– Ти не можеш отак просто піти. Ми ж одружені, я твій чоловік і ми прожили майже 40 років, – Валерій не міг повірити, що я не жартую, і справді збираю речі, щоб піти від нього.

– Марино, може хоч ти щось мамі скажи, – поки я складала валізи, чоловік робив спроби виправити ситуацію, і телефонував і доньці, і сину.

– Володька, мама йде з дому, приїдь і поясни їй, що так не робиться, – чую, як чоловік скаржиться у слухавку нашому сину.

Я склала речі, викликала таксі, а тоді кажу чоловікові:

– Присядь, якщо хочеш – поговоримо.

– Ти невдячна, я мав багато можливостей піти від тебе, але не зробив цього, бо для мене важливою була сімʼя, а ти зараз, в скрутний момент мене лишаєш, – став картати мене чоловік.

Справа в тому, що після свого 60-річного ювілею я вирішила кардинально змінити своє життя – розлучилася з чоловіком і переїхала в свою маленьку спадкову квартиру без ремонту.

Чоловік, діти і всі родичі вважають мене несповна розуму і засуджують мій вчинок, але як кажуть, перше ніж судити людину, потрібно пройтися в її черевиках.

Про розлучення я думала багато років, але лише тепер наважилася, хоча зізнаюся – було доволі страшно в 60 щось змінювати. Але мені від тітки дісталася у спадок квартира, і я розуміла, що це знак.

Заміж я вийшла в 20 років, народився син, потім дочка. Свого житла ми спочатку не мали, жили на знімних квартирах і було дуже важко.

Ми з чоловіком двоє працювали на швейній фабриці, і там нам дали квартиру. Коли ми переїхали у своє, стало трохи легше, але чоловік настільки віддалився від мене, що мені тисячу разів хотілося з ним розлучитися. Він пив, ходив наліво, не цікавився моїми справами, а найбільше завжди дбав про свою маму.

Я ж мала бути ідеальною господинею – в квартирі мало бути завжди чисто, і обіди та вечері мали бути свіжими. Я почувалася не дружиною, а дімробітницею. Та все терпіла заради дітей, щоб у сина і дочки був тато.

Найцікавіше, що діти не оцінили моїх старань. Вони виросли і стали жити своїм життям.

Син одружився першим, але невдало. Живуть вони окремо, невістка не дбає ні про нього, ні про їхніх дітей. Практично, мій син виконує обов’язки і тата, і мами.

Мені його шкода, але ніхто йому дружину не вибирав, бачили очі, що брали. Важко йому в своїй сімʼї лад навести, тому сину точно не до наших з батьком проблем.

Дочка ж, навпаки, дуже вдало вийшла заміж, потрапила в добро, як у нас кажуть. Свати мої – дуже багаті люди. Вони купили молодятам трикімнатну квартиру, і дуже допомагають їм фінансово.

Тому моя дочка більше тягнеться до сватів, ніж до нас. Якщо є вибір – до кого на свята йти, то вона вибирає не нас, а свекруху з свекром.

Сіла я якось, подивилася на все це, і думаю – я заради дітей сімʼю зберегла, все терпіла, а тепер я їм не потрібна.

– А тебе ніхто не просив про це, треба було розлучатися і будувати своє життя, – заявила мені якось донька.

А потім чоловік ще втнув – у нас були гроші складені, ми тримали їх про всяк випадок, так чоловік їх відніс своїй мамі, бо свекрусі в 80 років знадобився ремонт в квартирі. Зі мною, звичайно, він не порадився.

Це стало останньою краплею, я вирішила розлучитися і починати життя спочатку.

Квартира тітки – стара і без ремонту, але це не важливо. Нарешті, я вільна, і можу робити те, що я сама хочу, а не те, що треба чоловікові. Тепер мені не треба готувати ситні сніданки, свіжі обіди і вечері – мені одній багато не треба. Я собі на обід макарони підварила, а на вечерю салат легенький зробила – і мені одній достатньо.

Перед тим, як піти від чоловіка, я дала йому шанс, задавши одне контрольне питання:

– Ти хочеш зберегти сімʼю, заради чого? Ти мене любиш?

– Таке скажеш! Яка ще любов в 60 років? Ти моя дружина, ми сімʼя, і ти маєш бути біля мене, – дав чесну відповідь чоловік.

Мені цього було більше, ніж достатньо, щоб зрозуміти, що з цією людиною у нас немає майбутнього.

Тепер всі мене засуджують, але я аж ніяк не вважаю, що зробила щось погане, коли вибрала себе. А яка ваша думка?