– Немає у мене більше грошей для вас! Нема! І Аліночці своїй передай – крамничка закрита! – як грім серед ясного неба пролунали слова матері.
– Мамо, та ти що? Як же так? Ти не розумієш, нам кредити платити треба. Ми й так уже прострочили, – намагався розжалобити Інесу Павлівну Артем.
– І що? Платіть. Шукайте гроші й платіть. До чого тут я? Я вас їх брати не змушувала. Взяли, значить, сподівалися розрахуватися, – міркувала мати.
– Мамо, ну ти ж знаєш – моя зарплата – так собі. На тиждень вистачає. Я й так уже шукаю, де підзаробити.
– Знайшов? – перебила сина Інеса Павлівна.
– Ні поки що.
– А, ну зрозуміло все. Знову одні слова. Хочеш, я тобі знайду підробіток? За п’ять хвилин? У мене багато всякої роботи, але для тебе ж це все не за статусом. Тобі ж треба в офісі біля комп’ютера сидіти.
– Мамо, я сам знайду. Дай нам поки що грошей, а ми віддамо, як заробимо, – знову просив Артем.
– Тобто – ніколи! А що ж Аліна твоя? Думає коли-небудь працювати чи ні?
– Мам, ну ти ж знаєш – Ксюшка ще маленька. Хворіє постійно, – виправдовував дружину Артем.
– Ага, по салонах краси це їй не заважає бігати. І по супермаркетах і бутіках модних теж. Вашій доньці чотири роки! П’ятий пішов. Якби твоя дружина працювала десь до появи моєї онуки, вона вже рік як мала б вийти з декрету. Рік! А зараз просто прикривається великою вже, зауваж, дитиною.
Тільки б не працювати. Ледарка вона, ось і все. А жити хоче на широку ногу! І поїсти смачно, і вбратися модно, і телефон щоб останньої моделі був. А з чого це, власне? Сама ні копійки у своєму житті не заробила! Прийшла в твою квартиру, на все готове. Та й я щомісяця вас спонсорувала. Не життя – а казка! Навіщо працювати?
Інеса Павлівна прийняла сьогодні доленосне рішення – більше вона годувати й утримувати сім’ю сина не буде. Над нею і так уже всі знайомі сміються.
Тримає мережу салонів краси, а сама собі елементарного дозволити не може – на старій машині вже скільки років їздить. Тільки збереться поміняти, як син зі своїми проблемами тут як тут. Та й у відпустку сто років уже нікуди не їздила.
То весілля синові зіграй, то квартиру купи, то ремонт у ній зроби, та не простий, а найсучасніший. То допоможи автомобіль молодій сім’ї придбати. Потім онука з’явилася, взагалі витрат стало – бездонна прірва.
– Ти що, хочеш сказати, що ми нероби? – з викликом вимовив Артем.
– Саме це я і хочу сказати. І ти, і твоя дружина. Нероби і паразити. Живете за чужий рахунок. У мене в салонах є кілька вакансій. Я пропонувала твоїй Аліні ну хоча б адміністратором попрацювати. Знаєш, що вона мені відповіла?
– Ну що? – Артему розмова не подобалася.
– Мені це не за статусом, – сказала вона. Я дружина сина господині салону, а не наймана працівниця. Во як? Загордилася про себе. Я, коли починала свою справу, і підлогу сама мила, і коробки з фарбою і шампунем тягала, і водієм працювала, і адміністратором в одній особі. Ремонт сама робила. І нічого! Ні про який статус не думала!
– Мамо, ну даремно ти так про Аліну. Може, ти не так її зрозуміла?
Артем відчував, що сьогодні все йде не за планом. Зазвичай мати без розмов переказувала потрібну суму, вони з Аліною оплачували свої численні кредити і жили далі приспівуючи. Артем навіть особливо й не переживав про свою невисоку зарплату. На роботу його колись змусила вийти мати.
– Що диплом лежатиме. Іди попрацюй. Тим більше, одружитися зібрався, гроші будуть потрібні, – сказала йому тоді Інеса Павлівна.
Артем влаштувався програмістом в одну з фірм. Чесно сказати, довго затримуватися там не збирався. Навіщо? У матері непоганий бізнес, грошей вистачає. Поступово він стане співвласником, а мати відійде від справ, займатиметься онуками.
Артем погано уявляв собі суть цієї діяльності. Йому здавалося, що він буде тільки грошики витрачати, що приносять салони матері.
Те, що Інеса Павлівна практично двадцять чотири години на добу тримає руку на пульсі, щодня вирішуючи купу всіляких проблем, для нього стало б відкриттям.
Жінка кожен зі своїх салонів контролювала особисто. Вона залагоджувала справи з податковою, пожежниками, санепідстанцією. Витримала кілька наїздів конкурентів і просто любителів розжитися за чужий рахунок. Тільки її завзятість, сила волі і твердий характер допомогли жінці утримати свої салони на плаву. Усього цього Артем вважав за краще не знати і не вникати в суворі будні власниці бізнесу.
– Я твою Аліну зрозуміла правильно, повір мені, – суворо продовжувала незадоволена Інеса Павлівна. – Працювати їй не за статусом, а регулярно відвідувати мої салони, обираючи при цьому найдорожчі процедури – за статусом. Та ще й грубіянити моїм співробітникам. Ким вона себе уявила? Я її швидко на землю опущу. І тебе разом із нею. Нахлібники! – не витримала і зірвалася на крик мати.
– Значить, не даси грошей? – зло запитав Артем.
– Не дам. У мене купа своїх планів на мої власні гроші.
– Ну, значить, і сина в тебе більше немає! Зрозуміла? І онучку ти більше не побачиш! – вирішив використати шантаж зневірений Артем.
Він не йшов, стежив за реакцією матері. Чекав, коли слова його матимуть дію.
– Ой, як страшно! Ой, налякав, не можу. От справді, довів би матері, що можеш жити самостійно. І сім’ю свою повністю забезпечувати, – відповідала синові спокійна Інеса Павлівна.
– Дай нам грошей! – використав останню спробу Артем.
– Ти ще не пішов? А немає грошей. Я собі нову машину нарешті купила. Дорогу. Маю право. Усі накопичення витратила. Тож – грошей немає. А для вас, ледарів, – тим паче!
– Що? Ти купила собі дороге авто? А навіщо воно тобі? У твоєму віці? Куди тобі на ньому їздити? Кого дивувати? – обурювався Артем.
Він сам найближчим часом збирався просити матір, щоб вона поміняла йому машину. Хотілося вже авто крутіше, щоб здивувати друзів і знайомих. Він навіть кілька дорогих моделей встиг придивитися в автосалоні.
– А нікого дивувати я не збираюся. Купила для себе коханої. Навіть якщо вона просто стоятиме в гаражі – маю право!
Артем навіть збігав у гараж, щоб переконатися, що мати каже правду.
– Мені здається, що це марнотратство! Ти вже з жиру бісишся, мамо, в той час, коли твоя сім’я – син і онука – страждають від нестачі коштів, – закричав він, повернувшись.
– А батькам моєї онуки самим треба п’яту точку підняти і піти заробити собі ці кошти, щоб не страждати. Артеме, ми закінчили. Я не маю наміру більше вислуховувати твоє скиглення, погрози і вже тим більше образи на свою адресу. Забирайся, ти мене втомив.
Артем поїхав від матері ні з чим. Настрій був гірше нікуди. А тут ще Аліна підлила олії у вогонь.
– Ти що, не зміг умовити свекруху? Як же так? Адже вона ніколи не відмовляла нам. Завжди давала потрібну суму. Що сталося?
– Машину мати собі купила нову, – Артем назвав дружині марку авто.
– Машину? Собі? А навіщо вона їй? Та ще й за такі гроші! Що за примха? Навіщо старенькій нова дорога машина? – розпалювалася Аліна.
– Ну, якій старенькій – скажеш теж. Матері 53 роки, – невдоволено буркнув Артем.
– Та яка різниця! Куди вона на ній їздитиме? У свої салони? Так туди і на старій цілком можна було добиратися. Це що ж виходить? Кредити нам платити нічим, машину я собі не куплю, про яку мріяла! – щиро обурювалася Аліна.
– І я теж, – вставив Артем.
– І ти теж. Твоя мати егоїстка! Вона всі наші плани зруйнувала! Як так можна? Усе, онучки їй більше не бачити! – пафосно додала Аліна.
– Та я їй те саме сказав. Пригрозив.
– А вона – що?
– Сказала – йдіть працювати і самі забезпечуйте і себе, і свою дитину, – розповідав Артем подробиці розмови з матір’ю.
– Кажу ж – егоїстка!
– Так, і ще вона сказала, щоб ти більше не приходила робити безкоштовні процедури в її салоні. Що за все тепер треба платити. Вона вже всіх своїх співробітників попередила.
– Та ти що? Ще й це? Як же я тепер? Я ж на кілька місяців наперед уже розписала курс процедур. Ну, свекруха!
Артем зробив ще кілька безуспішних спроб вивудити в матері гроші. Усе було марно.
Борги росли. Незабаром Артему довелося продати свій автомобіль. Вони погасили частину боргів і на решту грошей жили так, як звикли. Гроші скінчилися напрочуд швидко.
– Слухай, мені тут роботу запропонували грошову за моєю спеціальністю, але потрібно буде впахувати. Додому буду приходити пізно, – якось сказав Артем Аліні.
– Давно час! Скільки ми можемо без грошей сидіти! – невдоволено видала дружина.
– Та й ти теж давай-но виходь на роботу! Не принцеса. І Ксюшка вже велика, у садок віддаси, – невдоволено відповів чоловік.
– Куди я піду? – капризно запитала вона. – Я ж нічого не вмію.
– До матері в салон адміністратором. Вона тебе кликала. Каже, пропозиція, як і раніше, в силі.
– Добре, я подумаю.
Тепер обоє працюють і більшу частину свого сімейного бюджету заробляють самі. Мати їм, звісно, іноді допомагає. Але зовсім не так щедро, як раніше.
І онучку свою бачить регулярно. Незважаючи на різні там погрози.
