Ми зненавиділи її відразу, як вона переступила поріг нашого будинку. Кучерява, висока, худа. Кофточка в неї була нічого, але руки від маминих відрізнялися. Пальці були коротшими і товстішими. Їх вона тримала замком. А ноги в неї були худіші за мамині, а ступні довші.  Ми сиділи з братом Валеркою, йому сім, мені дев’ять, і кидали в неї блискавки.

Тато помітив зневагу з нашого боку і цикнув на нас, аби ми поводилися пристойно. Було чути, що він почав дратуватись, а якщо він вийде з себе, то всім буде не до сміху. Краще його не злити. За годину Міла зібралася йти додому. Взулася. І коли виходила, Валерка примудрився зробити їй підніжку. Вона мало не вилетіла у під’їзд.

Тато захвилювався, бо не зрозумів, що сталося. Міла посміхнулася і тихо відповіла, що просто спіткнулася. І ми зрозуміли. Він її кохає. Нам не вдалося позбутися її, як не намагалися. Одного разу, коли Міла була з нами вдома без тата, вона, на чергову витівку, заявила нам спокійно, що наша мама бачить нас з небес і їй не подобається наша поведінка.

Ми тоді насторожилися, але поступово такими розмовами вона відбила у нас бажання виявляти погані риси. Якось я допомогла їй розкласти продукти з магазину. Як же Міла мене хвалила! По спині погладила. Так, пальці не мамині, але все одно було приємно… Валерка заревнував. Також вимиті кухлі на полиці розставив. Міла і його похвалила.

А потім ще ввечері батькові голосно, із захопленням розповіла, які ми помічники. Він був радий. Її чужорідність довго не давала нам розслабитись. Хотілося вже впустити її в душу, але не вдавалося. От не мама, і все! За рік ми вже забули, як жили без неї, а після одного випадку взагалі полюбили її від щирого серця, як наш тато.

Валерці у сьомому класі доводилося несолодко. Його, тихого й замкнутого, ображав один хлопчина – Ванька. Він був такого ж зросту, як Валерка, тільки нахабніший. Він конкурував із Валеркою просто тому, що обрав його для цього. Сім’я у хлопчика була повна, Ванька відчував захист батька.

Той йому відкрито говорив: «Ти ж мужик, бий усіх. Не чекай, поки вони тебе почнуть плющити». От і обрав він Валерку зручною мішенню. Той приходив додому і нічого мені, рідній сестрі, не казав. Чекав, коли все розсмокчеться, а такі речі самі налагодитись не можуть. Образники нахабніє від безкарності. Хлопчик вже відкрито бив Валерку.

Скільки проходив повз, стільки й ударяв у плече. Мені вдалося витрусити всі ці відомості з Валерки насилу, коли побачила синці на плечах. Він вважав, що чоловіки не повинні перевалювати проблеми на сестер, хай і старших. Не знали ми, що під дверима стоїть Міла і уважно слухає нашу розмову. Валерка впросив мене нічого татові не говорити, інакше гірше буде.

Також, він благав, щоб я не йшла прямо зараз роздирати обличчя Вані! А мені так хотілося! Я за брата готова постояти. Батька в курс справи вводити теж небажано. Він зчепиться з батьком того хлопчика, а там і до поліції недалеко. Наступного дня була п’ятниця.

Міла сказала, що йде магазин, і по дорозі провела нас до школи, і потай попросила показати хулігана. Я показала. А далі було феєрично. Почався у Валерки урок рідної мови. Міла привітно зазирнула до класу, вся така з зачісочкою та манікюром, і приємним голоском попросила Ваню вийти, бо має до нього справу. Вчителька дозволила, нічого не запідозривши.

Пацан теж спокійно вийшов, взявши Мілу за нового організатора. Ванька мав отримати гвоздики на весь клас для покладання солдатам-героям. Міла взяла його за грудки, відірвала від землі і прошипіла, що як він ще раз підійде до її син, то й батько його не врятує. Коли вона його відпустила, той шмигнув у кабінет, поправляючи форму.

Більше він на Валеру погано не дивився. Він на нього взагалі ніяк не дивився, бо почав уникати! Вибачився в той же день. Коротко, рубано, весь сіпаючись, але вибачився. Мій брат був захоплений вчинком Міли, яка попросила нічого не розповідати батькові. Тієї миті вона і мене на шлях істинний наставила.

Я закохалася в 16 років тим поганим коханням, в якому гормони затьмарюють розум і хочеться забороненого. Згадувати соромно! Я зв’язалася з безробітним і завжди гуляючим піаністом, абсолютно не помічаючи очевидного. Він плів моїм недосвідченим вухам щось про те, що я його муза, а я плавилася в його руках, як віск.

Це був перший досвід спілкування із чоловіком. Так от, мама сходила до цього піаніста і поставила два запитання: «Чи тверезіє він хоч іноді і на що ми збираємося жити?». За наявності стійкого життєвого плану вона обіцяла розглянути можливість розвитку нашого кохання.

Звичайно, якщо піаніст візьме моє забезпечення на себе, бо однієї прокуреної квартири було мало для підтвердження серйозних намірів. Він був молодший за Міли на п’ять років, а мене старше на 25. Вона з ним не церемонялася. Так соромно перед мамою мені ніколи не було. Особливо, коли вона сказала мені: «Я думала, ти розумніша».

На цьому моя історія кохання закінчилася, якось гидко і негарно. Вчасно Міла втрутилася… З того часу минуло багато років. У нас із Валеркою сім’ї, в яких є головні цінності: любов, повага, небайдужість, якщо твоя близька людина помиляється. І щеплені вони Мілою. Жінки, яка зробила б для нас із братом більше, немає у цьому світі.

Тато з нею щасливий, доглянутий та коханий. Колись у неї сталася сімейна трагедія. Ми з Валерком і знати не знали! Батько не посвячував нас. Міла покохала нашого тата і пішла від чоловіка. Був у неї раніше син, але він загинув із вини чоловіка. Вона не змогла йому пробачити. Ми хочемо вірити, що ми трохи приглушили Мілі біль.

В будь-якому разі, її величезна роль у нашому вихованні ніколи й ніким не применшувалася. Навколо неї завжди збирається вся наша родина. Не знаємо вже, як Мілі догодити, які тапочки на її ніжки вдягнути. Цінуємо її і бережемо. Бо справжні мами, навіть за наявності перешкод, у вигляді чиєїсь недоброї ноги, ніколи не спотикаються.