“— Ти жартуєш? А банк чекати не буде! Шукай де хочеш — телефонуй матері, сестрі, комусь! Позич хоч на кілька днів, поки борг не повернуть! — Світлана ледве стримувала обурення. Знову одне і те ж. Тільки мова заходить про іпотеку — обов’язково трапляється якесь лихо

“— Ти жартуєш? А банк чекати не буде! Шукай де хочеш — телефонуй матері, сестрі, комусь! Позич хоч на кілька днів, поки борг не повернуть! — Світлана ледве стримувала обурення. Знову одне і те ж. Тільки мова заходить про іпотеку — обов’язково трапляється якесь лихо

— Ти не заплатив?! Як так?! Чому?! — Світлана, аж зашарівшись, виглянула з ванної, де саме прала дитячі речі вручну.

А завтра ж доньку треба вести до садочка, а з чистим одягом — повна біда. До того ж, як на зло, вийшла з ладу пральна машина. А грошей на ремонт немає зовсім — геть порожньо.

— Та я ж недавно дав Вітьку п’ятнадцять тисяч на меблі. Обіцяв скоро повернути, але поки що — нічого, — розвів руками Сергій. — Ну немає зараз у мене цих грошей, сама бачиш.

— Ти жартуєш? А банк чекати не буде! Шукай де хочеш — телефонуй матері, сестрі, комусь! Позич хоч на кілька днів, поки борг не повернуть! — Світлана ледве стримувала обурення.

Знову одне і те ж. Тільки мова заходить про іпотеку — обов’язково трапляється якесь лихо. Минулого місяця зарплату Сергію дали з затримкою, та ще й урізану. Тепер ось борг не повернули. І завжди це трапляється саме з ним — людина, яка всім допомагає, але сам у скруті.

— Подзвони своїм. У них спитай, — пробурмотів Сергій.

— Та ти що?! Ми їм уже двічі винні! І за минулий місяць, і за той перед тим. Ти забув? — роздратовано кинула Світлана. — Твоїм дзвони, бо мої вже й так нас рятують. Хтось має платити — не іпотеку ж віддадуть самі по собі.

Сергій з неохотою взяв телефон, набрав номер старшої сестри, яка жила в місті.

— Привіт, Галь. Як у вас справи? — голос його звучав непевно.

— Сергію! Привіт, дорогенький! — радісно відповіла Галина. — Ой, як добре, що подзвонив! Я сама думала вже тобі набрати. Стільки всього треба встигнути перед поїздкою!

— Та я от… дзвоню, бо в нас зі Свєтою напряг із грішми. Платити за квартиру треба, а в нас зовсім порожньо. Можеш виручити? Як Вітька поверне, одразу все скину.

— О! Ми ж якраз до вас зібрались у гості! А ви, виходить, у борг сидите. Оце так новина! А як ви нас приймати збираєтесь, як самі на нулі? — весело, хоч і з ноткою докору, перепитала Галина.

— У гості?.. До нас?! — розгубився Сергій.

— Що? Які ще гості?! — виглянула з ванної розпашіла Світлана, вся в милі й воді.

— Зайди назад, — махнув на неї Сергій, явно роздратований.

— Ну так, у гості! — не вгавала сестра. — Ти що, не радий?! І не хвилюйся через гроші. Позичу, скільки треба.

— Дякую, звичайно, Галь… Але, може, ви все ж до батьків поїдете?.. — обережно запропонував Сергій, уже уявляючи, як на це зреагує дружина.

— Ти серйозно? А чого це до вас не можна? — здивувалась Галина. — До батьків ми регулярно навідуємось, а до вас ще жодного разу не заїжджали. Ви вже пів року у власному будинку живете, а нікого з рідні не кличете. Ми з Ігорем і дітьми хочемо приїхати на кілька днів — подивитись, як у вас там справи. Ти що, не радий нас бачити? А може, у вас хтось хворий?

— Та не в тому річ, Галь. Справ навалилось стільки, що не знаємо, з чого почати. У холодильнику — миші повісились, грошей катма, пралка накрилася, фен згорів, інтернет не оплачено… Світлана постійно нервує. Словом, сидимо без копійки, — почав виправдовуватись Сергій.

— Ой, та годі тобі нити! Грошей нема, холодильник пустий… Наче не тебе слухаю! Ти ж у нас завжди був оптиміст! Живі-здорові — і слава Богу. Все інше — дрібниці. Гості до вас приїдуть, бо є куди. А все необхідне ми з собою привеземо. Так що — чекайте нас завтра!

Галина кинула слухавку. А вже за кілька хвилин на рахунок Сергія впала сума, якої вистачало на оплату іпотеки.

— О, є! Переказ прийшов, — повідомив він.

— Ну, тоді плати. Що зволікаєш? — втрутилася Світлана.

— Та тут новина ще одна… Завтра Галя з родиною приїздить, — тихо мовив Сергій, опустивши очі.

— І ти не міг їм відмовити?! Сказав би, що самі гроші позичаємо, не до гостей нам зараз. Що я їм подаватиму?! — Світлана була розлючена.

— Я ж пробував! Ти ж чула розмову. Але Галя — як танк. Її нічим не зупиниш. Каже, що все привезе з собою.

Наступного дня, ближче до вечора, до маленького охайного будиночка Васильєвих підкотила велика машина. З неї вибралася уся весела родина Галини.

— Зустрічаймо рідню! — з усмішкою вигукнула вона, відкриваючи хвіртку на ще не повністю облаштоване подвір’я.

Світлана стояла біля ґанку з Сергієм і донькою Вірочкою.

— Привіт, Галю. Привіт, Ігорю, — стримано привітався Сергій, обіймаючи рідних.

— Ласкаво просимо, — з льодовим виразом обличчя додала Світлана.

— Світлано, ти чого така понура? Іди-но, обіймемося як слід! — радісно промовила Галина. — Я так чекала цієї зустрічі! І мою красуню-племінницю обійняти хочу! Привіт, Вірочко!

Галина обійняла всю сім’ю брата з непідробною енергією, ніби заряджала їх власною радістю. Ігор і діти також потисли руки та поцілували Світлану з Вірою, чим викликали в них явне збентеження.

Після привітань Ігор із Галиною заходились витягати з авто пакунки, сумки та коробки, що ледве вміщались у багажник.

— Оце — похідний мангал, хлопці його швидко зберуть. А тут — м’ясо на шашлики, ми вчора маринували. Ще в нас є риба, ковбаса, сири, свіжі овочі й зелень. І це ще не все — взяли фрукти, солодощі, печиво, тістечка, чай, кава. Навіть про «міцне» не забули! — Галина дзвінко перелічувала вміст сумок, а Сергій зі Світланою лише переглядалися.

— Та навіщо ж стільки добра? — здивувалась Світлана, окинувши поглядом «провіант».

— Та нічого! У нас компанія велика — усе з’їмо, — безтурботно махнула рукою Галина.

Після цього Галина дістала з сумки розкішну ляльку для Вірочки.

— Це тобі, моя принцесо! — простягнула подарунок.

— Дякую! — дівчинка не могла відвести погляду від іграшки, зачаровано розглядала її.

У цей момент на вулиці пролунав сигнал від вантажної «Газелі», що саме під’їхала до воріт.

— Хто б це міг бути? — здивувався Сергій. — Напевно, помилились адресою.

— Та ні, все правильно. Це до вас, — посміхнувся Ігор. — Сергію, пішли, допоможеш мені занести коробку.

Поки чоловіки тягли об’ємну упаковку через двір, Галина підійшла до Світлани.

— Світлано, ми ж у вас уперше. І з Ігорем вирішили, що новосілля — гарна нагода подарувати вам щось корисне. Отож — прийміть від нас пральну машинку. Хай служить вам довгі роки та полегшує життя.

— Та ви що?! Це ж така дорога річ! Ми б ще ту свою відремонтували, — розгубились господарі.

— Для рідних нічого не шкода! Як каже наша мама: «На близьких не економлять», — усміхнулась Галина. Вона завжди любила радувати подарунками. — Сергію, ходімо, встановимо її, поки дівчата розберуть продукти й накриють на стіл. Дітки їм допоможуть.

Жіночі прикраси

Згодом родина гостей з цікавістю оглянула подвір’я та нове житло господарів і залишилася дуже задоволена побаченим.

— Молодці ви, що взяли дім! Це правильне рішення. Тепер саме час і братика Вірочці замовити, — підморгнула Галина.

Коли всі зібралися за щедро накритим столом, Сергій щиро подякував сестрі з чоловіком:

— Ви нас виручили. Навіть не уявляєте, як доречно це все. Дуже дякую!

— І я приєднуюсь, — додала Світлана. — Я вже всі руки обдерла, руками перу як у минулому столітті. Не думала, що колись таке доведеться згадати.

— І це ще не все! — урочисто сказала Галина. — У тебе ж днями був день народження, так?

— Був, — зніяковіла Світлана.

— От і чудово. Тримай від нас ще один презент — фен останньої моделі з усіма насадками. Щоб була в нас найкраща й найгарніша в селищі!

— Ой, неймовірно! Ви вгадали — мій щойно згорів, — здивувалася й зраділа Світлана, приймаючи подарунок.

В атмосфері одразу потеплішало — і від слів, і від людяності.

Наступні два дні родичі не байдикували. Всі разом взялися до роботи: розчистили двір від зарослих кущів малини й вишень, підрізали сухі гілки на деревах, перекопали город, підготували грядки до нового сезону. Сергій з Ігорем не лише підремонтували стару альтанку, а ще й пофарбували її яскраво-блакитною фарбою. Усередині встановили стіл і лавки — тепер було де сидіти в тіні.

— От бачите, наступного разу буде де сидіти. І мангал треба зробити, — запропонував Ігор.

— Та вже точно! І з такими помічниками — хоч китайську стіну будуй! — засміявся Сергій.

Життя налагоджується. А ще — родину треба берегти. Особливо ту, яка щиро прагне бути поруч.

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.