Василь жив у старому будинку своєї матері, після розлучення з дружиною повернувся в село. П’ять років сплачував аліменти. Діти в село приїжджати не хотіли.
Василь сам іноді їздив до них, як тільки дозволяв час та гроші. Весь цей час він доглядав матір. Мати перед самою пенсією зламала ногу і руку, невдало впала на ожеледиці.
З рукою все обійшлося, а ось нога весь час непокоїла. Виявляється, неправильно зрослася. Довелося робити оперативне втручання.
В цей же час старший брат матері, Микола, потрапив в лікарню з інсу льтом. Василеві довелося і за його господарством та будинком доглядати.
Робота, поїздки в районну лікарню до матері та дядька, домашні справи – все впало на нього. Сил та часу у Василя йшло багато.
Дочка та син дядька приїхали до нього в лікарню двічі. Вдруге, коли того виписували. Привезли додому, на цьому їхня місія була виконана. Ходить і гаразд, а справлятися з усім можна і однією рукою.
Якщо що, то Василь поруч, догляне та й допоможе. Дзвонили батькові рідко, не хотіли вислуховувати його скарг. А якщо сам дзвонив, то розмову завершували швидко, а то раптом батько щось попросить.
Микола зрозумів, що надія лише на себе та на племінника. Сам дітям дзвонити припинив. Багато ходив, бо в санаторій їхати грошей не було. Відновлювався довго.
Василь допомагав у всьому. Мати в нього вже була вдома, пересувалась з паличкою, але поступово почала сама в магазин ходити. Іноді брат і сестра разом ходили, сиділи біля річки на лавці, розмовляли.
Василю полегшало. Аліменти на дітей більше не платив, та й мати з дядьком самі рухалися. Настав час будинок ремонтувати, – нарешті дійшли руки і гроші з’явилися.
Хотів будматеріали закупити, а дядька звалив черговий напад. До його дітей додзвонитися не зміг, пізніше з’ясувалося, що обидва вони відпочивали на якомусь закордонному курорті.
Микола пішов із життя у реа німації. Діти на похорон не встигли, чи не захотіли переривати відпустку.
Ремонт довелося відкласти, гроші пішли на похорон. Подзвонили згодом, сказали, що приїдуть на сороковини. Якщо вже не встигли, то й поспішати не варто.
Василь із матір’ю не знали, що робити з поминками на сороковини Діти Миколи мовчали. Довелося знову замовити у їдальні. Вони сподівалися, що син і дочка оплатять, або хоча б візьмуть участь в оплаті.
Діти приїхали ближче до обіду.
– Що ви тут за збіговисько влаштували?
– Вашого батька всі знали та поважали. Багато хто прийшов. – Василь хотів сказати ще кілька слів, але промовчав.
– Дякую вам, звичайно, але ми б і самі все організували.
– Ви тільки-но приїхали, а люди вже прийшли. Що можна організувати за п’ять хвилин?
– Ми самі розберемося.
– Розбирайтеся.
Діти Миколи трохи посиділи та пішли в будинок батька. Платити довелося Василеві.
***
Вася з матір’ю пили чай.
– Знову ремонт доведеться відкласти. Діти дядька Миколи ті ще пройдисвіти. На похорон не приїхали, грошей не платили. Як за життя йому не допомагали, так і після відходу нічого не організували.
– Ти маєш рацію. Пройдисвіти. А про ремонт ти не турбуйся. Наш будинок уже й ремонту не підлягає. Взимку у всі щілини дме.
– Зате влітку добре. Утеплимо цього разу, а потім і ремонт зробимо. Потерпи ще трохи, мамо.
– Я ж сказала не турбуйся. Дослухай мене. Микола просив тобі розповісти тільки тоді, коли його не стане. Образився він на дітей сильно. Свою хату він на мене оформив давно.
– Коли після першого нападу йому стало легше, то відразу й оформили все. Він із мене слово взяв, що дім я потім тобі віддам, а не його дітям.
– Він же знав, що в нас будинок уже зовсім поганий. Зараз його будинок мій, а буде твій. Він велів подяку тобі передати, за себе, за мене. Ось так, синку. Там теж ремонт невеликий потрібний, але це набагато менше. Ти й сам знаєш.
– Ну, ти і здивувала мене. Не чекав. А що скажуть діти? Вони, напевно, вже покупців шукають. Інакше вони взагалі б не приїхали.
***
Вранці діти Миколи прийшли до тітки.
– Тітонько, ми не знайшли документів батька на будинок та на ділянку. Напевно, і гроші від нього залишилися. Де все?
– Гроші? Він приймав добрі, дорогі ліки. Навіть на похорон не назбирав. А документи на будинок у мене. Він вирішив, що ви його не варті.
– Скільки разів ви приїжджали за останні десять років? Скільки дзвонили? Скільки грошей на ліки надіслали? Скільки разів підтримали його, побалакали щиро?
– А не треба нас вчити! Поверни документи і ми підемо.
– Ви не зрозуміли? Будинок мій, давно мій. Документи давно оформлені. Ви можете заперечити, але це не допоможе.
– Що? Як ви могли? Ти обікрала своїх племінників! Родичі, рідні! Тьху! Бачити вас не хочемо! І Василь, як хитрий кіт. Недарма Васька. Спеціально все влаштували. Вся рідня про вашу підлість дізнається. Більше нас не побачите!
***
Вся рідня дізналася. Тільки ось виявилося, що рідня втратили дітей Миколи. Всі знали, що саме Василь завжди був поряд з дядьком та матір’ю. Ніхто їх не засудив.
Лише за деякий час з’явилися діти Василя. Аліменти виплачені давно, а гроші на життя потрібні щодня. Не знали, не приїжджали, не визнавали життя сільського, але згадали про бабусю з батьком. Попросили поділитись спадщиною.
– А я думав, що ви в гості. – сумно сказав Вася.
– Та ми б приїжджали, тільки взяти з тебе нічого.
– Чесно! Молодці! Добре вас мати навчила! Ну нічого, хай ще й життя повчить! А спадщину отримаєте лише тоді, як мене не стане, але це не точно. Якщо з’явиться гідна людина, то ви залишитеся зі своїми бажаннями…
Ось така життєва історія до вашого прочитання! Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!