– Ти зобов’язана продати спадщину заради боргів мого молодшого сина, – Леонід Степанович сказав це так упевнено, ніби зачитував наказ на підприємстві.
Він сидів на краю дивана, впершись у коліна, і дивився на невістку знизу вгору.
Діана відклала убік викрутку. Вона збирала стелаж для документів, коли свекор вирішив наскочити без дзвінка.
– Кому зобов’язана? – Діана змахнула чубок з чола.
– Сім’ї, – незворушно викарбував свекор. – Треба думати ширше, Діано. Ми ж свої люди. Руслан зробив невдалу інвестицію.
– Помилився пацан. Йому зараз загрожують серйозні люди, рахунок іде на дні. У тебе зайва квартира простоює. А ми одна сім’я.
Пів року тому не стало бабусі Діани. Та залишила внучці двушку у старому фонді. Діана планувала здавати її, щоб швидше закрити їх із Максимом спільну іпотеку.
А молодший брат чоловіка, Руслан, тим часом вліз у якісь каламутні схеми, позичив величезну суму і безнапасно не став виходити на зв’язок.
– Яка там сума? – сухо поцікавилася Діана.
Леонід Степанович назвав цифру легко, ніби йшлося про вартість проїзду в маршрутці.
– Продаси бабусине житло, віддамо борг, а на решту купіть собі машину. Сім’я потребує жертв.
Діана перевела погляд на чоловіка. Максим стояв біля вікна, вдаючи, що дуже зацікавлений подіями на подвір’ї. Він старанно вивчав припарковані автомобілі, аби не зустрічатися з дружиною очима.
– Максиме? – гукнула його Діана. – Ти теж вважаєш, що я маю оплачувати ігри твого брата?
Чоловік неохоче повернувся.
– Ти все ускладнюєш, Діано, – він сховав руки в кишені домашніх штанів. – Тато справу каже. Ну куди нам друга квартира? А Руслана там реально поставили на лічильник. Ми ж родичі.
– Саме так! – Підхопив Леонід Степанович, надихнувшись підтримкою сина. – Родичі мають триматися один за одного. Сьогодні ми допоможемо йому, завтра він нам.
Діана підійшла до комода, витягла з верхнього ящика стос роздрукованих квитанцій і кинула їх на стіл перед свекром.
– Давайте до цифр, Леоніде Степановичу, – сказала вона. – Ваш старший син уже три місяці не вносить своєї частки за нашу іпотеку. Я тягну цей кредит одна. Знаєте, чому?
Свекор насупився, дивлячись на папери. Максим переступив з ноги на ногу і невдоволено скривився.
– Діано, ну навіщо ти зараз про це? – Замимрив чоловік. – Це наші внутрішні справи.
– Тому, що Максим звільнився з агенції та шукає себе, – відповіла Діана, проігнорувавши репліку чоловіка. – Я не банк! У мене немає зайвих мільйонів на порятунок вашого молодшого! І бабусина квартира залишиться моєю!
Обличчя Леоніда Степановича пішло негарними червоними плямами. Він підвівся з дивана, нависнувши над Діаною. Вся його начальницька поблажливість миттю випарувалася.
– Значить, рідний брат від кредиторів бігатиме, а ти на метрах сидіти зібралася? – з натиском промовив він. – Я по-доброму прийшов домовлятись. Максим сказав, ти не будеш проти!
Діана повільно обернулася до чоловіка.
– Ти йому обіцяв? – примружилася вона.
– Я не обіцяв! – замахав Максим. – Я сказав, що ми обговоримо! Тату, ну ти чого починаєш?
– А що тут обговорювати? – гаркнув свекор. – У родині біда! А ця дівка свої папірці мені в обличчя тицяє!
– Це не обговорюється, – Діана склала руки на грудях. – Нехай Руслан сам розв’язує свої проблеми.
– Пошкодуєш, – Леонід Степанович тицьнув у її бік коротким пальцем. – Я вам життя не дам! Сама прибіжиш ключі від квартири віддавати.
Він розвернувся і попрямував до передпокою. Максим метнувся за ним, намагаючись щось бурмотіти про «тату, ну почекай, ми все вирішимо». Незабаром почулися важкі кроки на сходах, грюкнули вхідні двері.
Максим повернувся до кімнати. Він зміряв Діану незадоволеним поглядом.
– Ти навіщо батька довела? – Відразу звинуватив він дружину.
– Я? – Діана посміхнулася. – Він прийшов забирати моє майно!
– Це просто нерухомість! А там жива людина! Мій брат! Ти могла б увійти у становище. Я сказав батькові, ми все вирішимо завтра!
– Як ти вирішиш? – Діана глянула на чоловіка. – Продаси своє ігрове кермо за шалені гроші, яке купив у кредит минулого тижня? Замість того, щоб за квартиру заплатити?
Максим одвернувся.
– Вічно ти все до купи валиш. Кермо мені для стріму потрібне, це інвестиція в майбутнє!
– Інвестиція? – Діана не витримала і засміялася. – Твій брат у крипту інвестував, ти у пластиковий бублик. А іпотеку я сама закриваю!
– Яка ж ти меркантильна, – з досадою сказав Максим. – У людей горе, а ти дріб’язок рахуєш! Могла б хоч вигляд зробити, що тобі не начхати.
Він пішов у спальню. Діана залишилася у вітальні одна. Вона дивилася на розсипані по столу квитанції і розуміла, що справа зовсім не в браті і не в боргах.
Річ у тому, що Максим уже все за неї вирішив. Він подумки продав її квартиру, щоб залишитися добрим сином для свого авторитарного батька.
Увечері Максим зробив другу спробу. Діана різала овочі на салат, коли чоловік з’явився на кухні. Він улаштувався біля вікна, старанно зображуючи примирливий тон.
– Діано, ну давай без емоцій, – почав він вкрадливо. – Давай міркувати логічно.
Діана не відриваючись кришила огірки.
– Я слухаю твою логіку.
– Бабусина квартира потребує ремонту. Здавати її у такому вигляді – дрібницю отримувати. Одні проблеми із мешканцями будуть. То кран потече, то сусідів заллють. Воно тобі треба?
– Треба, – коротко відповіла дружина.
– Ну, послухай! – Максим почав заводитись. – Ми її продаємо. Закриваємо борг Руслана. Батько від нас відстає. А на решту… ну, оновимо машину. Тобі ж самій моя стара ластівка не подобається!
– Твоя ластівка, Максиме, – Діана відклала ножа. – І борг твого брата. А квартира моя. Не знаходиш, що в цьому рівнянні я оплачую ваш сімейний бенкет?
– Ми ж чоловік та дружина! – щиро обурився Максим. – У нас все спільне!
– Серйозно? – Діана витерла руки паперовим рушником. – Коли ти місяць тому позичив у матері тридцять тисяч на нову відеокарту, ти сказав, що це твої особисті витрати. А коли твоєму брату загрожує розправа – квартира різко стала спільною?
– Ти пересмикуєш!
– Я називаю речі своїми іменами. Твій батько навіть не попросив у борг. Він прийшов і наказав мені віддати моє! А ти стояв осторонь і кивав!
– Я згладжував кути! – гаркнув Максим. – Ти не знаєш мого батька, якщо він упреться…
– Нехай упирається, скільки влізе, – обірвала Діана. – Грошей не буде!
Максим грюкнув долонею по підвіконню.
– Значить так! Якщо ти завтра не поїдеш з нами до нотаріуса виписувати довіреність, можеш забути, що у тебе є чоловік! Я зрадників у сім’ї не потерплю!
Він розвернувся і пішов, упевнений, що цей ультиматум спрацює. Раніше Діана завжди намагалася уникнути сварки. Раніше вона поступалася.
Вночі Діана майже не спала. Вона лежала, слухаючи рівне дихання чоловіка із сусідньої половини ліжка. Він спав спокійно, як людина, яка переклала всю відповідальність на чужі плечі і тепер ні про що не турбується.
Вранці Діана прокинулася раніше, ніж зазвичай. Максим ще спав. Вона вийшла до передпокою, дістала з антресолей дві великі картонні коробки і принесла їх до спальні.
Діяла вона методично і без метушні. У першу коробку полетіли светри, джинси та футболки. У другу Діана акуратно поклала знамените ігрове кермо, моток дротів, навушники та пару кросівок.
Коробки вийшли важкими. Вона витягла їх у коридор і поставила прямо біля вхідних дверей.
Максим прокинувся ближче до десятої. Він виповз на кухню, сонно чухаючи живіт, і налив собі кави.
– Ну що, схаменулась? – поцікавився він, не зважаючи на дружину. – О котрій їдемо?
Діана сиділа за кухонним столом. Перед нею лежали ключі від бабусиної квартири.
– Ні о котрій, – відповіла вона.
Максим поставив чашку.
– Діано, не біси мене! Батько дзвонив пів години тому. Він чекає.
– Передай Леоніду Степановичу, що моя квартира знята з порядку денного, – Діана змахнула ключі в сумку. – А тобі час.
– Куди час? – Не зрозумів чоловік.
– Додому. До батьків.
Максим дивився на неї, кліпаючи віями. До нього почало доходити.
– Ти через якісь метри сім’ю руйнуєш? – його голос зірвався на обурений фальцет.
– Я захищаю своє майбутнє, – Діана підвелася з-за столу. – Від людей, котрі вважають мене своїм гаманцем.
– Та кому ти потрібна зі своєю іпотекою! – Вибухнув Максим. – Я від тебе йду! Сама приповзеш вибачення просити!
– Коробки в передпокої, – Діана пройшла повз нього до кімнати. – Кермо я зверху поклала, не розчав.
Максим щось кричав про жіночу меркантильність, про те, що вона пішла проти сім’ї, і що таких, як вона, треба вчити життю.
Він голосно тупав коридором, збираючи залишки речей. Діана не вийшла проводжати. Вона слухала, як він порпається із замком, як матюкається, спіткнувшись об коробку. Нарешті двері зачинилися.
Діана підійшла до вікна. За кілька хвилин Максим з’явився на подвір’ї. Він тягнув свої коробки до машини, насилу утримуючи рівновагу.
Діана розлучилася, а через місяць виставила бабусину двушку на продаж. Вторгованих грошей з лишком вистачило, щоб повністю закрити свою іпотеку та зробити легкий косметичний ремонт. Максим жив у батьків, продовжуючи шукати себе та стрімити відеоігри.
Руслан, як з’ясувалося згодом, нікуди не зник. Кредитори виявилися звичайними мікропозиками. Леонід Степанович узяв величезний кредит під заставу власної дачі, щоб урятувати молодшого сина від ганьби.
Але це вже ніяк не торкалося Діани. Все колишнє залишилося в минулому, а в майбутньому на неї чекало звичайне життя без наказів та тиску…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!