– Оксано Юріївно, подивіться самі, – Аліна відступила від входу вбік.
Посеред торгової зали чорніла ціла гора. П’ять туго набитих мішків перекрили прохід. Сірий скотч розійшовся, і крізь дірку стирчали яскраво-рожеві рукави дешевих курток. У повітрі важко стояв різкий запах хімічної фарби.
Оксана зробила кілька кроків уперед. Виставкові комплекти лляної білизни Аліна вже відсунула до стіни.
– О котрій це привезли?
– На початку сьомої ранку, – Аліна показала журнал охорони на планшеті. – Я прийшла на зміну, а Сергій із сестрою вже тягали. Сказали, що керівництво в курсі. Валентина тільки рукою махнула.
Оксана присіла біля одного з пакунків. На рожевому рукаві блискавка розійшлася одразу. Жодної бирки з фабричною адресою. Ні наклейки з цифровим кодом. Лише зім’ятий шматок картону з розмитими ієрогліфами.
П’ять років пішло на цей салон. Кожну партію льону Оксана відбирала особисто. Увесь товар був чистий, із електронними кодами. Торговий центр узагалі тримався суворих правил, а оренда тут була недешева. За нелегальний товар людину б вигнали того ж дня.
Оксана набрала чоловіка. Сергій відповів не відразу. У слухавці верещав шурупокрут у його майстерні.
– Так, Оксано.
– І звідки посеред мого відділу мішки з базарним мотлохом?
Сергій зам’явся. У слухавці почулося глухе покашлювання.
– Чого одразу мотлох? Валентину вчора з речових рядів прибрали. Ринок закрили. Товар завис, а подіти його нікуди!
– І ти відкрив мій магазин запасним чіпом?
– Та зрозумій ти по-людськи! – заговорив чоловік поспіхом. – Це ж рідна сестра! Скоро похолодання, люди все миттю розберуть. Повісь на вішаки біля входу. Допоможи людині стати на ноги!
– У мене лляний салон, Сергію. Біла каса, жорсткий облік. За нелегальні куртки дадуть штраф із шістьма нулями, а товар заберуть. Ти взагалі думав головою?
– Ти завжди все роздуваєш! – занив Сергій. – Нікому твої ганчірки не потрібні. Валентина сама хотіла до тебе приїхати, цінники клеїти. Зустрінь по-сімейному!
Оксана натиснула відбій. За пів години вхідні двері відчинилися.
Валентина ввалилася всередину в розстебнутій дублянці. Губи сяяли кораловою помадою. У руках бовтався рулон малярського скотчу.
– Ну як тобі масштаб? – золовка оглянула полиці господарським поглядом. – Уночі з гуртівні пригнала! Зараз наклеїмо цінники втричі дешевші за універмаг і виставимо на стійки!
Оксана випросталась.
– Забирай пакунки, Валентино! Викликай машину.
Золовка моргнула. Усмішка так і застигла на обличчі.
– Що? Ти з глузду з’їхала?
– Вивези цей мотлох із зали! Даю тобі час до полудня.
Валентина сунула скотч у кишеню.
– Ти не плутай береги! У тебе пів зали порожні, простирадла за шалені гроші нікому не потрібні! А в мене ходовий товар. Його з руками віддеруть!
– На речах немає кодів, – Оксана кивнула на мішок. – Жодного сертифіката. Чистий контрафакт.
– Мені начхати на твої коди! – скривилася золовка.
– Людям аби зад прикрити подешевше! Я тобі вигоду даю. Проведеш через касу як пледи. Різницю мені на картку, а свій відсоток собі в кишеню. По-родинному ж ділюся!
– Ти при своєму розумі? – Аліна похитала головою. – Нас же під монастир заведуть!
– А тебе ніхто не питав! – рикнула на неї Валентина. – Стій мовчки біля комп’ютера, поки господиня платить!
Золовка повернулася до Оксани, впершись руками в боки.
– Куртки залишаться тут! Сергій на твою сім’ю чотири роки горбатиться. По совісті половина відділу наша!
– Відділ я відкрила ще до весілля, – нагадала Оксана. – На свої дошлюбні заощадження та грант. Жодної гривні Сергія тут немає.
– У суді це розкажеш! – заверещала Валентина. – Ви в шлюбі, значить, усе спільне! Спробуєш винести товар надвір – поліцію викличу. За псування чужого майна без штанів залишишся!
Золовка помахала зім’ятим аркушем.
– Ось! Папірець із синьою печаткою! За ці куртки віддано купу грошей під відсоток! Торгуй давай. А я піду волосся підфарбую. До обіду зайду по виторг.
Валентина крутанулася на підборах і вийшла. Двері гучно гримнули. У ніс знову вдарив хімічний сморід дешевого синтепону. Аліна поклала сканер на стійку.
– Оксано Юріївно, що робитимемо? Адміністрація за годину піде перевіряти вітрини. Побачать пакунки – відразу випишуть штраф. Нас звідси виженуть.
Оксана глянула на стенд із ліцензіями. У голові дзвеніло від злості. Рідний чоловік нишком віддав ключ сестрі. Підставив справу, в яку було вкладено роки без вихідних і відпусток.
Умовляти чоловіка? Сергій почне викручуватися й тиснути на жалість.
Витягнути мішки в коридор центру? Валентина здійме галас, покличе охорону й звинуватить у крадіжці.
Дочекатися контролерів? Тоді протокол випишуть на магазин. Рахунки заблокують, а легальний товар арештують.
– Аліно, опусти жалюзі наполовину. Повісь табличку про технічну перерву.
– Комусь дзвонити будете?
– Комусь, хто має на це право.
Оксана дістала смартфон і знайшла прямий номер чергової служби торговельного контролю. Відповіли майже одразу.
– Служба контролю, слухаю вас.
– Доброго дня, – Оксана говорила чітко. – Торговий центр на “Дніпрові”, другий поверх, чотирнадцятий павільйон. Зранку стороння особа завезла в моє приміщення велику партію верхнього одягу без маркування та накладних.
– Вивозити не хоче, вимагає торгувати повз касу. Прошу зафіксувати незаконне завезення й вжити заходів.
Черговий уточнив адресу та призначив перевірку. За сорок хвилин під жалюзі вже нахилилися двоє перевіряючих у цивільному та дільничний із планшетом.
Старший групи показав посвідчення.
– Інспектор Сахрук. Ви телефонували?
– Я, – Оксана зробила крок назустріч. – Ось мої договори та накладні на білизну. А ось це чуже.
Інспектор підійшов до мішків. Дістав службовий термінал. Червоний промінь ковзнув по картонці на куртці, і прилад одразу заверещав тривожним сигналом.
– Обліковий цифровий код відсутній. Лівий товар. Лейтенанте, діставайте бланки. Починаємо перерахунок під вилучення.
Дільничний розклав протокол на столі. У цей момент за склом пролунала гучна розмова.
– Я ж казала, Ритко, модель — вогонь! Накинемо зверху гривень по сімсот і зразу продамо!
Жалюзі з гуркотом піднялися. На порозі стояла Валентина з подругою. В руках у них були пластикові стаканчики з кавою.
Побачивши форму дільничного, золовка поперхнулася. Стаканчик вислизнув із пальців, і кава розлилася по порогу.
– Це… хто це такі? Оксано, ти що тут влаштувала?
Інспектор повернувся до неї.
– Ви господарка вантажу?
– Ну, я… А що сталося?
– Це ваші речі? – дільничний показав на мішки.
Валентина затремтіла від люті.
– Моє добро! На свої кровні брала! Яке ви маєте право чужого торкатися?! Руки прибрали!
– Документи на партію покажіть. Сертифікати, підтвердження закупівлі, електронні накладні.
– Та які ще накладні? – закричала Валентина, намагаючись протиснутися до пакунків. Правоохоронець спокійно перегородив їй шлях плечем.
– Ось папір із печаткою з ринку!
Інспектор глянув на аркуш і всміхнувся.
– Це підробка, фірма закрита три роки тому. Товар завезено нелегально. Опечатуємо й вивеземо на склад.
Валентина роззявила рота. Уся її пиха злетіла за секунду.
– Куди вивеземо?.. – прохрипіла вона.
– Там же сотні курток! Я за них людям шалені гроші винна!
Вона кинулася на Оксану, бризкаючи слиною.
– Ти на кого перевірку нацькувала, тут усе спільне?! Ти що, зміюко, рідну сім’ю на гроші виставила? Сергію! Де мій брат?
– Не кричи, – Оксана навіть не здригнулася. – Ти сама казала, що закони для недолугих. От тепер ревізорам і поясниш, для кого вони. А вішати на мене свої махінації я не дам!
– Тварюка! – гаркнула сестра чоловіка. – Сергій тебе сьогодні ж вижене! Сама на колінах приповзеш!
– Пані, припиніть крик, – одразу осмикнув її дільничний. – Сідайте й давайте пояснення. Інакше поїдемо до відділку за хуліганство.
Валентина сперлася на одвірок, тицяючи тремтячими пальцями в екран телефону. Сергій примчав за двадцять хвилин.
Спецовка в плямах мастила, лоба обливав піт. Побачивши поліцію, він одразу знітився. Чоловік втиснув голову в плечі й боком протиснувся до прилавка.
– Оксано… Навіщо так ганьбити на весь центр? Невже не можна по-людськи? У гараж перекинули б… перечекали б кілька днів…
Оксана підсунула йому пам’ятку з правилами ТЦ.
– Вивчиш на дозвіллі, Сергію. Якби цей підпільний завал знайшли без мого дзвінка, салон зачинили б сьогодні.
– У мене ж увесь сертифікований льон опечатали. Ти б такі збитки покрив зі своєї зарплати слюсаря? Чи твоя сестра їх поверне?
Сергій дивився в підлогу. Потім скосився на сестру, яка розмазувала туш по мокрих щоках, підписуючи протокол вилучення.
– Але ж у неї борги… – пробурмотів він.
– Раніше треба було думати головою, – відрізала Оксана. – Обом!
До другої години дня все завершилося. Тюки опечатали, завантажили в службовий фургон і повезли. Аліна відчинила двері, вивітрюючи їдкий чад синтепону.
Минуло три місяці. Оксана розкладала на полицях нові жакардові рушники. У салоні стояв тонкий трав’яний запах свіжого льону. Покупці неквапно вибирали наволочки.
Валентина в торговому центрі більше не з’являлася. Увесь нелегальний вантаж у неї конфіскували, а за торгівлю ним виписали величезний штраф. Ринкові перекупники спокою їй теж не давали.
Довелося Валентині швидко продати свій корейський кросовер за безцінь і піти фасувальницею на кондитерську фабрику в нічні зміни.
Свекруха телефонувала двічі. Спершу кричала в слухавку про безсердечну невістку. Потім плакала й вимагала, щоб Оксана оформила кредит і закрила борги зовиці. Оксана мовчки внесла її номер до чорного списку.
Сергій спочатку ходив, як у воду опущений. Увечері заварював локшину й похмуро дивився в тарілку. Але коли зрозумів, що дружина спуску не дасть, його запал швидко згас.
Учора ввечері Сергій сам помив черевики в передпокої, вичистив пательню і поклав на край тумбочки запасний чіп від дверей павільйону.
– Візьми, Оксано. Винен. Біс поплутав. Сестра наспівала, що справа прибуткова…
Оксана підійшла до тумби. Забрала брелок і сховала в кишеню кардигана.
– Код на замку я змінила ще в день перевірки, Сергію. І дублікатів більше не буде. А якщо твоя рідня ще раз почне вирішувати свої проблеми за рахунок моєї справи – підеш жити до сестри!
Чоловік похнюпився й промовчав.
Люди не змінюються. Оксана знала це наперед: Валентина так і лишиться нахабною авантюристкою, яка звинувачує весь білий світ. А Сергій так і буде м’якотілим виконавцем чужих примх.
Та одне змінилося точно: чужим ключам у її дверях більше не було місця…