Ольга йшла з роботи, занурена у свої думки. Вона перебирала події дня, на роботі в неї був завал. Та й удома останні кілька місяців було непросто. Раптом як з-під землі перед нею виріс літній чоловік. Він швидко підійшов до неї, схопив за руки і заблокував шлях до під’їзду.
— Я батько Катерини, – почав він говорити з жахливим хвилюванням і навіть злістю. – У неї син від твого чоловіка.
— Що ви кажете? Хто ви такий? Я не розумію…
— У твого чоловіка дитина є. А моя дочка – його мати.
Ольга була приголомшена. Несподівані слова і наполегливість незнайомця не на жарт її перелякали.
— Відпустіть… – ледве-ледве видавила із себе жінка.
Але чоловік стиснув її зап’ястя ще сильніше. Він буквально зірвався на крик.
— Моя дочка хвора! Її може не стати в щомиті. Їм потрібна допомога! Допоможіть їм! Прошу!
Ольга намагалася зрозуміти, як їй реагувати. В очах чоловіка читався відчай, здавалося, ще кілька секунд і він буквально заплаче. Але й для Ольги все це було неймовірним шоком. Її п’ятнадцятирічний шлюб, якщо все розказане чоловіком було правдою, був просто фікцією.
— Зачекайте, – вичавила вона із себе, – Мені потрібно подумати. Я не можу повірити…
Чоловік відпустив її. Він дістав із кишені фотографію його доньки й онука і простягнув Ользі, хлопчикові на фото було років десять, але фото було пошарпаним, отже, можливо, син її чоловіка був старшим. Жінка кинула лише короткий погляд на знімок, але не витримала цієї напруги і втекла в під’їзд.
Чотирнадцять років тому
Ольга нервово перебирала пальцями поділ сукні, поки Маргарита енергійно вела її темною вулицею на околиці міста. Оля вже вкотре намагалася вмовити подругу скасувати цю затію.
— Рито, навіщо нам це? Весілля через три дні! Давай краще займемося чимось приємним? – просила Ольга, але Маргарита була невблаганна.
— Олю, розслабся! Це буде весело. А раптом там щось цікаве скажуть? Це ж для забави, всього лише! – Рита посміхалася, немов дитина, передчуваючи класну пригоду.
Підійшовши до непоказних дверей у старому будинку на околиці міста, Рита постукала тричі. Скрипучий звук дверей, що відчинялися, змусив Ольгу здригнутися. Вони увійшли всередину, і двері з гуркотом зачинилися за їхніми спинами. Усередині було тьмяно і пахло травами. Стіни прикрашали старовинні картини, а в кутку горіла маленька лампа, поруч із якою сиділа старенька в яскравій циганській сукні.
Ворожка уважно подивилася на Ольгу.
— Сідайте, дівчатка. Я бачу, тут у нас наречена. Подивимося, що говорять карти про твоє майбутнє, моя люба.
Ольга сіла навпроти ворожки, а Маргарита, не приховуючи хвилювання, присіла поруч. Ворожка ретельно перетасувала карти, розклала їх на столі й завмерла, пильно вдивляючись у зображення.
— О, цікаво… – почала вона. – Ти будеш з однією людиною все життя. У тебе буде один син… А в твого чоловіка двоє дітей. Але не переживай, ти не підеш рано. Ви разом побачите старість. Ти хороша, не дай горю погасити вогник у твоєму серці.
Ольга відчула, як по її спині пробіг холодок. У голові почали крутитися думки про майбутнє весілля і про те, що ж означало це пророцтво. Однак Рита, яка завжди знаходила позитивні сторони в будь-якій ситуації, посміхнулася і взяла подругу за руку.
— Не хвилюйся, все буде добре! Неважливо, що вона мала на увазі, я ось вірю – ти будеш щаслива. Ходімо звідси, у мене для тебе ще один сюрприз!
Довго слова ворожки не давали Ользі спокою, але вона вмовила себе слухати серце. І через три дні в РАЦСі вона сказала гучне: «Так!». Її коханий, Сергій, відповів те саме.
Буквально через кілька місяців Ольга і Сергій дізналися, що стануть батьками. Ольга знову згадала той вечір у ворожки і слова про те, що в неї буде син. Нібито змирившись зі своєю долею, вона вибрала ім’я для майбутньої дитини – Владислав. Вона навіть не хотіла робити УЗД, не повірила, що може бути дівчинка.
Місяці очікування минули непомітно, і коли настав день появи на світ малюка, Ольга, сповнена передчуття зустрічі з сином, зіткнулася з несподіванкою – на світ з’явилася дівчинка. Але Сергій, глянувши на свою доньку, запропонував:
— Назвемо Владою, ну а що? Владислава Сергіївна! Звучить!
Рита, яка прийшла в лікарню привітати подругу, усміхнулася і з легкістю прокоментувала:
— Ну бачиш, набрехала нам та бабця.
Усі, хто був у кімнаті, засміялися. Саме після цього передбачення старої циганки забулося на довгі роки.
Того дня донька Сергія та Ольги, Влада, повернулася зі школи. Удома вже була напружена атмосфера. З вітальні долинали голоси батьків, вони знову лаялися. Дівчинка з важким зітханням скинула рюкзак і відчула, як втома змінюється роздратуванням. Вона вирішила заглушити крики батьків музикою і дістала навушники. Але щойно під’єднала їх до телефона, батарея розрядилася.
«Ну звичайно, саме зараз!» – подумала дівчинка.
І раптом вона почула слова своєї матері, вимовлені з неприхованим болем:
— Та я знаю, що у вас із нею син! Знаю, що ти платиш аліменти, потайки! Тепер зрозуміло, чому твоя зарплата не така висока, як я очікувала! Гроші йдуть із сім’ї наліво!
Ці слова немов оглушили Владу. Дівчинка прибрала навушники в кишеню і повільно підійшла до дверей вітальні. Серце калатало в грудях. Двері були прочинені, Влада могла бачити своїх батьків, що стояли посеред кімнати.
— Мамо, тату… Що відбувається? – запитала вона.
Слова незнайомця про зраду Сергія перевернули життя Ольги з ніг на голову. Дванадцять років тому, одна ніч, проведена по дурості, призвела до того, що все їхнє сімейне життя було просякнуте брехнею. Сергій намагався порозумітися, клявся, що це була помилка, що він давно забув про це і любить тільки її. Але слова чоловіка не переконали Ольгу. Сергій намагався достукатися до дружини, але вона не чула нічого.
— Олю, будь ласка, я прошу тебе, давай поговоримо. Це було так давно, це була помилка…
— Як ти міг? – Олю трясло дрібним тремтінням. – Як ти міг це зробити? І весь цей час брехати?
— Я не хотів тебе поранити. Я думав, що це ніколи не спливе. Я люблю тільки тебе…
— Не можу зараз бути з тобою під одним дахом. Бачити тебе не хочу.
Наступного дня, коли Сергій повернувся з роботи, квартира була порожня. Ольга зібрала речі, взяла Владу і поїхала до своєї матері. Минали тижні. Жінка ніяк не могла вибратися з емоційної ями. Влада бачила, як мама в’яне на очах, і одного разу вирішила поговорити з нею.
— Мамо, може, ти занадто сувора з татом? Може, варто поговорити з ним?
— Владо, прошу, не втручайся, – сумно посміхнулася Ольга, дивлячись на доньку.
На жаль, незабаром Влада захворіла. Вона підхопила популярну колись хворобу. Ольга думала, що все мине легко, що медицина навчилася справлятися з цією напастю, але стан доньки дуже швидко погіршився. У розпачі Ольга зателефонувала Сергію, і він негайно приїхав. Разом вони відвезли Владу в лікарню.
Стоячи в приймальному покої, Ольга відчула, що більше не може бути сильною і триматися. Вона буквально впала в руки чоловіка і почала ридати. Сергій тримав її міцно як ніколи. Саме в цей момент він зрозумів, що не може втратити свою сім’ю. У підсумку хвороба доньки зблизила їх.
— Олю, я буду поруч, ми разом пройдемо через це. Наша дочка одужає, я зроблю все, щоб це сталося якомога швидше, – сказав Сергій. Він підняв усі свої зв’язки і домовився з лікарями, щоб доньку перевели до кращої палати і за нею був найретельніший догляд.
— Дякую, – ледве чутно відповіла Ольга.
Дні, коли донька була в лікарні, тягнулися повільно, але Ольга і Сергій були поруч і билися за доньку пліч-о-пліч. На щастя, під чуйним наглядом лікарів, Влада одужала і її відпустили додому. А Ольга і Сергій вирішили дати собі ще один шанс.
— Ми пережили багато, – сказала Ольга на порозі їхнього будинку. – Давай спробуємо почати спочатку, заради Влади… І заради нас.
Сергій обійняв дружину, і вони увійшли у свою квартиру, як сім’я.
Одного разу, коли напруга між Ольгою і Сергієм уже вщухла, Ольга набралася сміливості заговорити про те, що давно тривожило її серце. Вони сиділи у вітальні й пили чай. Ольга видихнула, вона зібралася з думками і заговорила з чоловіком:
— Сергію, мені потрібно знати більше про Катерину. Її батько говорив, що вона хворіє, – почала вона. – Що з нею насправді?
Сергій поставив чашку на столик і зітхнув. Він не дивився дружині в очі, але й ухилятися не став.
— Я не чув від неї нічого багато років, Олю. Але коли я дізнався, що вона хворіє, я про все дізнався у лікарні. У Каті проблеми з нирками. Вона в листі очікування на пересадку. Але вона не в змозі піклуватися про дитину… – Сергій видавлював із себе слова. – Її батько вже не в змозі допомагати. Старий здав через горе. Матері давно немає.
Ольга мовчки слухала, намагаючись осмислити це все. Думки про іншу жінку, її хворобу, дитину без материнської турботи. Їй було шкода цих людей. Вона дуже близько до серця прийняла їхнє горе і біль. В її очах заблищали сльози.
— Я не можу з цим так просто жити, – прошепотіла вона. – Я хочу познайомитися з дитиною. І… Ми не можемо залишити хлопчика без підтримки.
Сергій здивовано подивився на дружину.
— Дякую, Оль. Я радий, що ти здатна на такий важкий крок.
Сергій організував зустріч із Михайликом. Хлопчик був тихим і скромним, багато мовчав, і було видно, що він дуже переживав хворобу матері і появу батька… Сергій платив аліменти, але цього, як вважала Ольга, було недостатньо.
— Може, ми могли б узяти його до себе на час? Поки його мама не одужає… – одного разу сказала вона.
— Олю, ти… Ти впевнена? Це велика відповідальність… І хлопчик… Він мій син – так, але як ти зможеш ужитися з ним? А Влада?
— Так, я впевнена. Нам потрібно робити те, що правильно. Ми знайдемо спосіб упоратися. – Вона посміхнулася крізь сльози, і Сергій у відповідь обійняв її.
Чоловік зрозумів, що він не зустрічав у цьому житті нікого чистішого і великодушнішого за свою дружину. А ще він зрозумів, що він її кохає настільки сильно, що заради неї готовий на все.
«Як шкода, що раніше я не усвідомлював усього цього», – думав він.
Михайло прожив з Ольгою і Сергієм досить довго: весь той період, коли його мама боролася за своє здоров’я. Для хлопчика це був час великих змін, але і для всієї родини теж. Спочатку було дуже важко: Михась почувався чужим, а Влада не відразу прийняла появу брата. Як і будь-який підліток у її становищі, Влада примудрялася влаштовувати скандали і розбірки через будь-яку, навіть незначну дрібницю. Але поступово брат завоював прихильність сестри. Особливої довіри Михайлик заслужив, коли допоміг Владі втекти зі школи на зйомки кліпу улюбленої групи. Відтоді брат став найулюбленішим членом сім’ї для дівчинки.
— Владо, пішли в кіно? – запитав одного разу Михась.
— Добре, давай, тільки не на твої дурні жахіття, – сказала Влада, але все одно пішла на черговий фільм про привида в старовинному монастирі, тому що їй просто хотілося провести час із братом.
Та й Ольга з кожним днем вона дедалі сильніше прив’язувалася до Михайла, до його щирої посмішки і добрих очей. Вона намагалася не думати, що Михась – плід зради її чоловіка… Вона просто вирішила, що має прийняти факт цього і жити далі. Коли прийшов час повертатися до матері, прощання було складним для всіх.
— Ми завжди будемо раді тобі, Михайле. Ти завжди будеш частиною нашої родини, – обіймаючи хлопчика, прошепотіла Ольга.
Михась кивнув, намагаючись стримати сльози. Він уже звик до сім’ї батька, і в очах хлопчика показалися сльози. Тому, щоб розрядити обстановку, Влада дала йому ляпаса по зашийку.
— Не розводь соплі, Михасю! Тато привезе тебе сюди в п’ятницю ввечері. Так що дуй до мами!
Через кілька місяців після від’їзду пасинка Ольга зустрілася з Ритою, своєю найкращою подругою, у ресторані. Маргарита була вражена тим, як Ольга змогла прийняти Сергія назад і відкрити свій дім для Михайла.
— Ти знаєш, Олю, я б прибила їх усіх, от просто б узяла і чимось важким прибила! – сказала Рита зі сміхом, а потім, задумливо дивлячись на подругу, додала: – Але ти молодець… Ти все прийняла. І Сергія, і Михася.
Ольга посміхнулася, розмішуючи цукор у каві.
— Це було непросто, Рит. Але як могла я відкинути дитину, яка потребувала допомоги? І Сергій… Знаєш, я просто люблю його. Напевно, тому змогла пробачити.
Рита мовчки кивнула, потім раптом згадала:
— Слухай, але ж та бабця-циганка не обдурила. Усе так і вийшло. У нього двоє дітей, у тебе ось теж синок зʼявився… І ви разом до старості.
— Ти що? – зі здивуванням сказала Ольга, дивлячись на те, як Рита зависла в задумі.
— Так, я ж тоді на твоє ворожіння всі вільні гроші спустила! А сама до неї так і не сходила. От же справи…
Ольга засміялася в голос, а потім поклала руку на руку подруги.
— Зате твоє життя сповнене сюрпризів!
— Це точно… – усміхнулася Рита.
