Побралися рік тому. Ми з Андрієм були у рівному становищі: у обох другий шлюб і є діти від першого. У мене була 8-річна дочка Аня, а у чоловіка 7-річний син Єгор.
— Дружина від мене пішла, – розповідав Андрій, коли ми почали зустрічатись, – а сина я їй не віддав. Ну, вона не сильно і хотіла.
У нас обох є по мамі та по сестрі. У нас обох є по двокімнатній спадковій квартирі і я вважала, що ми абсолютно будемо гармонійні в шлюбі.
— Ой, дивись, дочко, – попереджала мама, – чоловіки якось легше приймають дітей від попередніх шлюбів, ніж жінки. Твій колишній і знати Аню не хоче, і думати про неї забув, а в Єгора мати? Та й потім, а хто йому з дитиною допомагав до цього?
— Розлучилися вони, – кажу, – коли хлопчику було 4 роки. Мати Єгора вчинила так само, як і Анін тато – аліменти шле, але сама не з’являється. Вона одружена вже, другу дитина є від нового чоловіка, а допомагала йому його мама, тож у нас все приблизно однаково.
Мені здавалося, що ми з Андрієм розуміємо одне одного. І я була готова стати його синові мамою. Хлопчик нормальний, у міру шкодливий, до мене якось одразу звик, з Анечкою потоваришував.
— Давай у мене будемо жити? – Запропонував Андрій, коли ми вирішили розписатися, – До школи Ані ходити однаково, а нам з тобою до роботи обом ближче.
— А з моєю квартирою що? – питаю.
— Та як хочеш, – відповів колишній чоловік, – хочеш – закрий, хочеш – здавай.
Я вибрала перший варіант. Мені потім і кров’ю дістався хороший ремонт у квартирі і шкода було її вбивати, віддаючи квартирантам. Цим рішенням незадоволена залишилася одна людина – моя нова свекруха Лілія Миколаївна.
— Здала б, це ж гроші! – Висловилася, – Моєму сину тепер ще двох годувати!
— Я працюю, – відповіла я, – свою дочку і себе годуватиму сама. На Аню ще й аліменти її тато платить. І потім, я пропонувала Андрію варіант жити у мене, ми вибрали як зручніше!
Лілія Миколаївна все намагалася з’ясувати, а скільки я отримую на дочку? А яка в мене зарплатня? Можливо, Андрій їй щось і казав, я не знаю, я намагалася звести спілкування з мамою чоловіка до мінімуму: неприємна людина.
— Мама не має на мене впливу, не хвилюйся, втручатися в наше життя я нікому не дам, – запевнив мене Андрій.
Розписалися, з побутом розібралися, стали навіть замислюватися за кілька місяців про те, щоб купити в спільну трикімнатну квартиру, продавши обидві наші квартири.
— Ну так, – пояснювала я мамі, – спільних дітей ми не плануємо. Навіщо? У нас є діти, але Єгору з Анею буде складно рости в одній кімнаті. Все ж таки різні вони.
Мама закликала мене не поспішати, озирнутися, пожити хоча б кілька років. Як у воду дивилася. У мене ніхто не намагався “віджати” мою власність і Лілія Миколаївна не ходила з моралі та перевірками. Мені вистачило Андрія.
— Криворука! – Приблизно через півроку після нашого весілля почула я від чоловіка на адресу Ані, яка наливала собі борщ і хлюпнула їм на підлогу, – Ну що це за дівчинка? Що за майбутня господиня?
— Андрію, – обурилася я, – це всього лише дитина! Ну, пролила борщ на плитку, які проблеми? Я зараз все приберу!
— А шпалери забризкала! – не здавався чоловік, а в дочки вже очі на мокрому місці були.
При цьому Єгор неодноразово й бутерброди упускав, і чай пролив на диван – нічого.
— А що ти хотіла? – сумно сказала мама, – Єгор – його дитина, а Аня – чужа. І мешкаєте на його території. Але ти маєш відстоювати інтереси доньки. Не знаю, який із Андрія чоловік, але гнобити дочку не смій йому дозволяти!
Я не дозволяла. Ми починали сваритись, потім Андрій казав, що все зрозумів, але минали дні і він знову зривався.
— По всій ванні волосся твоєї дочки! – висловив чоловік одного вечора, – Зовсім не привчена за собою прибирати!
— Андрію, – кажу, – вона привчена. Вона лише дитина і до того ж, досить маленька. Ти не помітив, але після Єгора я відмиваю ванну, мовчки. Він її теж не миє після себе.
— Він хлопчик, – обурився чоловік, – не його справа прибирання! А дівчинка не повинна рости неохайною!
— Не буває, – кажу, – жіночих справ по дому та чоловічих! Ти ж допомагаєш мені у збиранні!
Чоловік пояснив, що любить мене, тому й допомагає, а Аню він просто хоче зробити краще, виховує, так би мовити, коли батька в неї немає. Я нічого не хочу сказати, чоловік і по дому мені допомагав і заробляв гідно. Але його ставлення до моєї дочки мене напружувало.
— Тебе любить, – висловилася сестра, – а Аню ні. Ось і чіпляється. А ти візьми та віддзеркаль! Вкажи своєму Андрію на недоліки та промахи Єгора!
Але мстити дитині мені здалося низьким. Я спокійно поводилася з хлопчиком. Ну, не робить він чогось? Біда чи що? Навчиться, подумаєш, склянку розтрощив.
Але якщо щось ламала і псувала Ганна, Андрій прямо здіймався. Дочці він більше не висловлював нічого, зате пиляв мене: дочка-нечуха, дочка-невміха, дочка не привчена до порядку.
— Чому за Єгором ти не помічаєш того самого? – Кажу.
— Єгору можна пробачити, він молодший Ані!
Ага, прямо колосальна різниця у віці 1 рік! Все вирішив приїзд у гості сестри Андрія з донькою, Аніною ровесницею. Зупинилася Лада, як звуть невістку у нас. Першого ж дня племінниця чоловіка Маша розсипала в коридорі чіпси та горішки. І тиша! Андрій просто посміявся з невдачі.
Не помітив чоловік і ванни, яку Маша забула обполоснути, а Лада не зрозумівши, потиснула плечима: я гостя, нехай господиня прибирає, а моя донька ще маленька. І Андрійко згідно сестри кивнув. Я прибрала. Я ж справді була господаркою.
— Я тістечка приніс, – повідомив Андрій наступного вечора, повернувшись з роботи, – дітлахи, налітай. Усім по два.
Тістечок було 4 штуки. Дітлахи налетіли, але від Ані чоловік пакет відсунув. По два – це для Єгора та Маші.
— На, – Протяг Єгор одне зі своїх моїй доньці, – Аня не взяла. Образилася.
— Гордячка, – хмикнув чоловік, – брат тебе пригостив. Ну якщо така горда, то й залишайся без солодкого.
Я навіть не стала чекати від’їзду родичів. Ми з Анею поїхали ночувати у свою квартиру, Через 2 дні я приїхала за речами.
— І що це було? – Запитав Андрій, – Мене сестра не зрозуміла. Ти при ній виставила мене ідіотом! Що це за дружина: хочу вдома вночі, хочу – їду на ніч дивлячись, куди очі дивляться! А чому ти сумки дістала?
— Я не хочу більше бути твоєю дружиною, – просто відповіла я, – мене не влаштовує твоє ставлення до моєї дитини.
Мама і сестра мене підтримали, а ось Лілія Миколаївна наговорила поганого:
— Мій син прийняв тебе і твою дочку, утримував вас, годував, напував, любив, а ти? Тебе одружилися з дитиною! Цінувала б!
Трубку я поклала. Нема чого вже було пояснювати і доводити. Коли забирали документи про розлучення (спільних дітей немає, майна теж), Андрій не втерпів, висловився:
— Я довірив тобі свого сина, а ти як вчинила? Хлопчик тільки-но до тебе звик, виходить, що його вдруге мама покинула?
Колишньому чоловікові я теж нічого пояснювати не стала. Єгора мені шкода, я теж встигла прив’язатися до хлопчика, але жити з Андрієм і дозволяти йому принижувати мою дитину?
Ні, навіть заради Єгора я на це піти не змогла.
