— Я ж вношу до сімейного бюджету стільки ж, скільки й ти, – обурився чоловік у відповідь на моє обурення, – а на ці гроші я маю повне право, хто заважав тобі робити так само?
Що чоловік зробив? Та просто витратив на новий ноутбук собі велику суму грошей. Не радячись зі мною, бо він вважає, що це гроші тільки його, особисті, а тому він має право їх витрачати так, як йому заманеться.
Ми у шлюбі 7 років. За цей час купили за допомогою батьків двокімнатну квартиру, зʼявилась дитина і, так вийшло, обидва майже одночасно поміняли роботу. Нашій доньці зараз 6 років, у декреті було складно, але набагато легше, ніж тим сім’ям, які ще й кредити платять.
Єдине неприємне було в ті роки, то це те, як журився чоловік з приводу того, що вільних грошей у нас не залишається, ось взагалі ні гривні. Ми справді жили впритул, без вишукувань, але обидва розуміли, що це тимчасове. Але зрозуміли і те, що другої дитини ми не потягнемо, адже спочатку були такі думки.
Підробіток на той момент у чоловіка не було, робота не дозволяла, він бурчав, що часу робота забирає багато, а вихлопу по грошах особливого немає, тобто витрати часу і сил з доходом непорівнянні. Мені теж не хотілося виходити з декрету на колишнє місце: колектив не дуже гарний, робота нудна.
Тож шукали ми собі роботу обидва в останні тижні мого декрету. І знайшли. У різних місцях, але на порівнянних посадах і з порівнянною зарплатою. З цього приводу влаштували невелике свято і навіть уклали усну домовленість, як будемо жити.
Наш програмний документ, який ми зробили в письмову форму, включав такі положення: всі гроші приносимо і складаємо, відразу обговорюємо, скільки відкласти, скільки на комуналку, скільки на кишенькові витрати, на проїзд, на харчування.
— Інакше ми з тобою взагалі без накопичень житимемо, – сказав чоловік, а так не можна. Так, ясна річ, що у вас, жінок, витрати ще й на красу передбачені, добре, цю суму ми на місяць теж закладемо. А великі чи позапланові покупки обговорюватимемо і домовлятимемося.
Витрат на красу у мене мінімум: волосся не фарбую, декоративну косметику використовую рідко, манікюр робить рідна сестра за безкоштовно, але пару тисяч ми для цієї статті виділили, і, до речі, найчастіше було таке, що я жодної копійки з них не витрачала . Витрати на гігієнічні кошти були віднесені до категорії “побутова хімія” і питань у чоловіка ніколи не викликали. Загалом ми постаралися обговорити все.
— Мені потрібна нова куртка на зиму, – говорив чоловік завчасно, – виділимо?
— Виділимо, – говорила я, – але цього місяця купимо сезонні речі доньці, а вже ближче до листопада – тобі.
Так само було і з моїми витратами. Суперечки траплялися, але ми знаходили загальне рішення, і я взагалі вважала, що у грошових справах у нас із чоловіком порядок та взаєморозуміння. За 3 роки навіть накопичити вдалося, у відпустку з’їздили, були й великі придбання у вигляді нового холодильника, робота пилососу, дивану, передпокою.
Десь півроку тому чоловік став затримуватись на роботі. Я насторожилася: чоловік казав, що аврал у них, зараз усі затримуються. Але чомусь, якщо на колишній роботі це його дратувало, то тут він був стомлений, але спокійний.
Почала підозрювати найгірше, але жодних слідів не було: чоловік був зі мною ніжний, та й кілька разів під час таких його зависань на роботі я дзвонила йому з відеозв’язку. Трубку брав завжди, показував офіс, де в кабінеті сидів він і трохи далі ще один співробітник чоловік.
А потім чоловік, радісний і гордий, приніс додому новий ноутбук, дорогий та ще й з різною ігровою “приблудою”. Чоловік іноді може посидіти за комп’ютером, пограти в іграшки, я не заперечую, він без фанатизму це робив. Ноутбуки в нас обох були. Мій трохи свіжіший, у чоловіка трішки старіший, але цілком робочій.
— І для ігор, і для роботи, – сказав сяючий чоловік, – а свій старий віддам доньці, їй незабаром до школи, нехай у неї буде окреме комп’ютерне місце.
— Чоловік, – питаю, – а на які гроші куплено? І чому ти зі мною не обговорив це придбання?
— А куплено на мої, я збирав.
— ?
Виявилося, що чоловік затримувався на роботі не просто так, а за цілком нормальну доплату, підробляв, так би мовити. І далі збирається це робити, йому сподобалося мати свої гроші. Я висловила чоловікові, що ми одружені, ніяких “своїх” грошей у нас бути не може. Ми ж домовлялися. Бюджет загальний, витрати обговорюємо.
— Ну, так ми домовлялися про те, що вкладаємо в бюджет зарплату, – почула я, – а це гроші від підробітку. Я міг і не працювати, міг ці гроші взагалі не отримати. Тоді б ти нічого не мала проти, чи не так?
— Тобто, – кажу, – я вечорами сиділа сама, займалася побутом сама, донькою займалася сама, шкодувала, що тебе так експлуатують і ти страшенно втомлюєшся, а ти мені тепер заявляєш, що й далі маєш намір так чинити? Працювати зверху норми він, витрачати зароблене він?
— Так, – киває головою з якимось викликом, – а в чому я винен? У тому, що для себе грошей не із сімейного бюджету вийняв, а додатково заробив.
— Та це і є сімейний бюджет, всі гроші, які ми заробляємо і є сімейний бюджет, – говорю, – вдалося підробити? Молодець! Але за однієї умови молодець, якщо гроші у сім’ю йдуть. Виходить, у мене немає “лівих” грошей, я все з тобою погоджую, а ти маєш у своєму “засоби”?
— Виходить так, – відповів чоловік, – у нас рівноправність. Якщо ти хочеш мати лише свої кошти, то ти теж можеш працювати додатково.
— Я ніколи не обурювалася, що я готую і прибираю, особливо в ці півроку, коли ти працював “на себе”. Я можу пошукати підробіток, але не чекай від мене 3 дні на тиждень ні сніданків, ні обідів, візьми на себе садок, дочку, покупку продуктів, миття посуду та прасування білизни. Це в мене така “підробіток”, тільки неоплачуваний.
— Ну ти ще за подружні обов’язки мені пред’яви, цінник виставки, – сказав чоловік.
Ми посварилися, тиждень уже немає миру, ми не можемо з цього питання домовитися. Чоловік вважає, що я перебільшую, він заробив, він не з сім’ї ці гроші вийняв. А я не вважаю, що він має рацію.
Готова вислухати “колективний розум” нашої спільноти.
