Через 100 років, наприклад у 2122 році ми всі будемо під землею зі своїми родичами та друзями.
Чужі люди будуть жити в наших домівках.
Нашою власністю будуть володіти чужинці.
Вони навіть не згадають нас.
Чи багато з нас думають про батька свого діда?
Ми станемо частинкою історії в пам’яті наших поколінь, поки люди не забудуть наші імена та форми.
В той час ми усвідомимо, наскільки невихованою та помилковою була мрія отримати все.
Ми б попросили ще одне життя, щоб витратити просто на добрі справи, але буде занадто пізно.
Сьогодні ми маємо можливість робити добро для себе та інших, єдине, що залишиться назавжди, це наші добрі справи в цьому житті та життя поза межами.
У нас ще є час робити добрі справи, поки не пізно.
