— Ліда, молода, зробиш! Мати не встигає й той вік. Їй п’ятдесят п’ять, а тобі — двадцять із лишком.
Сім років минуло з того дня, коли Ліда почула ці слова від сестри чоловіка.
Ліда вийшла заміж за сусіда з будинку напроти. Їй тоді було дев’ятнадцять, а Ярославу — двадцять дев’ять.
Ярослав одразу помітив гарну дівчину. Вона ще навчалася в школі, а він уже планував: слідкував за нею, проводжав її до будинку. Спочатку просто спостерігав здалеку, щоб ніхто не образив, а згодом і зовсім ходив за нею.
— Ліда, у тебе охорона. Очей не зводять, — шепотіли дівчата із заздрості, а хлопці боялися підійти.
А потім усі казали: «Виховав собі дружину».
Ярослав боявся, що Ліда поїде на навчання і там знайдеться наречений міського типу. Після випускного Ярослав зробив їй пропозицію.
Тільки батьки поставили умову — освіта. Весілля зіграли, наречений гарний, хоч і старший. Але це скоріше плюс — на очах все. Працьовитий, не гуляє.
Ярослав винаймав для них квартиру в місті, працював. Ліда навчалася у технікумі, планувала заочно вступати до університету. Але…
У останній рік навчання, перед здачею останньої сесії, трагічно пішли із життя її батьки. Ярослав допоміг, а як інакше, він же чоловік.
Вони вирішили переїхати в батьківський дім одразу, як Ліда закінчить технікум. Роботу у селі знайшли.
Ліда сумувала за батьками, яких не вистачало. Тепер у хаті доводилося все робити самій — і вдома, і на городі. Вона все вміла, з усім справлялася, встигала.
Світлана, свекруха, до них заходила, але не набридала, не вказувала. Але одного разу до них прийшла Кіра, старша сестра Ярослава.
— Ліда! Ось у тебе чистота та порядок. Молодець. Ярославу нашому пощастило: будувати будинок не треба, і господиня ти хороша. Все в тебе добре, — сказала вона, розглядаючи їхній дім.
— А мамі важко мити підлогу, грядки полоти. Ти живеш поруч, мусиш допомагати. Своїх батьків у тебе немає, значить про свекруху думай, як про рідну матір, — продовжила вона.
— Вона про це ніколи не говорить.
— І не скажете! Сама повинна думати. Мати не встигає, у неї робота, онуки, а вдома ще й город, прибирання.
— У мене теж робота, город, хата, чоловік.
— Нічого, молода, встигнеш, зробиш! Город у матері — час полоти. А підлогу потрібно мити лише двічі на тиждень, а коли у неї онуки, частіше. Мама не любить бруду.
— Поліно, що ти тут моїй дружині кажеш? Це не твій будинок, вона сама господиня й знає, скільки разів мити підлогу.
— Думаєш вона молода і ти її вчити повинна? — спитав Ярослав. — Ти прийшла сюди, поки мене немає? Але я вже прийшов!
— Ти не все зрозумів. Я говорю не про ваш дім, а про мамин. Їй потрібна допомога. Вік у неї, втомлюється, не встигає. Підлогу помити твоя дружина може, грядки теж прополоти. Матері важко!
— Звичайно, не важко, вона в мене молодець, все вміє. А що роблять твої діти цілими днями у мами? Бабуся їм готує, прибирає, а вони за собою посуд не можуть прибрати!
— Твоїй Анні п’ятнадцать, — а вона від телефону не може відірватися. Льву тринадцять, — а він комп’ютер притягнув з дому до бабусі. Вони живуть у неї більше, ніж у тебе! А твої діти — твої діти.
— Ви ж поряд живете!
— Живемо, але Ліда не буде працювати на твою родину!
— Ти, братику, надто розумний! Мати треба допомагати!
— Ми допоможемо, але тільки матері. Прибирати за твоїми дітьми не будемо! Вирощувати для вашої родини овочі також не будемо. Ти даремно витратив час. Краще б підлогу у матері помила.
— Ви молоді, нічого не розумієте. Мати одна, їй потрібна допомога!
— Все! Це ми вже чули. Іди до мами, там твої діти, їм роздавай вказівки. А то твоя Оля вийде заміж і буде тільки в телефоні сидіти. Чи сподобається це її чоловікові? А дружині Кирила сподобається гравець? Ось! Іди вже. Іди!
Кіра пішла. Брат їй правду сказав, а вона образилася.
— Ярославе. Може, треба допомогти? Напевно, вона має рацію.
— Ні! Нехай дітей виховує, а ти її не слухай. Це звичайно моя мама, але вона сама посадила собі на шию Кіру та її дітей!
— Їм усе дай, а робити це мають чужі руки. Ось вона й знайшла вихід. В нас свої діти будуть. А тебе образити не давав і не дам!
— Будуть? Вже?
— Так, так…
— Зрозумів. Підлогу мию я.
— Я й сама можу.
— Тоді пішов системою поливу займатися.
***
Кіра більше не приходила. Мати справлялася, хоч і втомлювалася. Ярослав заходив до матері, племінників змушував полоти грядки у бабусі, поливати та прибирати.
Вони не витримали і пішли додому. Наступного року грядок поменшало. Ярослав умовив мати. Кіра образилася на всіх. Овочі їй доводиться купувати в магазині.
Ну звісно, чужими ж руками завжди зручніше жертвувати. Та не на тих натрапила, недолуга…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Підтримаєте автора вподобайками!