– Мишко, але чому ні? – обурювалася Галя.
-Тому, що! Така відповідь тебе влаштує?
– Ні, не влаштує! Ти можеш нормально пояснити, чому не хочеш взяти кредит для мого брата?
– Я вже пояснив, – відповів Михайло. – Не хочу!
– Але чому?
-Тому, що!
– Мишко, це не відповідь, а відмовка якась! Ти що, своїй дружині нормально відповісти не можеш? – насідала Галя на чоловіка.
– Можу, але відповідь тобі не сподобається! – Мишко посміхнувся. – А ще одного скандалу я не хочу!
– Ти розумієш, що він все одно буде, якщо ти відмовишся відповісти?
– Сподіваюся, пронесе.
– Мишко! – крикнула Галя. – Ти спеціально мене вирішив довести?
– Ні, Галю! Я не хочу тебе доводити! Як і брати кредит для твого брата!
– Мишко, ну, дуже треба! – сказала Галя ласкаво, сподіваючись підлеститися до чоловіка.
– Галю, я б ще подумав, якби гроші були потрібні на якусь покупку, ну чи проблема була б якась серйозна. Але на весілля?
– А що з весіллям не так? – насупилась Галя. – Це ж пам’ять на все життя! Звичайно, Едік і Світлана хочуть, щоб це було гарне свято!
– Нехай одружуються тим коштом, що мають! – відповів Мишко. – А якщо хочуть велике та дороге весілля, хай збирають, накопичують, або самі кредит беруть.
– Мишко, але ти ж сам знаєш, що в Едіка проблеми з роботою, а Світлана ще вчиться! З чого їм збирати? І кредит їм не дадуть!
– Чому це має бути моєю проблемою? – Запитав Мишко. – Коли ми з тобою одружилися, ми кредитів не брали! Скільки було, на те й відсвяткували!
– Так коли це було? Нині молодь інша! – відмахнулась Галя.
– Галю, взагалі-то це було дванадцять років тому! – З натиском промовив Мишко.
– Ось! Ти знову нічого не розумієш! – Вигукнула Галя.
– От і чудово, – Михайло кивнув, – тоді я пішов.
– А кредит?
– Ні!
– Так, Мишко! У тебе є совість? Нині тільки від тебе залежить майбутнє молодих! – закликала Галя до почуттів чоловіка.
– Тоді я їм не заздрю! – пробурчав Мишко. – Досить того телефону, що ми йому вже подарували! І теж, між іншим, у кредит!
– Він же платив! – Вигукнула Галя.
– Двічі, а потім мені на роботу виконавчий лист прийшов! Знаєш, як на мене колеги дивились? Ведучий інженер, а кредит не платить!
– У нього тоді були фінансові труднощі, – захищала Галя брата.
– Це називається фінансове нахабство! І він його не позбувся! – відповів Мишко.
– То ти що, думаєш, що він не платитиме? – поцікавилася Галя.
– Я не думаю, я знаю, що він не платитиме! – впевнено промовив Мишко. – У твого брата алергія на роботу! А от якщо безплатно – тут він у перших рядах, розштовхуючи інвалідів, та дітей!
– Мишко, але він же одружується! А це відповідальний вчинок! – сказала Галя. – Він для сім’ї намагатиметься!
– Ага, вже вірю, і плачу від розчулення! – Мишко показово змахнув фантомну сльозу. – Його нареченій двадцять один рік! У них будуть розваги на першому місці, на другому, і навіть на третьому! А відповідальністю там і не пахне!
– А якщо під відповідальність моїх батьків? – запропонувала Галя. – Вони сказали, якщо в Едіка знову будуть фінансові труднощі, вони допомагатимуть цей кредит виплачувати!
– Ага! – радісно вигукнув Мишко. – Вони самі не вірять, що Едік платитиме! Що ж ти мене переконуєш? Я на себе таку кабалу вішати не збираюсь! Та й не дасть мені ніхто п’ятсот тисяч!
– Михайле, а якщо під заставу нашої квартири? – Запитала Галя.
– Не нашої, а моєї! Була б вона наша, твій братик через твоїх батьків би вже лапу на частину житлоплощі наклав! Добре, що вона мені ще до весілля дісталася!
– Ну добре! Домовласник! – ледве стримуючи роздратування, сказала Галя. – Твоєї квартири!
– А чого тоді твої батьки самі для нього кредиту не візьмуть під заставу своєї квартири? – з наївною усмішкою спитав Мишко.
– Їм не дадуть, – тихо відповіла Галя. – У них передпенсійний вік. І вони вже мають кредит під заставу квартири. Вони дачу минулого року купили.
– Це ту саму дачу, де зараз Едуард із майбутньою дружиною живе? – Запитав Мишко з усмішкою. – Куди поліцію через день викликають, бо спокій сусідів завжди порушується гучною музикою та лементом?
– Ну, вони ж ще молоді, – знову Галя почала захищати брата. – Їм погуляти хочеться!
– А ти мені про відповідальність! – Мишко махнув рукою.
– Слухай, чоловік ти мені, чи не чоловік? Невже ти відмовиш своїй коханій дружині в маленькому проханні?
– Мила, п’ятсот тисяч гривень у кредит для людини, яка одразу платити не збирається, та ще й на весілля, коли там вітер у відомому місці гуляє? І це маленьке прохання? Я якось не горю бажанням до сорока років залишитись без квартири!
– Ніхто в тебе нічого не забере! Виплатимо цей кредит! Чого ти крик одразу здіймаєш?
– А я не хочу платити кредит за твого брата! Нема у мене такого бажання! Я не для цього працюю! Хоче твій брат велике весілля – без мене! – Мишко поставив крапку, ударивши кулаком по столу. – Все! Питання закрито!
– Значить, я братиму кредит на себе! – Приречено і зі сльозою в голосі, сказала Галя.
– Що ти сказала? – насупився Мишко.
– То й сказала! Це мій брат! Я не можу кинути його у біді!
– Це не біда, це – дурощі!
– Але ж він не перестає бути моїм братом! Тим більше, що батьки обіцяли допомогти!
– Галю, ми з тобою биту годину обговорюємо, що це дурна витівка, але ти, вибач, як парнокопитне на мотузку, йдеш туди, куди тобі вказали!
– Тобі батьки сказали взяти кредит для брата, і ти з туфель вистрибуєш, аби тільки догодити! Мене вмовити не вийшло, то ти сама збираєшся на себе все це звалити! Подумай головою!
– Взагалі-то, – зарозуміло сказала Галя, – родичі повинні допомагати один одному!
– Тобто кредит ти для нього візьмеш? – Вирішив уточнити Мишко.
– Так! Це моя рідня! І ми любимо одне одного! І ми повинні один одному допомагати!
– Тоді розлучення! – сказав Мишко.
– Що? – вигукнула Галя.
– А то! – Мишко говорив спокійно. – Рідня твоя? Запитань немає! Бери кредит! Але! Спочатку ми розлучаємося, потім ділимо майно та бюджет.
– Ні, житимемо і далі разом! Але я не хочу мати жодного відношення до цього кредиту! Ти візьмеш, тобі платити!
– А потім, хочеш, брата напружуй, щоб він платив, хочеш перед батьками танцюй, щоб вони допомагали! Але я до цього абсурду не хочу мати жодного стосунку!
– Мишко, – розгублено промовила Галя.
– Сина я візьму під свою опіку та утримання! Ти ж будеш зайнята пошуком грошей, щоб братик твій одружився гарно! І ще невідомо, скільки він у тому шлюбі протримається!
Галя закрила обличчя руками, та заплакала. Який, виявляється, крихкий може бути шлюб.
Улюбленцем у Галіній родині завжди був її молодший брат Едік. Для нього, та в ім’я його, жила сім’я.
Мама просто любила його без пам’яті, бо молодший. А батько лише на нього покладав надії, щодо продовження роду.
– Галка, ти заміж вийдеш і, вважай, продовжуватимеш інший рід! І тільки Едік понесе наше прізвище далі!
Заява, м’яко кажучи, не найрадісніша. І добре, що її Галя почула, коли їй уже вісімнадцять виповнилося. А раніше їй просто вбивали в голову, що вона повинна любити брата, і всіляко догоджати йому.
Навіть коли Галя навчалася і жила у гуртожитку, вона намагалася з кожної стипендії щось купувати братові. Вона навіть підробіток знаходила, щоб не голодувати.
Батьки ж одразу сказали, що грошей, щоб дочці допомагати, у них немає.
Після диплому вдома її зустріли неохоче, бо Едіку довелося обмежити простір. Він же із кімнати сестри зробив свою ігрову кімнату.
Поки Галя жила з батьками, практично вся її зарплата йшла до спільного казана. Так ще, коли вона вийшла заміж і до чоловіка переїхала, від неї постійно вимагали гостинців.
А заміж її проводжали, чи не стусанами. Як же Едіку хотілося назад свою кімнату! Другу, якщо що!
Галі дуже пощастило одружитися з чоловіком заможним, який не розраховував на зарплату дружини. Сам утримував спочатку і себе, і її, а потім і сина, коли він з’явився.
А з Галі відверто вимагали.
– Це твій єдиний брат! – кричала мама. – Ти не можеш йому відмовити!
І Галя відчиняла гаманець.
З телефоном історія вийшла неприємна. Мишко для Едіка взяв його у кредит, повіривши, що хлопець сам виплатить. Потім сам і виплатив, бо зрозумів, що його дружина там корівка дійна.
– Ну, поки це не стосується мене, мого сина та нашого достатку, нехай вона грає у турботливу сестру. Рано чи пізно – прозріє!
Але коли Галя прийшла з пропозицією взяти кредит на п’ятсот тисяч гривень, щоб її брат зробив шикарне весілля, Мишко сказав своє вагоме – ні!
– Галю, ну не треба плакати! – Мишко присів перед дружиною навпочіпки. – Ти ж знаєш, це заборонений спосіб!
– Ти мене не любиш! – крізь сльози промовила вона.
– А це другий заборонений спосіб! – Мишко тепло посміхнувся. – Я тебе дуже кохаю! Я так сказав, щоб ти дурість не зробила!
– Яку дурість? Допомогти братові та батькам – це дурість? – Вона прибрала долоні від обличчя.
– Галочка, люба моя, невже ти не розумієш, що вони тобою користуються? І доки вони з тебе хоч щось можуть витягнути, вони будуть добрими батьками!
– І брат буде тобі говорити, що він тебе любить! Але якщо ти їм хоч раз відмовиш, я впевнений просто, що вони тебе, як мінімум проклянуть!
– Ні! – скрикнула Галя. – Ми кохаємо одне одного!
– Перевірмо? – Запропонував Мишко. – Подзвони та скажи, що кредиту не буде! Тільки ти скажи, що ми разом вирішили, що не братимемо кредит!
– А ще скажи, що немає впевненості в Едіку, а втрачати квартиру через його чергові фінансові труднощі, така собі витівка!
– Але вони ж сказали, що допомагатимуть… – сказала Галя.
– Ти просто скажи, що я тобі сказав, і просто послухай, яку тобі дадуть відповідь! – Мишко подав Галі телефон. – Зроби конференцію, щоб і батьки були на дроті, і брат.
Наслухалася Галя всякого. І те, що вона огидна сестра, і що вона ніколи не любила ні батьків, ні брата! А ще їй порадили подавитись і грошима, і квартирою. А у фіналі облаяли, на чому світ стоїть і сказали, що більше ні бачити, ні чути її не хочуть!
– Все зрозуміла? – Запитав Мишко, виймаючи з тремтячих пальців дружини телефон.
– Мишко, я щось не зрозуміла …
– Передзвонимо? – Але телефон поклав на стіл.
– Ні, дякую, – Галя хитнула головою. – Щось не хочеться…
Постфактум Галя дізналася, що її батьки заклали дачу, щоб зробити Едіку весілля. Подаровані на святі гроші він з молодою дружиною прогуляв за тиждень, а потім вони посварилися, розбіглися і розлучилися. Точніше, анулювали шлюб, бо місяця після весілля не минуло.
Звісно, кредит Едік виплачувати не збирався. Спочатку батьки втратили дачу, потім квартири. А Едік послав їх якомога далі, коли в них нічого не залишилося.
До пенсії вони прожили в орендованій кімнаті, а як пенсію отримали, самі оформилися в будинок для людей похилого віку, де й залишилися зовсім одні.
Лист лише залишили, який просили доньці надіслати, коли їх обох не стане. Вибачення в ньому просили, але воно вже, по суті, нічого не означало…
