Як вернулась додому з заробітків була страшно розчарована. От кого я вдома пригріла? Наче не у свій дім приїхала, а в гості.

Я повернулася додому після 15 років на заробітках у Португалії. Коли їхала, син Сергій щойно одружився з Галиною, і я раділа, що він нарешті влаштував особисте життя. Довго не міг знайти стабільної роботи, та й із жінками якось не складалося. А тут — весілля, новий етап у житті.

Я надсилала гроші, не шкодувала, бо хотіла, щоб вони облаштувалися. Разом вирішили зробити ремонт у хаті. Сергій з Галею надсилали мені фото: нові меблі, відремонтовані кімнати, паркан, альтанка біля дому. Дивилася на ці знімки та тішилася, що мої труди не даремні.

Та коли приїхала на вокзал, мене ніхто не зустрів. Я з важкими сумками ледве пленталася, поки не побачила сусідку Марію. Вона мене підвезла додому.

Щойно переступила поріг, як Галина з порога:

— І що, мамо, де гостинці? Чого так мало? Я думала, що хоч ковбаси якоїсь привезете, сиру побільше. Оливкову олію ж обіцяли. А де кава, яку просила?

— Галю, я ледве ті валізи дотягла… — кажу їй, важко сідаючи на стілець.

Вона лише зітхнула та покрутила очима. Будинок справді був гарний — просторий, світлий, наче з картинки. Я зітхнула з полегшенням: хоч щось хороше.

— Де я можу речі розкласти? — питаю.

Галина кивнула на дальню кімнату.

— Там можете спати. Ще ремонт не доробили, але що є, те є.

Зайшла — а там стара кімната, обдертий диван, шафа, що ледь стоїть.

— А моя кімната? — питаю в сина.

— Мамо, ми тепер там спимо, — знизав плечима Сергій. — Ми ж сім’я, нам простору треба.

— Сину, я стільки років працювала, гроші надсилала, щоб вам добре жилося, а тепер маю спати, як в підвалі?

Син мовчав, а Галя знову влізла:

— Мамо, ви ж не назавжди! Переночуєте, та й усе. Чого ви ображаєтеся? Ми ж тут господарі тепер.

Отут у мене щось обірвалося. Думаю тепер, щоб вони самі собі на житло заробляли, а не на моїй спині сиділи. Бо хата ще моя, і краще я самотньо житиму, ніж таке приниження терпіти.