– Ти не сказала мені про спадщину, обдурила, вкрала ці гроші у нашої родини! – голосно заявив Павло, дивлячись у вічі своїй дружині Ользі. – А тепер ще й квартиру купила! Ніколи цього тобі не пробачу.

– Тобі доведеться це прийняти, – посміхнулася Ольга. – Що, не подобається самостійність дружини? Не все ж тобі, Пашо, приймати за всіх рішення. Виявляється, свобода вибору – це чудово!

…Павло та Ольга були одружені понад двадцять років, і чоловік завжди контролював їхні доходи та витрати. Він ще на початку сімейного життя вирішив, що краще знає, куди витрачати гроші.

Свою зарплату Ольга багато років звично вносила в спільний котел, і навіть не думала цікавитись, скільки заробляє чоловік. А той розподіляв бюджет дуже своєрідно.

– Мені цього місяця потрібно машину перевзувати, обійдешся без банкету на день народження, – якось заявив він дружині.

– Але ж ми з подругами хотіли скромно посидіти у кафе, – зітхнула Ольга. – Все-таки сорок п’ять виповнюється. Дівчата взагалі хочуть у караоке поїхати. І я б теж не проти.

– Ще чого! Твоїм дівчатам незабаром будуть прогули у поліклініці, та пенсійному фонді ставити! А все туди ж, клуби, караоке, – пробурчав Павло.

– Навчися вже розумно розподіляти гроші! Спустити в трубу тисяч п’ять на караоке, чи взимку їздити без побоювання полетіти в кювет. Що важливіше, як гадаєш?

– Я просто хотіла свята, – зі слізьми в голосі відповіла Ольга і відвернулася.

Банкет із подружками їй, у результаті, оплатили батьки. Вони до Павла ставилися дуже скептично ще з перших днів знайомства, а з роками взагалі в ньому розчарувалися, вважаючи зухвалим і жадібним.

Втім, Павло не лише Ольгу тримав у «чорному тілі», їхня дочка Ксюша теж не надто шикувала. Вона чомусь у всьому звинувачувала матір, а до батька ставилася дуже прихильно.

Донька вдавала, що матері для неї не існує, бо завжди лестилася до батька, та випрошувала у нього гроші.

Коли вона схотіла сучасний телефон, батько їй відмовив, але влаштував її на літо до себе в офіс. Так, як вона була вже студенткою, він зажадав, щоб Оксана сама на нього заробила.

Після щоденного виконання обов’язків менеджера, телефон Ксюша хотіла вже не так сильно. Але батько вчинив у своєму стилі – він просто забрав весь заробіток дочки собі.

– Ми тебе вісімнадцять років годували й напували, настав час хоч якось окупити ці вкладення, – заявив Павло.

– Але ж, тату, виходить, я стільки часу безплатно працювала? – розплакалася Ксюша, розуміючи, що зазнає нищівної фінансової поразки. – Дай мені хоч на кишенькові витрати!

– Ось, п’ятсот гривень, – відповів задоволений своєю педагогічною знахідкою Павло. – Можеш ні в чому собі не відмовляти, доню.

– У кіно сходи, морозивом поласуй у кафе. І запам’ятай раз і назавжди вже, що гроші не падають з неба. Заробляєш їх довго і наполегливо, а витратити можна за мить.

Сперечатись із батьком Ксюша не стала, а вирішила підлеститися до матері, щоб вона замовила за неї словечко. Хоч стосунки з донькою були не на висоті, вона вирішила спробувати.

Ольгу Павло теж не вважав досить надійною людиною, щодо витрат. Навпаки, він ще більше розлютився, коли вона прийшла просити за дочку. Павло примружив очі, а потім вибухнув гнівною тирадою:

– Ти взагалі сама мізер заробляєш, який сенс ходити та канючити? Я гроші не друкую! Сама їм ціну не знаєш, дочку таку саму виховала.

– Безглузду і непотрібну особу з вітром у голові. Запам’ятай, всі гроші в цьому будинку – мої, а ви тут просто тринькаєте їх.

– Загалом у мене непогана зарплата, – нагадала чоловікові Ольга. – Не знаю, скільки ти отримуєш, раз для тебе це мізер.

Ту розмову Ольга запам’ятала надовго, їй було дуже прикро, коли чоловік говорив такі слова. Вперше у житті Ольга задумалася про поділ бюджету. І хай би Павло витрачав свої гроші, а вона чудово проживе на зарплатню.

Втім, такі розмови у їхньому житті були не вперше. І тоді чоловік завів свою улюблену пісню про те, що ніхто, окрім нього, ціну їм не знає.

Але одного разу Ольга поїхала у відрядження, і там її наздогнав дзвінок матері. Людмила Миколаївна була дуже збуджена, і майже кричала:

– Ти собі не уявляєш, що відбувається! Не стало мого троюрідного брата, пам’ятаєш, дядьку Вову? Сім’ї в нього не було, тож він усе за заповітом залишив тобі, – Людмила Миколаївна тріумфувала. – Звісно, ​​його дуже шкода. Але там явно не три гривні, я дізналася через знайомих.

– Мамо, ти впевнена, що все отримую я? – поцікавилася приголомшена Ольга.

– Ну, звичайно, мені, взагалі-то, нотаріус дзвонила, зареєстрована ти все ще тут, і дядечко знав лише міський номер телефону. Загалом, приїзди швидше. Я сказала, що ти прийдеш, як повернешся зі свого відрядження.

Але новина виявилася ще грандіознішою, коли Ольга прийшла вступати у спадок.

Вперше в житті вона підписувала папери про те, що отримує суми з багатьма нулями. Одночасно, Ольга стала багатою панночкою, з купою грошей на банківських рахунках.

Вона йшла вулицею і була готова танцювати від радості, от тільки Людмила Миколаївна, обійнявши дочку, попередила її одразу.

– Своєму чоловікові тільки про гроші не надумай сказати.

– Як це? Ми ж сім’я, він має право знати, – почала Ольга, і раптом усе зрозуміла. – Мамо, а як би ти розпорядилася цими грошима? Скажи, тільки чесно.

– Якщо тобі потрібна моя порада, – посміхнулася Людмила Миколаївна, – пропоную купити квартиру. На кошти, що залишаться, обставити її на твій смак, а записати на мене.

– Щоб твій чоловік точно не роззявляв свій рот на цей коровай. Ну а з рештками вирішиш, що робити далі. Адже тобі всього сорок п’ять років, життя тільки починається.

– Добре, – несподівано легко погодилася Ольга. – А яку квартиру братимемо, новобудову, чи старий фонд?

Вони довго обговорювали плюси та мінуси різного житла, розглядали оголошення. Зненацька для себе Ольга зрозуміла, що мріяти дуже приємно.

Наступні тижні, поки вони шукали свою ідеальну квартиру, вона перебувала в чудовому настрої, чим встигла дуже розлютити чоловіка, який не розумів, чому вона так сяє.

Нарешті угода відбулася, квартиру вони записали на Людмилу Миколаївну, а та одразу склала заповіт на дочку.

Незабаром у новому житлі завершили оздоблення, купили меблі, та все необхідне – від кошика для білизни, до каструль. Ольга увійшла у свою квартиру, і раптом зрозуміла, що більше не хоче звідси йти.

Це було її затишне гніздечко, де кожна річ відгукувалася у душі щастям. Уявивши натомість кисле обличчя Павла, Ольга скривилася, ніби з’їла лимон.

Увечері вона приїхала додому, але тільки для того, щоб забрати речі.

– Куди ти зібралася? – поцікавився Павло, приймаючи звичну скривджену позу у дверях. – Знову твої нескінченні відрядження, які не приносять жодної гривні?

– Чому ж? – Усміхнулася Ольга. – Я просто вирішила пожити окремо. Як експеримент. Перевірити, чи зможу розібратися у всьому тому, що ти так непосильно звалюєш на власні тендітні плечі.

– А заразом подивлюся, на що ж реально вистачає моєї зарплати, яка, за твоїми словами, нікуди не годиться. А ви з Ксюшею чудово впораєтеся і без такої марної дружини та матері.

– І де ж ти житимеш? На шиї у батьків?

– Ні, у своїй квартирі, але не спокушайся, вона зареєстрована на маму. Тобі тут нічого не світить, – посміхнулася Ольга, з насолодою дивлячись на обличчя чоловіка, що витяглося.

– Так, у віці, коли час думати про поліклініку та пенсійний фонд, я ще можу здивувати.

– Та як ти взагалі посміла щось купити без мене? А де взяла гроші, невже влізла в кредит? – заволав Павло.

– Врахуй, я нічого платити не буду, жодної копійки. Сама вплуталася – ось і відповідатимеш. Ну, треба ж так влипнути!

– Взагалі, я купила квартиру на свої гроші, без жодних кредитів, – посміхнулася Ольга. – Просто отримала спадщину від родича.

– Це і мої гроші теж, – продовжував дорікати дружині Павло. – За стільки років сімейного життя ти мала засвоїти, що не маєш ні своєї думки, ні гаманця. Чому ж раптом вирішила, що можеш у своєму житті купити щось справді цінне?

– Не знаю, – химерно потрясла волоссям Ольга перед обличчям чоловіка. – Це просто жіноча примха. До речі, маю на неї повне право, дорогий.

– Стільки років обходилася без примх. Думаю, маючи на рахунках пристойну суму, я можу собі тепер їх дозволити. А в тебе з цим як справи?

– Скільки ти отримала у спадок? – заревів Павло, почервонівши, та починаючи трохи задихатися.

– Ну, сам подумай, якщо вистачило на квартиру, на оздоблення, на меблі – і ще залишилося, – широко посміхнулася чоловікові Ольга, і застебнула валізу.

– Давай, любий, не сумуйте тут без мене. Якщо що, дзвони, але, думаю, ви з Ксюшею і так чудово впораєтеся.

Ольга з валізою покинула квартиру, залишивши в передпокої Павла з роззявленим від здивування та обурення ротом. Він намагався щось сказати, але залишався німим, як риба.

Дуже задоволена собою Ольга спустилася до під’їзду, та викликала таксі. Свого автомобіля у неї не було, як і водійського посвідчення.

Але навіть чекаючи на машину з водієм, Ольга почувала себе якось по-новому, не звично і дуже приємно, ніби щойно виросла на кілька сантиметрів.

Зрозуміло, Павла ця ситуація зовсім не влаштувала, гроші, що спливають з рук, змусили його діяти рішуче.

– Мамо, ну що ти поводишся, як дитина? Чому ти така егоїстка, і думаєш тільки про себе? – Вже вранці зателефонувала матері Ксюша.

– Тато місця собі не знаходить, переживає! Як тобі таке в голову прийшло? Я його не покину, і тобі пропоную повернутися! Повертайся, поки тебе не обкрутив якийсь альфонс!

– А знаєш, це навіть здається непоганою ідеєю, – посміхнулася Ольга. – На тлі того сімейного життя, яке мені влаштовував десятиліттями твій тато.

– А ти вже така доросла, а думки своєї не маєш, і нічого довкола не бачиш – хто є хто! Тільки батькові в рота заглядаєш, та намагаєшся до нього підлеститися. До речі, чому він сам не подзвонив?

– Дай вгадаю, тато скривджений, чекає, що я сама приповзу до нього з проханням про повернення? Вибач, але більше на таке Павло може не розраховувати.

– Ти мене зовсім не любиш! – У відповідь заявила їй дочка. – А тато обіцяв купити Айфон, якщо я зможу тебе переконати.

– Пропонуєш мені знову викинути своє життя у відро для сміття, заради крутого телефону? Мабуть, воно цього не варте, – весело відповіла Ольга доньці. – На твоєму місці я ще поторгувалася б, причому, попросила передоплату.

Ксюша обурено кинула слухавку, а Ольга раптом зрозуміла, що вільна від багаторічного мороку. Вона легко схопилася з дивана і написала в спільний чат подругам.

За годину вони вже зібралися в улюбленому караоке-барі, смакували суші, та співали пісні, святкуючи її волю. Ольга зрозуміла, що обмежень, які стільки років вигадував для неї чоловік, більше немає.

Але Павло подвоїв зусилля, і в якусь мить вона майже дала слабину.

Чоловік кілька разів зустрів її після роботи, подарував квіти, і взагалі поводився зразково. Він так навіть у молодості до дружини не залицявся. Ольга майже розтанула, але все ж таки пам’ятала про його жадібність.

А потім вона в обідню перерву гуляла по торговому центру, і раптово побачила свого чоловіка з іншою жінкою, та хлопчиком років десяти.

Той тягнув Павла за руку, називав татом, і вимагав купити йому якусь круту радіокеровану машинку. Ольга, роззявивши рота, дивилася, як її скупий чоловік легко витрачає гроші.

А потім він повів цю свою другу сім’ю в ресторан, куди вона, законна дружина, навіть не мріяла потрапити, бо знала, що Павло знову заспіває про економію.

– Знаєш, я подумала, нам таки не варто знову сходитися, – рішуче підійшла Ольга до столика, широко посміхаючись. – Ти чудово справляєшся з труднощами, а Ксюша тепер може жити з вами разом.

– Тату, а хто це? – спантеличено спитав хлопчик, що сидів за столом. – Тітонько, вам що потрібно? Якщо прийняти замовлення, то мені картоплю фрі.

– Ні, вибач, але я не офіціантка, – похитала головою Ольга, дивлячись в обличчя чоловіка.

Павло сидів прямо, наче проковтнув кілок.

– Треба ж, який гарний автомобіль на радіокеруванні, мабуть, дорогий? Як по хамські роблять деякі люди: з одними – вони вкрай економні, а з іншими – марнотрати. Так, Пашо, сьогодні я дізналася про тебе багато нового! Ну і опудало ти!

– І що ти збираєшся робити? – Запитав її чоловік з тремтінням у голосі.

– Розлучатися, звичайно. До речі, спільно нажите майно ми поділимо, дарувати тобі нічого не збираюся, – усміхнулася Ольга. – Насолоджуйся своїм сімейним обідом, любий. І не намагайся сховати від мене накопичення.

Вона зробила знімок приголомшеного Павла, та другої родини на телефон на прощання і, королівським кроком вийшла з ресторану.

За два місяці Ольга стала вільною жінкою. Виявилося, що грошей на рахунках її чоловіка за двадцять років накопичилося достатньо.

Половину з них Ольга теж отримала, і тепер насолоджується життям у своїй новій квартирі. З накопиченнями, та без жалю про минуле.

А дочка, якщо вияве бажання жити з нею, вона суперечити не буде – але на її умовах. Не вияве – Бог їм суддя! Наполягати ніхто не збирається. Силою, не будеш милою… Ви зі мною згодні? Я слушно міркую?