Після обіду Таїсія сиділа на кухні біля вікна і пила чай із цукерками. Вона побачила, як на подвірʼя зайшла сусідка Валентина й махнула їй рукою. Таїсія махнула їй у відповідь, мовляв заходь.
Валентина зайшла.
– Привіт сусідко!
– Привіт, Валю, проходь і сідай, зараз наллю тобі чаю, дивись які цукерки в мене! Вчора Олег із онукою приїжджали, от привезли. Дорогі і смачні, давай пригощайся.
– Ага, я бачила вчора машину Олега біля твоїх воріт. Молодець він у тебе, не забуває матір, – сіла за стіл Валентина і зробила ковток із чашки. – Ого, які смачні цукерки, і справді Таїсо.
Жінки розговорилися. Обидві вже на пенсії. Валентина жила із чоловіком, а ось Таїсія одна. Вісім років тому поховала чоловіка, так і жила сама, діти й онуки часто навідували її, допомагали з городом. Відколи вона поховала чоловіка, про інших мужиків навіть і не думала, вирішила вже й не варто з кимось знайомитися.
Миколку свого вона любила, жили душа в душу. Рукастий був чоловік, будинок у якому жила Таїсія збудував він сам, своїми руками давно, ще в молодості. Але будував хату добротну, завжди говорив:
– На наш вік з тобою Таїсочко вистачить, треба, щоб синові дістався будинок у хорошому стані!
Дружина допомагала і підтримувала чоловіка.
Багато жінок на роботі заздрили Таїсії:
– Яка ж ти щаслива, чоловік любить тебе, дбає. А ти прямо цвітеш!
– Так, мені пощастило з моїм Миколкою, а я ще й сумнівалася виходити за нього чи ні. Віктор проходу не давав, але він сварливий був. Так що мій Миколка виявився дбайливим і рукастим. Хороший з нього вийшов чоловік і батько. Ні на хвилину не пошкодувала, що за нього вийшла заміж.
Усі вісім років не забувала Таїсія про свого чоловіка, та й як забути? Все в будинку нагадувало про нього. Олег – син так просто копія свого батька. Але від самотності таки було важко. Олег із сім’єю жив у місті, а вона у селі. Не скаржилася, звісно, на свою самотність, але іноді хотілося, щоб хтось був поруч, щоб з кимось поговорити. Хотілося, щоб її хтось вислухав, дбав її, підтримував.
Валентина випила чашку чаю, похвалила смачні цукерки і раптом сказала таємничим голосом:
– Тасю, а я ж до тебе не просто так, а з пропозицією.
– Ой, а що ж так? Просто так вже й не можна зайти? – засміялася Таїсія. – Ну кажи, що в тебе за пропозиція.
Валентина сказала, посміхаючись:
– Слухай, тобі, напевно, набридло жити на самоті. Правда ти не скаржишся, а ось сусідка наша навпроти, мені все говорить, що нудно, та й нудно. Я їй порадила чоловіка знайти, ось тепер вона у пошуках. Вона справді спритна і неспокійна, не знаю з ким уживеться. А ось тебе я хочу познайомити із Григорієм з нашого району. Давно вже він живе один, дружину теж поховав, діти дорослі, живуть в іншому місті, самі вже мають сім’ї.
– Ой, Валю, та я навіть не знаю навіть, чи варто вже в такому віці знайомитися з чоловіком. Я вже й одна звикла, ну не знаю, – якось нерішуче сказала сусідка.
– Тасю, а що ти втрачаєш?! Ну не сподобається, не будеш спілкуватися і все. А раптом сподобається, він не гульбанить, навіть не димить. Теж на пенсії і машина є своя, живе у квартирі. Це брат моєї знайомої, колись ми з нею в медучилищі разом навчалися. Зустрілася я з нею випадково, у місто їздила, у господарську крамницю треба було, от там і зустрілися. Побалакали, а вона і запитала:
– А чи немає в тебе, Валентино, жінки гарної на прикметі? Брата б прилаштувати, давно один живе, чоловікові потрібна жінка.
Валентина подумала, і продовжила:
– Ось я їй про тебе і сказала, так вона тепер мені телефонує, коли та й коли ми познайомимо вас. Погоджуйся, Тасю!.
– Ну гаразд, якщо ти радиш, то погоджуся. Це, звісно, добре, що не гульбанить і не димить. Мій Миколка теж такий був. Добре дзвони, нехай приїжджає, не поїду ж я сама до нього.
Наступного дня біля хати Таїсії зупинилася машина, а з неї вийшов Григорій, високий і сивий. Тут же ж прибігла й Валентина і вони зайшли на подвір’я разом.
– Здрастуйте, – привітався той. – Я – Григорій.
– Здрастуйте, проходьте, я – Таїсія.
Валентина аж сяяла, метушилася більше за Таїсію. Запросила вона в дім гостей, але зауважила про себе:
– Щось Григорій приїхав перший раз у гості та й з порожніми руками. Я, звісно, не бідую, але ніколи сама не ходжу з порожніми руками в гості, – подумала вона, але вголос нічого не сказала.
Сіли вони втрьох за стіл. Таїсія поставила на стіл цукерки, печиво, пиріжків напекла солодких. Розмовляли, спілкувалися, розповідали один одному про себе, про дітей та онуків. Григорій за словом у кишеню не ліз, умів розмовляти, багато знав, мав почуття гумору. Коли він їхав, то вони обмінялися номерами телефонів.
Григорій поїхав, а Таїсія з Валентиною провела його за ворота. Сусідка вирушила до себе додому. Таїсія зайшла на подвірʼя і присіла на лавку.Задумалася.
– Нічого так із себе цей Григорій, але все таки здивувало мене, що з порожніми руками приїхав. Навіть якщо він не романтик і не додумався купити квіти, то міг хоча б до чаю щось принести, торт наприклад, або навіть шоколадку. Мені здається, це неввічливо приходити порожніми руками до жінки. А може він не такий вихований, ніхто йому не підказав?
Таїсія звичайно не показала вигляду, що була розчарована, навіть сусідці нічого не сказала, але вирішила подивитися, що буде далі. Через день Григорій подзвонив до Таїсії. Побалакали недовго, а наступного дня він просто скинув виклик, щоб Таїсія сама йому передзвонила. Поспілкувалися, тепер він запрошував у гості Таїсію. Але їй треба було йти на ювілей до подруги, і вона запросила із собою Григорія.
Ірина мала котедж на березі річки за селом. Жили вони з чоловіком дуже добре, їхати треба до них правда або автобусом, або машиною.
– Григорій приїде на машині, поїдемо з ним, – вирішила вона, хоч сама могла їздити на машині, і була у неї на подвір’ї старенька автівка, правда на ходу.
Приїхав Григорій і знову з порожніми руками, хоча знав, що вони йдуть на ювілей. Таїсія, звичайно, купила хороший подарунок подрузі.
– Поїдемо на твоїй машині, – запропонувала вона Григорію.
– А що, твоя не на ходу? – кивнув він на її машину.
– На ходу, але старенька моя, а в тебе крутіша.
– Ні, давай на твоїй, Тасю. Моя багато бере бензину, а твоя менше, – спокійно відповів Григорій і попрямував до її машини.
Таїсії стало дуже неприємно:
– Він виявляється заощаджує на бензині, ось справи!
Вона сіла за кермо й поїхали до подруги. Вечір пройшов чудово і весело з шашликами, музика була просто на подвірʼї, було тепло, сиділи вони у величезній літній альтанці і люду було багато. Григорій і справді не гульбанив, так трохи пригубив і все на цьому. Зате прихопив зі столу пляшку ігристого, коли йшов додому.
Таїсія глянула на нього осудливо, а він удав, що не помітив і сказав:
– Стане в нагоді.
Вона була вражена. Сам прийшов із порожніми руками, але ігристе прихопив.
Після цього він запросив її у гості. Не дуже хотілося їхати Таїсії до нього, якось розчарувалася вона, але вирішила, що з’їздить і подивиться, як той живе. Якось Таїсія не відчувала від нього уваги, а чоловічої уваги їй хотілося.
У квартирі було чисто, видно, що жіночої руки не вистачає, але прибрано. Григорій запросив за стіл, де стояло у вазі печиво, налив чаю. Таїсія відкрила торт, який принесла з собою, нарізала його й пригостила господаря.
Крім печива Григорій більше нічим не почастував Таїсію, а вона думала:
– Я розумію, самотній чоловік, можливо далекий від кухонних турбот, але ж він мене в гості запросив, міг би щось і купити до чаю. Печиво видно давно в нього стоїть, хоч би цукерок купив чи тістечко. Та нехай я торт із собою захопила…
Але Григорій не морочився, сподівався, що Таїсія привезе щось із собою. Йому шкода було витрачати гроші на солодощі, таким він вже був скупим. Таїсія не знала, але тепер уже здогадалася. Чаю він більше не запропонував, запросив у кімнату подивитися телевізор.
Таїсія озирнулася, подякувала за чай.
– Дякую, Григорію, але телевізор я можу і вдома подивитися, – сказала вона, зібралася і пішла.
З того часу більше вони не спілкувалися і не бачилися. А Валентині вона розповіла:
– Ой, Валю, ох і жадібний цей Григорій. Хоч би запросив кудись прогулятися, в кіно чи парк, так ні, запропонував подивитися телевізор. Я що не бачила телевізора, – сміялася вона щиро, а сусідка підтримувала її.
– Та-а-к, Тасю, недолугі якісь нині мужики пішли, жадібні, ох, доведеться тепер самим віку мабуть доживати…
– Та краще вже одній, аніж так! – сміялися вони на весь дім.
– Але не всі ж такі мужики, є й хороші, – заступилася за всіх чоловіків Валентина.
– Згодна, не всі. Але хороші чоловіки всі мабуть при дружинах…
Так і зійшлися на цій думці сусідки.
Але все виявилося не так вже й просто.
Якось Таїсія була на подвірʼї. Вона вивішувала випрану білизну.
Раптом до неї зайшов якийсь чоловік. Він привітався, сказав, що новий сусід, а звуть його Петро і зайшов він познайомитися.
Вони почали спілкуватися по сусідськи. Петро виявився дуже хорошим чоловіком. Сам живе – вдівець.
І якось так сталося, що вже через рік Таїсія і Петро були у ЗАГСі. Вони вирішили одружитися і оформити все офіційно.
Так і знайшли вони своє щастя. І тепер вже Таїсія була не сама.
А сусідка теж сяє ходить. У неї зʼявився залицяльник і діло теж уже йде до весілля…
