Тиждень тому я, як завжди, пішла в магазин і притягла додому величезні сумки з продуктами. У моїй родині любили поїсти, і мені доводилося багато готувати. Я планувала приготувати картоплю з м’ясом і спекти пиріг.
Я зайшла в квартиру і віднесла продукти на кухню, а по дорозі я заглянула в спальню і не відразу зрозуміла, що відбувається. Там мій чоловік лазив по всіх шафах. Поруч на ліжку стояла відкрита валіза. Скрізь були розкидані речі.
– Ти щось загубив? Скажи, що і я допоможу тобі це знайти! Навіщо ж було таке безладдя влаштовувати? І взагалі, що тут відбувається?
– Сідай, Марино. Мені треба з тобою серйозно поговорити. Одним словом, я так більше жити не можу і йду від тебе. Йду назавжди.
Почувши це, я від несподіванки навіть дар мови на якийсь час втратила. А мій чоловік продовжував кидати свої речі в велику валізу.
– Ти це серйозно?
– Серйозно! Ми з тобою майже двадцять років прожили разом, а толку від цього ніякого!
– Як ніякого? А троє дітей?
– А діти вже виросли!
– Не всі! Оленка тільки в цьому році в перший клас піде!
– Ну і що? Їй пелюшки вже міняти не треба і ночами вона дає вже спати.
– Можна подумати, що ти, коли-небудь до неї вставав ночами або пелюшки міняв!
– Годі тобі. Ти постійно мною незадоволена! То я брудні шкарпетки не там поклав, то чашку після себе не помив. Усе! З мене досить!
– А хіба я так багато прошу? Що складного в тому, щоб прибрати за собою? Я ж не можу прибирати за всіма!
– Адже я дуже багато працюю і дуже втомлююся. Після роботи я хочу прийти додому, поїсти і лягти відпочивати.
– Але ж ти і так робиш це постійно.
– А ти при цьому дивишся на мене як на ворога якогось! А ще мені дуже не подобається те, як ти грошима розпоряджаєшся! Ми навіть на море ніколи не були! Ось і сьогодні! Ти навіщо стільки продуктів купила?
– Я все це купила, щоб тобі було що їсти! І витратила я на це свої гроші!
– Ти мене знову грошима докоряєш! Так я взагалі жодного разу твою зарплату і не бачив! Ось куди ти її витрачаєш?
– Я продукти купую і за квартиру плачу. А ось на що ти всі роки нашого шлюбу свою зарплату витрачаєш – це вже інше питання. До речі, я дуже давно хочу дізнатися не нього відповідь! Крім цього я ще за свою зарплату дітей наших одягаю і себе! А що ти за всі ці роки купив для нас? Два дивана! І дуже пишаєшся собою! Ти хоч раз продукти купив? Чи ти думаєш, що вони самі по собі в нашому холодильнику з’являються. Мені так набридло у тебе кожну копійку випрошувати!
Я розвернулася і пішла на кухню.
Там я присіла і раптом подумала: а може і добре, що Данило від мене йде? Може, так навіть краще буде всім нам?
Чоловік з валізою зайшов на кухню і сказав:
– Я зібрав свої речі і йду. Якщо щось забув, то потім прийду і заберу.
Я просто кивнула і він пішов.
Напевно, я повинна була плакати і рвати на собі волосся, але мені чомусь зовсім не хотілося робити ні того, ні іншого. Я чомусь була абсолютно без сил.
Хто ж буде робити по дому всю чоловічу роботу? А потім я зрозуміла, що я вже сама багато років з усім справляюся сама. Так, що в принципі, моє життя абсолютно не зміниться. Тільки не буде тепер чоловіка, який нічим мені не допомагає, тільки їсть і лежить на дивані.
Я посиділа півгодини і пішла за Оленкою в дитячий садок. По дорозі я йшла і думала про своє життя.
Адже, по суті, я всюди завжди встигала сама. За трьома дітьми дивилася і за ледачим чоловіком, встигала все на роботі робити. Енергії і сил у мене на все вистачало. Я ще встигала і купу доручень, які мені в садку давали, виконувати.
Я навіть не знала, як я зможу пояснити нашим дітям те, що їх батько він нас пішов. Але мені чомусь здавалося, що без нього ми будемо жити набагато краще. Аня вже в університеті вчилася, у неї своє життя. Максим спортом захоплювався і постійно на різні змагання їздив. А з однією Оленкою мені буде неважко. Тим більше, що чоловік мені ніколи з дітьми і не допомагав особливо.
Може, то і на краще, що чоловік від мене пішов…
