувати мене сьогодні будеш?

– Звичайно буду, картопляна запіканка з м’ясним фаршем влаштує?

– А компот?

– І компот.

– Все влаштує! На вихідних у підвалі дороблю полиці. У коморі порожні банки зберігати будемо. Бабуся там ще завжди сіль і цукор тримала, і борошно. Вареників би з вишнями, як у неї…

– Можна й вареників на вихідні. Як у бабусі не обіцяю, але свої можу. Мама навчила. Я на роботу у понеділок виходжу, місце звільнилося…

– Тоді в суботу по гриби підемо, а в неділю – вареники!

***

Ніна Вікторівна була розчарована. Молодша невістка виявилася незговірливою. А на вигляд така тиха.

Та ще й син її підтримав!

Молодший, а не цінує турботу матері!

Адже будинок йому дістався, якщо розібратися, то винен він тепер матері.

А все, що росте біля будинку, має бути її!

Так думала Ніна Вікторівна…

Тільки Микола не погодився, дружину захистив. Сім’я в нього своя і оббирати їх він не дозволить!