— Ти навіщо Олені наговорила, ніби мене в тебе немає?! — з порога обурилася Марія, різко кидаючи світлу куртку на полицю в коридорі так, що дрібні ключі на металевому гачку дзвінко вдарилися об стіну.
Ірина саме помішувала дерев’яною лопаткою картоплю на пательні, стежачи, щоб скоринка вийшла рівною й золотистою. Надворі вже сутеніло, за вікном тихо синів осінній вечір, а в квартирі пахло смаженою цибулею та свіжим хлібом. Чоловік Андрій ще затримувався на роботі в автомайстерні, а вона спокійно готувала вечерю, розраховуючи потім нарешті перепочити після виснажливого дня в офісі.
— А що мені треба було сказати? — Ірина спокійно поставила лопатку на край білої тарілки й вийшла до вузького передпокою, витираючи руки невеликим рушником.
— Твій благовірний подзвонив хвилин десять тому! — Марія насупилася й нервово постукала каблуком по плитці. — Спитав, довго ми ще будемо десь у місті базікати. А я тебе від минулої неділі й не бачила!
— То й підіграла б! — Марія притупнула ногою й почала поправляти зачіску перед настінним дзеркалом. — Сказала б, що я в кімнаті зайнята або в аптеку за ріг вибігла! Добре ще, що ти розгубилася, я хоч встигла передзвонити й наплести, що в тебе телефон збоїть.
— Маріє, ми ж так не домовлялися, — спокійно сказала Ірина, схрестивши руки на грудях. — Минулого разу ти просила прикрити один вечір, бо нібито зустрілася з подругами в кафе. А тепер уже щотижня моїм ім’ям прикриваєшся, мов щитом.
З Андрієм вони жили вже кілька років. Узявши невелику двокімнатну квартиру в кредит, який щомісяця відбирав чималу частину сімейного бюджету, обоє працювали з ранку до вечора, збирали копійку до копійки на ремонт і намагалися жити тихо, ні в кого нічого не позичаючи й у чужі справи не лізучи.
А от молодша сестра Андрія влаштувалася зовсім по-іншому. Кілька років тому Марія вийшла заміж за Тараса — чоловіка серйозного, працьовитого, зі своєю стабільною справою в будівельній сфері та просторим житлом у зручному районі.
Після весілля Марія одразу пішла з роботи в салоні краси, де колись працювала перукарем, і повністю перейшла на утримання чоловіком. Тарас дружину не докоряв: гроші давав без зайвих розмов, видав окрему картку для особистих витрат і просив тільки одного — щоб удома завжди був теплий обід, порядок і затишок.
Але кілька місяців тому Марія записалася до сучасного спортивного клубу неподалік центру й почала занадто часто там затримуватися, приділяючи надто багато уваги молодому тренеру. Відтоді Ірина без власної згоди стала для неї головним і найзручнішим прикриттям.
— Ой, та подумаєш, велика проблема! — Марія махнула рукою й сіла на пуф, розстібаючи блискавку на черевиках. — Тобі шкода зайве слово сказати? Сказала б, що в Ірини гостюю, і питання закрите.
— Закрите воно для тебе, а червоніти перед Тарасом доводиться мені, — відповіла Ірина, відчуваючи, як усередині знову піднімається давня образа. — Він мені нещодавно передав цілий пакет гостинців із підприємства. Дякував, що я тебе під час твоїх вигаданих нездужань підтримую і чаєм відпоюю. Мені аж незручно стало йому в очі дивитися.
— Та радій смаколикам, чого носа вертиш? — усміхнулася золовка, зовсім не почуваючись винною. — Коротше, слухай сюди. Цими вихідними я їду відпочивати за місто на кілька днів. Тарасу вже сказала, що ми з тобою їдемо до мами в село допомагати по господарству, закривати банки на зиму.
Ірина вперлася руками в боки й уважно подивилася на золовку, намагаючись зрозуміти, чим це нахабство закінчиться.
— Нікуди я тебе прикривати не буду.
— У сенсі — не будеш? — Марія різко підвелася, насупившись. — Я вже все спланувала! Я за все заплатила!
— От зі своїм знайомим із тренажерного залу й домовляйся, як перед чоловіком звітуватимеш, — твердо сказала Ірина. — Якщо Тарас подзвонить — скажу все як є. Що я вдома з Андрієм, а де ти, не знаю. Сама заварила цю кашу — сама й розсьорбуй.
Обличчя Марії почервоніло від такого несподіваного опору. Вона різко відступила й зробила крок до невістки, дивлячись зверхньо.
— Ти мені тут правильну не будуй! — процідила вона крізь зуби, ледве стримуючи лють. — Скажеш моєму чоловікові — пошкодуєш! Зрозуміла мене?
— Це яким же чином? — Ірина навіть розгубилася від такої нахабності, відчувши холодок у грудях.
— А от побачиш! — Марія примружилася, мов хижак. — Андрій мені вірить з пів слова! Я його давно знаю, йому тільки натякни — він одразу себе ревнощами накрутить. Я з тебе швидко зроблю винну у всьому, сама звідси підеш з однією валізою!
Марія різко розвернулася, схопила свою світлу куртку й вискочила за двері, гучно грюкнувши ними на весь під’їзд.
Ірина лишилася стояти на кухні в повній тиші. Погрози зовиці вона спершу всерйоз не сприйняла — мало що скаже роздратована людина на емоціях. Напевно, подумала вона, Марія просто лякає, а потім охолоне й вигадає чоловікові іншу байку для своєї поїздки.
Та вона серйозно недооцінила характер і підступність родички.
Уже наступного дня Андрій прийшов додому помітно похмурий. За вечерею він майже нічого не говорив, дивився в тарілку й мовчки відсунув хліб. Ірина намагалася розпитати про день, але чоловік лише сухо відмахувався.
А через день увечері, коли Ірина говорила телефоном із колегою по роботі, обговорюючи робочі звіти, чоловік демонстративно став у дверях і почав свердлити її важким поглядом.
— Андрію, у тебе якісь проблеми на роботі чи вдома? — не витримала Ірина, закінчивши розмову й поклавши телефон на стіл.
— У мене на роботі все добре! — різко відповів чоловік, сідаючи в м’яке крісло й схрещуючи руки на грудях. — А от у тебе, бачу, життя надто бурхливе. Де ти вчора після роботи була?
— У поліклініці була, брала довідку для планового огляду, — Ірина щиро здивувалася такому тону. — А потім одразу автобусом додому приїхала. Ти ж знаєш, я завжди відразу додому.
— А годі брехати! — Андрій різко підвівся з крісла, не стримуючи емоцій. — Мені вчора Марія дзвонила! Вона тебе бачила в іншому кінці міста біля великого торгового центру! Ти там до якогось чоловіка в темну машину сідала й букет квітів у руках тримала!
Ірина від такого наклепу аж мову втратила. Вона розгублено дивилася на чоловіка, не вірячи власним вухам.
— Твоя Марія вигадує і навіть не червоніє! Я туди й не їздила, у мене в середу був звичайний робочий день!
— Сестра брехати не стане! — вибухнув Андрій, підвищивши голос. — Який їй сенс просто так на тебе наговорювати? Каже, ти ще й гроші від мене ховаєш, на окремий рахунок відкладаєш, поки я тут працюю від світанку до заходу.
Ірина мовчки сіла на стілець, відчуваючи, як усередині все стискається від несправедливості. Вона довго дивилася в одну точку на підлозі.
— Ось воно що, — тихо й спокійно сказала вона. — Значить, вона приходила до мене кілька днів тому й вимагала прикривати її поїздки. А як я відмовилася — вирішила нас із тобою посварити наперед?
— Ти на Марію все не звалюй! — відрубав Андрій. — У них із Тарасом міцна, зразкова сім’я! А ти за моєю спиною крутитися взялася, та ще й сестру брудом поливаєш, аби виправдати свій обман!
— Андрію, ти взагалі при своєму розумі? — запитала Ірина, дивлячись йому прямо в очі. — Подивися на полицю біля дзеркала, там талон із поліклініки з точним часом — без двадцяти сім вечора! Як я могла в цей самий момент бути на іншому кінці міста?!
Андрій на мить замислився, але потім уперто похитав головою, не бажаючи слухати жодних доводів.
— Мало хто міг цей талон узяти! Домовилася з кимось із подруг! Усе, розмову закінчено. У суботу Марія прийде сюди, от при ній усе це й повториш їй в очі!
Чоловік узяв подушку з дивана й демонстративно пішов до іншої кімнати, зачинивши за собою двері на замок.
Ірина ще трохи посиділа за столом. Руки злегка тремтіли від образи, але сліз не було — лише холодна рішучість. Значить, сестра вирішила діяти на випередження, щоб чоловік більше ніколи не повірив дружині ні в одному слові.
Що ж. Раз чоловік не хоче спокійно вислухати й подивитися на прості факти — доведеться показати дещо набагато переконливіше.
Ірина дістала мобільний телефон, знайшла в списку контактів номер Тараса й натиснула виклик. Гудки тривали довго, але зрештою на тому кінці відповіли.
У суботу вранці в передпокій без стуку й звичного цокоту підборів зайшла Марія. На ній було нове елегантне пальто, губи яскраво нафарбовані, а в руках вона тримала велику спортивну сумку з речами.
— Привіт, братику! — весело защебетала вона, чмокнувши розгубленого Андрія в щоку. — Ой, я свої речі для басейну тут у куточку залишу, гаразд? Ми з подругами в обід зустрічаємося, а поки я тут із вами побуду. Ну що, зізналася твоя благовірна в усьому?
Ірина вийшла з кухні з невеликою тарілкою нарізаних фруктів у руках. Вона рухалася спокійно, без тіні хвилювання.
— А ти, Маріє, знову чоловікові збрехала, що всі вихідні в нас пробудеш? — спокійно запитала вона, дивлячись просто на золовку. — Щоб поїхати зі своїм знайомим відпочивати? Ти ж сама нещодавно казала, що мовчатимеш, інакше все зруйнуєш.
Марія удавано притисла руки до обличчя й показово обернулася до брата:
— Андрію! Ти чуєш, що вона каже? У самої все сумнівно, а вона на мене наговорює! Я за тебе ночами переживаю, а вона бруд на мене ллє!
— Чув? — похмуро кинув чоловік, дивлячись на дружину з докором. — Совісті в тебе немає, щоб на сестру наговорювати.
— А я й не наговорюю, — рівним голосом відповіла Ірина, поглядаючи на годинник на стіні. — Зараз ми запитаємо в третьої людини, хто насправді в середу ввечері був біля торгового центру.
У цей момент у вхідні двері хтось коротко й упевнено постукав. Ірина підійшла до виходу й спокійно відчинила замок.
На сходовому майданчику стояв Тарас. У руках він тримав кілька великих пакунків і картонних коробок. Обличчя його було абсолютно серйозним.
Посмішка миттєво зникла з обличчя Марії, яка стояла в коридорі.
— Тарасе?.. — тоненько пискнула вона, відступаючи спиною до стіни. — А ти… ти як тут опинився? Ти ж казав, що поїхав у справах на склад на весь день!
— Справи я вже закінчив, Марійко, — Тарас переступив поріг і поставив пакунки просто на підлогу біля стіни. — Привіт, Андрію. Інші речі твоєї сестри я внизу біля під’їзду залишив, потім забереш, щоб не заважали.
— Зачекай, Тарасе, які ще речі? — Андрій розгублено дивився то на товариша по бізнесу, то на бліду як полотно сестру. — Що тут узагалі відбувається?
— А те й відбувається, що твоя сестра занадто багато бреше останнім часом, — Тарас дістав із пакета яскраву коробку від взуття. — На, подивися уважно. Вона тобі розповідала, ніби в середу бачила Ірину біля торгового центру?
— Ну… так, казала, — пробурмотів Андрій, починаючи щось підозрювати.
— От тільки в середу ввечері Марія клялася мені, що допомагає тут по господарству у вас! — різко продовжив Тарас, підвищивши голос. — А сама в той час розплачувалася моєю додатковою карткою в магазині в тому самому торговому центрі! Мені сповіщення на телефон прийшло одразу, а вчора я цю покупку випадково знайшов у шафі. У тебе, Андрію, який розмір взуття? Сорок п’ятий?
— Сорок п’ятий, — автоматично повторив чоловік.
— І в мене сорок п’ятий! — додав Тарас, виставляючи коробку вперед. — А от у її нового знайомого з тренажерного залу — зовсім інший розмір! І квитки на базу відпочинку лежали прямо в цій коробці разом із чеком!
Марія притиснулася спиною до стіни, судомно намагаючись підібрати хоч якісь слова для виправдання.
— Тарасе, ти все не так зрозумів! Це… це я Андрію подарунок вибирала наперед, просто з розміром помилилася! А Ірина мені заздрить, от і подзвонила тобі спеціально!
— Ірина мені подзвонила лише вчора й чесно сказала все, як є, — твердо перебив її чоловік. — А про твої постійні поїздки мені ще раніше розповіли інші люди, коли бачили тебе біля будинку з твоїм кавалером!
Андрій повільно підвівся з табурета й важко подивився на сестру.
— Маріє… ти мені навмисне про Ірину набрехала перед усіма?
— А чого ви всі на мене так дивитеся?! — розлютилася Марія, остаточно зрозумівши, що виправдовуватися далі немає сенсу. — Подумаєш, трохи схитрувала заради власного щастя! Вона ж невістка, могла б і підтримати рідну людину! А через її довгий язик усе тепер зруйнувалося за одну хвилину!
— Не через її язик, а через твою надмірну нахабність і брехню, — спокійно сказала Ірина. — Я попереджала: чужої брехні в моєму домі ніколи не буде.
— Коротко кажучи, розмова закінчена, — Тарас поклав на тумбочку біля дзеркала зв’язку ключів. — Від моєї квартири ключі можеш не шукати, я їх уже забрав, а картку давно заблокував. Збирай свої речі та їдь куди хочеш, хоч на ту базу відпочинку.
Тарас коротко попрощався з господарями, поплескав ошелешеного Андрія по плечу й вийшов на сходову клітку, зачинивши за собою двері.
Марія постояла кілька секунд у тиші передпокою, а потім гордо підняла підборіддя, намагаючись зберегти бодай видимість переваги.
— Ну й залишайтеся тут зі своїми правилами! Думаєте, я пропаду без вас? Мене інший чоловік із великим задоволенням прийме! Андрію, пішли, допоможеш мені сумки до таксі донести, не буду ж я сама тягнути!
Але Андрій навіть не зрушив із місця. Він мовчки дивився в підлогу, відчуваючи величезний сором перед дружиною.
Минуло кілька тижнів. Життя в будинку повернулося до звичного ритму, але атмосфера стала набагато спокійнішою.
Найбільше плани Марії на нове безтурботне життя розсипалися дуже швидко, зіткнувшись із суворою реальністю. Вона приїхала до свого нового знайомого з усіма речами й сумками, сподіваючись на красиве життя, але швидко з’ясувалося, що той молодий чоловік знімає крихітну кімнату на околиці міста разом із товаришами й зовсім не планує утримувати чужу жінку.
Коли кавалер прямо сказав, що годувати її не збирається, Марії довелося збирати речі назад і їхати до мами за місто. Щоб хоч якось заробляти на життя, вона влаштувалася продавчинею в невеликий магазин неподалік вокзалу. Тепер вона іноді дзвонить брату, скаржиться на важке життя, на холод у будинку й просить трохи грошей до зарплати.
Але Андрій тепер щоразу, почувши її голос, просто мовчки кладе телефон у кишеню, навіть не дослухавши до кінця. Натомість він частіше усміхається дружині й сам підходить до плити, питаючи в Ірини, чи не треба допомогти з вечерею та почистити картоплю.