З Аліною я познайомився на роботі, щойно вона прийшла в наш офіси – усі чоловіки почали залицятися до неї. А вона навіть на каву ні з ким йти не погоджувалась. Ну, тоді наважився і я підійти. І вона відразу чесно відповіла. Саме своєю відвертістю вона мене підкорила.

– Ти цікавий хлопець, але я щойно розійшлась з нареченим просто напередодні весілля, тому й не хочу відносин. За інших умов точно погодилась б.

– Тоді я можу бути добрим другом!

Ми й справді почали товаришувати, та минув всього місяць і почуття взяли верх. І так сталося, що Аліна відразу завагітніла і ми розписалися. Згодом інші чоловіки кепкували з мене:

– А ти впевнений, що то твоя дитина? Вона ж тебе використовує. Вже певно вагітна від колишнього була, а тут на такого добряка натрапила! От побачиш, потім народить раніше терміну!

Я їм не вірив, але Аліна й справді врешті народила нашу доньку на сьомому місяці. Ці дурні думки мене не залишали. А колеги й далі кепкували. Згодом я почав помічати, що Соломія зовсім на мене не схожа, навіть трішечки. Я знайшов фото колишнього своєї дружини – і все збагнув. Того ж вечора влаштував страшенний скандал:

– Вона ж, як дві краплини на нього схожа! Це не моя дитина!

Дружина плакала, щось казала, та я її не слухав, зібрав речі й пішов геть. Навіть не дзвонив більше, а за місяць покинув роботу і виїхав за кордон. Відтоді минуло чотири роки. І якось мені подзвонили. Говорила незнайома жінка.

– Ваша колишня дружина загинула. Якщо протягом місяця ви не заберете дитину – ми передамо її до дитячого будинку. Якщо пощастить, знайдемо опікунів.

– А що з Аліною сталось!

– Потрапила в автотрощу. Загинула на місці.

Ця новина мене шокувала. Зовсім не знав, що й думати. Негайно поїхав додому. Коли побачив дівчинку – сльози полилися з моїх очей. Вона була схожа на мою маму! Звісно, я залишився. Почав перебирати усі речі, документи і раптом з-поміж тек знайшов одну з медичного центру. Це був тест ДНК, котрий підтвердив, що я батько Соломії. Зробила вона його відразу, але чомусь не надіслала. Певно надто була ображена.

Відтоді минуло понад три роки. В мене прекрасна донька, і я ніколи собі не пробачу, що покинув її, повіривши колегам, котрі просто мені заздрили. А ще, я не можу позбутися думки, що це моя провина, що Аліна померла. А як ви гадаєте? Є мені прощення?