– Ти, Валя, на цю квартиру не розраховуй, – діловито пояснював Іван сестрі, – мені тебе розмістити ніде. – У мене дитина, дружина, ще й тебе годуватиму? Ні, Валю, мене така перспектива не влаштовує. Іди до батьків! Ти – неповнолітня, маєш жити з ними за законом. А про квартиру цю забудь, моя вона!
Життя Валі з самого початку складалося непогано. Вона жила у повній сім’ї з мамою, татом і старшим братом у передмісті Києва.
Поруч, у центрі Києва, у своїй двокімнатній квартирі жила бабуся Валі, вже старенька, але ще цілком бадьора.
Валентина ходила до школи, старший брат вчився в технікумі. Життя текло своєю чергою.
Дівчинка була в п’ятому класі, коли бабуся вирішила переїхати в невелике село, там на неї чекав будиночок, старий, але добротний.
А квартиру бабуся подарувала Валі та Вані, наказавши, щоб вони жили там, коли закінчать школу.
А поки батьки здавали цю квартиру, отримуючи непогану прибавку до зарплати. Першим у квартиру заселився брат Валі, він зійшовся з дівчиною.
Коли дівчина опинилась в положені, молодята одружилися і вже родиною жили у двокімнатній.
Валя занепокоїлась, що у новій квартирі їй місця не залишиться. Набравшись сміливості, вона завела серйозну розмову зі старшим братом:
– Ваня, ти ж не забув, що бабуся нам двом квартиру подарувала? Я хочу закінчити школу і вступати до якогось університету в Києві, – казала вона братові, – у нас у місті жодних перспектив немає.
– Не хвилюйся, – відповів Ваня, – як закінчиш, приїжджай до нас. Будемо разом жити, підеш навчатися! З моєю дружиною ви начебто ладнаєте, тому проблем не виникне.
Валя заспокоїлася. Вона продовжувала навчатися, попутно обираючи для себе університет.
***
Роки йшли, випускний клас наближався. Коли Валя навчалася у 10-му, її мама та тато вирішили, що жити разом вони більше не можуть.
– Якби ти тільки знала, як ти мені набридла! – кричав батько Валентини на дружину, – Все життя мені зіпсувала!
– Це я? Я зіпсувала? Та це ти найкращі мої роки забрав, постійно під градусом! – огризалася мати Валі, – Бачити тебе не хочу! Була б моя воля, я б тебе просто зараз би з квартири викинула!
Батьки розлучилися, і Валя опинилася між двома вогнями: вона не знала, з ким їй залишитися. Ніхто з батьків особливо не намагався переманити її на свій бік.
Одночасно з розлученням був розділ загальної, купленої в шлюбі, квартири. Нерухомість була продана, а натомість було куплено дві однокімнатні в різних частинах міста.
Валя залишилася жити з мамою, але не надовго – мати знайшла собі нового коханого, і вже дочка, яка подорослішала, ніяк не вписувалася в її уявлення про нову родину.
Валі довелося замислитися над тим, щоб перебратися на постійне проживання до батька.
– Тату, я житиму з тобою! – Звернулася Валя до батька.
– Дочко, ти знаєш, я б з радістю. Але ж у мене з’явилася жінка. Де ж ти спатимеш? На кухні – незручно, а з нами в одній кімнаті – теж не піде, – виправдовувався батько.
Тоді Валя вирішила, що можна закінчити останній клас школи й в Києві, а жити разом із братом у квартирі, яку їм обом залишила бабуся.
Але й тут на неї чекала невдача.
– Ти що! У мене ж сім’я, дитина маленька! Ти будеш нам тільки заважати. І взагалі, у цій квартирі твоєї кімнати немає. Мама оформила її на мене! Шукай собі інше місце, – виявилося, брат вже забув про свою обіцянку.
Валя кинулася до матері, та відпиратися не стала:
– Так, я оформила квартиру на Ваню. У нього сім’я, він доросла людина, і роботу в Києві вже має. Йому окрема житлова площа потрібніша, Валя.
– А де мені жити? Куди мені подітися? Я виходить, нікому не потрібна? Ніхто мені не хоче допомогти? – дивувалася Валя.
– А тебе я в селі прописала, у будиночку, де бабуся жила раніше, – відповіла мати, – туди і їдь. А що? У селі школа є, там одинадцятий клас і закінчиш. З оформленням документів я допоможу тобі. Тобі сподобається – там тихо та спокійно, заважати ніхто не буде. Ти вже доросла, Валя, можеш жити окремо!
***
Валю нове місце проживання зовсім не порадувало: село знаходилося за 60 км від найближчого міста, централізованого водопостачання там не було, тільки свердловина.
Митися треба було в лазні, яку слід заздалегідь підготувати, а туалет розташовувався на вулиці.
Зручностей ніяких, але Валя швидко пристосувала і воду тягати, і піч топити. Дівчині себе шкодувати не було коли – кинута батьками та братом, вона навчилася з усіма труднощами справлятися сама.
Наближався новий навчальний рік, і Валя перевелася до сільської школи. Ходити доводилося пішки, навчальний заклад розташовувався за 5 кілометрів від її будинку. Добре ще, що місцевий автобус возив дітлахів туди й назад.
Батьки перераховували дівчині по п’ять тисяч гривень щомісяця і всіляко натякали, що їй незабаром вісімнадцять і треба починати самостійно заробляти собі життя.
Цих крихт майже ні на що не вистачало, допомагали тільки добросердечні сусіди – вони ж не дали Валі замерзнути взимку, ділилися дровами та зробленими восени запасами.
Жилося Валі важко, вона морально розчавлена. Чому всі члени її сім’ї знайшли своє місце, а її просто викреслили з пам’яті? Чим вона заслужила на таке ставлення? Вночі Валя часто плакала від страху і безвиході.
***
Валя закінчила школу, про вступ вона тепер навіть і мріяти перестала. Кудись зникли всі думки про університет, роботу у великому місті.
Валя вступила до училища, збиралася стати товарознавцем. А ще, щоб заробити хоч якісь гроші на життя, почала вечорами підробляти у продуктовому магазині.
Місцеві мешканці намагалися підтримувати міську дівчину. То в гості запрошували, щоби нагодувати, то пригощали чимось, приносили продукти.
А місцева молодь зраділа нагоді проводити час не на вулиці, а під дахом будинку і зачастила до Валі. Так у її маленькому будиночку стали збиратися великі компанії.
У дівчини почали з’являтися хлопці, спочатку один, потім другий. У 19 років вона залетіла, чого зовсім не очікувала.
Батько дитини й говорити про спільне майбутнє не став:
– Звідки я знаю, що це моя дитина? Може, ти його від іншого нагуляла! Виховуй сама, як знаєш! – ось і вся його розмова.
Більше дівчина його не бачила. Валя у сльозах подзвонила батькам:
– Допоможіть мені, будь ласка. Я зовсім заплуталася і не знаю, що мені робити, – просила вона.
– Сама нагуляла, сама й розбирайся! Як з хлопцями зустрічатись ти знала, а як наслідки вирішувати, так одразу до нас, – відповіли батьки.
Брат сестру також не підтримав. Валя залишилася зовсім одна, тільки сусіди по селу знову допомагали.
Найближча сусідка, тітка Аня виявилася дуже приємною жінкою. Дітей у них із чоловіком не було, і вони все кохання віддавали Валентині.
Тітка Аня з чоловіком і з лікарні Валю з малюком забрали, і до появи малюка заздалегідь допомогли підготуватися.
Коли почали розбиратися з будинком, де жила Валя, виявилося, що вона в ньому лише прописана. Хоча мати стверджувала, що переписала житло на дочку.
Потрібно було якось жити далі. Грошей катастрофічно не вистачало, а дитина багато вимагала. Довелося Валі швидко подорослішати.
Вона домовилася із сусідами залишила на них малюка та вирушила на заробітки до Польщі.
У далекій країні дівчина збирала полуницю. Там Валя пробула місяць, повернулася додому і знову вирушила шукати іншу роботу.
Вона поїхала до Києва, почала працювати кухарем. Весь цей час за дитиною дивилися сусіди, в них ніби з’явився онук, якого в них ніколи не було.
А Валя їздила на заробітки й знову поверталася до дитини, привозячи гроші на її утримання і своє материнське кохання, якого була позбавлена сама.
Працювала Валентина кілька років без перепочинку. Зароблених грошей їй вистачило на покупку власного будиночка.
Син підріс, і Валя вирішила спробувати заробляти гроші в рідному селі чи найближчому місті, щоб мати можливість дитину вирощувати самостійно.
Довго не могла знайти справу до душі, доки знайома не запитала:
– А чому б тобі не зайнятися вирощуванням та продажем ягід чи овочів? Город свій є, далеко ходити не треба.
Ідея була цікава, тому Валя взяла тримала її в голові та вже наступного літа продавала власноруч вирощену полуницю.
Потім спробувала вирощувати зелень та цибулю, огірки та помідори, навіть тюльпани розводила.
Жити самостійно Валі було складно. Весь час здавалося, що ось зараз її покличуть назад, у сім’ю, в неї знову буде брат та батьки та вона буде їм потрібна.
Мати, батько і брат першими навіть не дзвонили, вони жодного разу за цей час не приїхали відвідати онука і племінника.
З соціальних мереж вона дізналася, що її мати знову одружилася і навіть син в неї з’явився. Батько також жив із жінкою, щоправда, з іншою, змінив їх вже кілька.
Брат про сестру й не згадував.
Загальні друзі Валі розповіли, що батьки говорили про неї:
– Вона гуляща, постійно до себе мужиків водить. Не вийшло з неї толку… А ми вирощували, старалися, стільки грошей та зусиль у неї вклали! А вона по руках пішла.
***
Коли Валі виповнилося тридцять років, вона нарешті знайшла свою долю і одружилася з Миколою.
Чоловік був на чотири роки старший, у село переїхав після розлучення разом із сином.
Життя стало набагато яскравішим, чи що. Валя в особі Миколи знайшла опору, тепер вона знала, що не одна.
За півтора року у пари з’явився спільний син. Чоловік працював трактористом, Валя розводила кіз, варила сир.
Мати зателефонувала несподівано:
– Привіт, донько, давно не зустрічалися. Може, хоч у гості покличеш, з онуками б побачитись! А то чого ми не спілкуємось зовсім? Давай я приїду?
Батько теж захотів побачитися з дочкою:
– Валюша, мені сказали, що в тебе другий синок з’явився? Ну, вітаю! Хотів спитати дозволу приїхати до тебе… Заодно і з дружиною коханою тебе познайомлю!
А тут і брат пише:
“Давай частіше зустрічатись. Може на шашлик покличеш, у лазні викупаємось, побалакаємо?!”
Валя була здивована. Більше десяти років не спілкувалися, нікому не було цікаво, як і чим вона жила.
У них одразу обнулилися родинні почуття саме в той момент, коли вона поїхала з будинку, який розвалився, тепер вона живе в новому котеджі з усіма умовами.
Над пропозицією родичів Валентина думала довго, а потім взяла та змінила номер телефону.
Так і не змогла жінка змусити себе відновити спілкування з матір’ю, батьком та братом. Навіть попри те, що іншої рідні, окрім чоловіка та дітей вона не мала.
Думала про них, завжди згадувала, як кинули її, неповнолітню, у селі напризволяще. І хоч раз би приїхали провідати! Сина старшого за онука не вважали, ображали за очі, а тепер дружити хочуть. Ні!
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
