Тетяна та Олексій щойно зійшли з літака і з нетерпінням поверталися на таксі додому. Позаду було два тижні чудового відпочинку в екзотичній країні.

Тетяна та Олексій щойно зійшли з літака і з нетерпінням поверталися на таксі додому. Позаду було два тижні чудового відпочинку в екзотичній країні.

Переліт, який тривав більше десяти годин, виснажив подружжя, і зараз вони мріяли лише про одне — якнайшвидше опинитися вдома і впасти в ліжко.

— Чур, я перший в душ, добре? — сказав Олексій.

— Ось же хитрий лис! А чому ти? Жінці треба поступатися, — не погоджувалася Таня, але швидше більше жартома, ніж серйозно.

— Та тому що ти пів години будеш плескатися, а я за п’ять хвилин впораюся. І спати. Завалюся, моя люба, і буду спати міцно і довго!

— Ну добре, переконав, якщо тільки п’ять хвилин, — погодилася дружина.

— А ви разом йдіть, щоб нікому не було прикро, — посміхаючись, запропонував їм водій таксі, який уважно слухав розмову пасажирів.

— Ой, ні! Тоді ми точно спати не скоро ляжемо, — жартома підтримав розмову Олексій. — Знаємо ми такі історії, проходили.

При цьому чоловік підморгнув дружині і на мить притиснувся до неї. Вони обоє ще перебували під враженням від чудового романтичного відпочинку далеко від дому.

— Ти вчора дзвонив мамі? Що там із Зарою, все гаразд? — запитала у чоловіка Тетяна.

— Так, все нормально, якби щось було, вона б подзвонила.

— Та вже, щось я сумніваюся, що все там саме так, як ти кажеш. Кішка ж з характером, а не проста “мурка”.

Два роки тому подружжя взяло собі абісинку з крутим характером. Свою вихованку вони любили, незважаючи ні на що, а ось вона любила і навіть підпускала до себе далеко не всіх.

Саме тому, виїжджаючи з дому, Зару вони завжди залишали вдома, у звичному для неї оточенні. Про неї дбала свекруха, приходячи в квартиру сина і невістки раз на добу.

Цього разу було так само. Тетяні не зовсім подобався варіант з передачею ключів свекрусі.

Вона вважала за краще, щоб під час її відсутності нікого стороннього в її оселі не було. Але іншого виходу не було.

Подружжя забрало валізи і піднялося ліфтом на свій поверх.

— Щось я не розумію, Льоша, двері не відчиняються. Ніби зсередини зачинені, — здивувалася Тетяна. — Там що, твоя мама зараз?

— Та не повинна бути, начебто. Мати на роботі в цей час зазвичай. Адже дійсно, зсередини зачинено.

Олексій подзвонив у дзвінок, одночасно набираючи на мобільному номер матері. Мати не відповідала, хоча дзвінок йшов. Двері теж не відчиняли, що було дуже дивно.

— Слухай, що за справи? Хто там? Якщо свекруха, то чому вона не бере трубку? Хоч би нічого не сталося!

Подружжя нервувало, ситуація була дивна. З сусідами по майданчику вони не спілкувалися, тому з’ясувати у них ситуацію не вийде.

— Може, поліцію викличемо або кого там у цих випадках викликають, — безперестанку натискаючи на дзвінок, запропонувала Тетяна.

— Я навіть не знаю…

Олексій був розгублений і навіть злегка наляканий. А раптом там зараз лежить мати, і їй потрібна термінова допомога?

Але в цей момент раптом повернувся ключ у замку, і двері благополучно відчинилися.

Яким же було здивування подружжя, коли вони побачили, ЩО відбувається в їхній квартирі.

— Ви хто? — запитала розбитна дівчина, яка відчинила двері.

— Ми господарі! А ось хто ти така, зараз розберуться. Олексій, негайно дзвони в поліцію! — прокричала Тетяна.

Відштовхнувши дівчину, вона кинулася всередину своєї оселі. Картина, яка відкрилася там, була не для людей зі слабкими нервами.

У вітальні, що поєднувалася з кухнею, грала музика, за великим накритим столом сиділа молодь.

Вони щось святкували, судячи з великої кількості пляшок з різними напоями, що красувалися на столі.

— Юльчик, а хто це? Ти що, старих запросила? Це щось новеньке! — галасливо реагували вони на появу господарів. — Правда, ми нікого більше не чекали. Самим випивки мало.

— Ви хто всі і що тут робите? — намагаючись зберігати спокій, суворо запитав Олексій.

— Ми святкуємо день народження Юльки! — відповіла найжвавіша дівчина.

— Так, у мене сьогодні день народження, і я вирішила тут його відзначити. Тут так класно — просторо і затишно.

Є де повеселитися. Не те, що в нашому гуртожитку. Але бачу, що свята не вийде. Упс!

Юля виглядала розгубленою. Вона вже зрозуміла, що гулянка зривається. Зрозуміла, що так можуть поводитися тільки господарі, які повернулися додому з відпустки.

— Ну, зі святом все відносно зрозуміло, а як ви всі опинилися в нашій квартирі — ось питання! — запитав Олексій, бо Тетяна поки що не могла говорити.

Жінка з жахом озиралася на всі боки ірозглядаюла, у що перетворили квартиру непрохані гості.

При цьому вона все ж встигла набрати номер поліції і заявила про проникнення в квартиру сторонніх осіб.

— Ви що, замок зламали? Або вкрали ключі у літньої жінки? Хоча можете не відповідати. Зараз поліція розбереться з вами.

— Юлька, а що за непорозуміння? Ти ж казала, що це хата твоєї тітки? Яка на фіг поліція?

Ми на таке не підписувалися. Ми погуляти, відірватися прийшли, а такого нам не треба!

Молодь потягнулася до дверей.

— Куди? Ану стояти всім на місці! — закричала господиня. — Звідси ви відправитеся тільки в кутузку.

Та й обшукати вас треба, може, ви наші речі із собою вирішили забрати. Я ще не перевіряла, чи все на місці.

— Тітко, ти в собі? Ми не злодії і не шахраї. Ми порядні люди, студенти, вчимося в будівельному. А сюди прийшли на день народження до нашої одногрупниці.

Ось до неї, — вказуючи на Юлю, сказав один з хлопців. — Тому ми йдемо, а з нею можете розбиратися скільки завгодно. Пішли, народ!

— Таня, нехай ідуть, — бачачи войовничий настрій своєї дружини, сказав Олексій. — Випусти їх. А ось з нею ми зараз розберемося.

У цей момент пролунав дзвінок на мобільний Олексія.

— Синку, ви прилетіли? Вже вдома? Ну слава богу! Що там, все добре? Кішка в порядку, а то я й не знала, що думати! — закричала Лідія Михайлівна в трубку.

— Мамо, почекай ти з кішкою. Тут якийсь жах твориться. У нас повна квартира чужих людей.

Ти можеш нам пояснити, що сталося? Ми вже поліцію викликали, — сказав матері Олексій.

— Яких людей? Ти про що це? Чому поліцію? — розгубилася Лідія Михайлівна.

— У нас в квартирі сторонні люди влаштували гулянку. Дуже хочеться дізнатися у тебе, мамо, звідки вони взяли ключі? Ти комусь їх віддавала, скажи нам?

У цей час Тетяна міцно тримала за руку Юлію, яка намагалася покинути квартиру слідом за своїми друзями.

— Стій! Від мене не втечеш! Я тобі покажу, як вламуватися в чужі квартири і влаштовувати там сабантуй! Аферистка! Шахрайка! Злодійка!

— Льошенька, що у вас там відбувається? Я не зрозуміла, ти сказав щось про поліцію?

— Мамо, де наші ключі, ти можеш відповісти? — нервово запитав Олексій. — Просто дай відповідь на це питання і все!

— З ключами проблема… Розумієш, я і хотіла тобі сказати. Переживала за вашу кішечку. Третій день вже не можу до неї потрапити. Там тепер і корм, і вода, напевно, закінчилися.

— Так, мамо, терміново приїжджай до нас. Зараз же. Я думаю, що ти тут будеш потрібна, коли поліцейські приїдуть.

Олексій пройшовся по кімнатах у пошуках Зари. Знайти її вдалося лише під ліжком. Там вона ховалася від шуму і сторонніх людей.

— Та відпусти її, вона не втече, — сказав він дружині, яка, як і раніше, охороняла загарбницю їхньої квартири.

— Ага, не втече! Така спритна. Може, зв’яжемо її до приїзду правоохоронців? — запропонувала Тетяна.

— Та ти що! Ще нам за неї якусь статтю припишуть!

Нарешті прибули поліцейські, а за ними — і Лідія Михайлівна. Почали розбиратися і з’ясували наступне…

… Співробітниця свекрухи Тамара жила неподалік від квартири сина і невістки. Лідія Михайлівна про це знала вже давно. І мала на увазі, про всяк випадок.

І ось одного вечора подруга запросила її піти в театр після роботи. Сказала, що квитки давно вже купила, просто хотіла зробити Лідії сюрприз.

— Вибач, не зможу. Треба їхати до сина, кішку погодувати. Вони у від’їзді, — пояснила свекруха подрузі.

— Ну як же так? Я так давно в театрі не була. Так мріяла піти з тобою, квитки заздалегідь купила. Може, щось придумаєш? — попросила подруга.

І тоді Лідія Михайлівна згадала про свою колегу Тамару.

Тамара не відмовилася допомогти, пообіцяла ввечері заглянути до кішки, взявши ключі від квартири.

А пішла туди разом з племінницею, яка приїхала в цей день провідати тітку.

Племінниця Юлія жила в гуртожитку і іноді приїжджала до тітки, щоб побалувати себе домашньою їжею.

Тамара пішла проводжати Юлю до автобуса і попросила її зайти разом з нею в чужу квартиру.

— Не люблю я одна в незнайомі місця заходити. Мені моторошно, — пояснила тітка племінниці.

А наступного дня не змогла знайти ключі, щоб віддати їх Лідії Михайлівні.

— Прямо, розуму не прикладу, Лідочко, куди поділися. Начебто, в кишені були, напевно, випустила, — журилася вона.

— Ось біда, ось горе! Адже там кішка, як же вона тепер?

— Та багато у неї там корму, і води вистачить. Син коли прилітає?

— Через три дні, — відповіла Лідія.

— Дочекається, не переживай, — спробувала заспокоїти її Тамара.

А нахабна особа Юленька навіть не спромоглася з’ясувати, де зараз господарі квартири, яка їй сподобалася, і коли обіцяли повернутися.

Попереду маячила прекрасна можливість святкування її дня народження. А витягнути ключі у тітки з кишені під час прощання на зупинці не склало великих труднощів.

— Ну з цією злочинницею все зрозуміло, нею займеться поліція. А хто нам тут все прибере? — обурилася Тетяна. — Не мені ж за цими нахабами все розгрібати! Тут роботи на весь день, а я з ніг падаю.

— Я, я приберу. І Тамара. Вона вже їде, я зателефонувала їй, — невесело промовила свекруха, розуміючи, яких справ накоїла.

— Ось і прибирайте. І щоб все сяяло і блищало! А ми з тобою, дорогий, поїдемо відсипатися в готель. Нам тут робити нічого поки що. Зарочку тільки погодуй, — розпорядилася Тетяна.

Більше ключі від своєї квартири вона нікому не дасть. Кішку можна буде прилаштувати на час, та й сигналізацію пора вже поставити.

Від гріха подалі.