– Катю, мене з дому виганяють, – сказала Ірина подрузі.

Дівчата сиділи у літньому кафе. Був кінець травня, але погода ніби вирішила компенсувати людям три попередні дощові тижні.

Народу в парку було багато – усі намагалися зловити перші промені майже літнього сонечка.

– Як це виганяють? – Запитала Катя. – Хто?

– Батьки. Звісно, ​​не грубо виганяють, а пропонують з’їхати до кінця місяця та звільнити кімнату для Яни та її родини.

– Це твоя старша сестра?

– Так. У нас двокімнатна. Шістнадцять метрів та чотирнадцять. У маленькій жили ми із сестрою. Потім, коли я вже навчалася в університеті, Янка вийшла заміж за свого Дениса.

– Вони почали винаймати квартиру. Кілька разів переїжджали. А днями їм господиня заявила, що не продовжуватиме оренди.

– Янка до мами прийшла зі слізьми:

– У Дениса на роботі проблеми, Мілану лише у вересні до саду візьмуть, до цього я не зможу на роботу вийти. Нову квартиру за такі ж гроші зараз не винайняти – якщо тільки в передмісті десь, а як звідти доньку до садка возити?

Попросилася додому.

– А ти як же? – Запитала Катя.

– А мені було запропоновано два варіанти: розкладачка на кухні, або вільне плавання. Мама так і сказала:

– Ти одна, тобі влаштуватися легше.

– І як ти тепер?

– Розкладачка мене точно не влаштовує. Проблема в іншому – я накопичую на своє житло. Почала одразу ж, як тільки влаштувалася працювати – ще на останньому курсі.

– Батькам я зараз віддаю частину зарплати на комуналку та продукти. А тепер доведеться ще й за оренду платити.

– Я розраховувала, що ще три роки, й зберу потрібну суму. А тепер усе це відсувається незрозуміло на якийсь термін. Ось у чому мій сум, – пояснила Ірина.

– Слухай, мої батьки завтра їдуть на дачу – у батька відпустка, тож пробудуть там цілих два тижні. Можеш пожити в мене, поки не знайдеш собі щось слушне, – запропонувала Катя.

Ірина прожила у подруги тиждень. Винайняла собі кімнату в сімейному гуртожитку. Умови були не дуже хороші, але ціна дівчину цілком влаштувала.

Довелося зробити невеликий косметичний ремонт: поклеїти шпалери, пофарбувати вікно та стіну у зоні кухонного куточка. За кілька тижнів кімната стала набагато затишнішою.

Виявилося, що на продукти Ірина витрачає наполовину менше, ніж вона віддавала батькам – це дещо компенсувало вартість оренди.

Пройшло три роки. Ірина звикла жити на новому місці – познайомилася із сусідами, облаштувала побут, але все одно вона мріяла про свою квартиру.

За цей час її перевели на нову посаду із підвищенням зарплати, крім того, опинившись у спокійній атмосфері, дівчина змогла вечорами працювати додатково – бухгалтер, за бажання, завжди знайде собі підробіток.

Тож, за її розрахунками, ще пів року, і можна буде звертатися до банку за кредитом на двокімнатну квартиру.

У батьків Ірина бувала не дуже часто – пару разів на місяць і у свята. Цього разу вона прийшла, щоб привітати з днем ​​народження Мілану – свою племінницю.

Подарунок, який принесла Ірина, дівчинці сподобався, і вона втекла до кімнати. Через деякий час Іра зазирнула до неї:

– Ну що? Розібралася? – Запитала вона у племінниці.

– Так, – відповіла Мілана і своєю чергою запитала. – Тітко Іро, а довго тобі ще на квартиру збирати?

– Не дуже, – відповіла здивована Ірина, – а що таке?

– Бабуся сказала, що коли ти купиш квартиру, ми переїдемо туди жити і в мене буде своя кімната, – відповіла племінниця.

– А я де житиму? – Запитала Ірина.

– А ти ось у цій кімнаті. Адже ти одна, – сказала Мілана, захоплена грою.

– Катю, ти уявляєш, у мами знову грандіозні плани, – розповідала подрузі обурена Ірина. – А я думаю, що це вона мене так активно підтримувала, коли я вирішила не однокімнатну, а одразу двокімнатну квартиру купувати! А виявляється, вони вирішили допомогти Яні моїм коштом!

– А сама Яна та її чоловік за ці три роки нічого не спробували зробити? Їхній доньці через рік йти до школи, а вони туляться у батьків у кімнатці в чотирнадцять метрів? Дивно це все! – Здивувалася Катя.

– Нічого дивного: батько працює, мама вдома – готує, прибирає – загалом, зайнята будинком. Мілана вечорами і у вихідні теж на ній.

– Денис за цей час чи три, чи чотири рази роботу міняв – все йому не подобається. Янка – у торговому центрі у відділі косметики продавчинею працює – зарплата дуже середня.

– Загалом, вони непогано влаштувалися. А у перспективі їм ще двокімнатну квартиру обіцяють. Ось і сидять на п’ятій точці рівно – чекають всією сім’єю, коли дурна Іра піднесе все на тарілочці з блакитною облямівкою.

– А з батьками ти ще не розмовляла на цю тему? – поцікавилася Катя.

– Ні. Навіщо? Мама відразу зрозуміє, що мені відомі їхні плани і ввімкне функцію «бульдозера» – стане мені планомірно мозок виносити, вселяти, що я зобов’язана поважати «сімейні цінності» і віддати квартиру сестрі. І головний аргумент: «Ти ж одна»!

– Але ж ти не одна, – сказала Катя. – Костик начебто збирався тобі пропозицію робити.

– Зробив уже. Але я не впевнена.

– У кому? У собі чи Костянтину? – Усміхнулася Катя.

– Та у всіх. А ще у його мамі. Ось де бульдозер! Моя мама проти неї – все одно, що велосипед проти трактора.

– І щось мені підказує, що воно вже повністю розпланувало життя свого сина, і тепер дівчина, яка ризикне вийти заміж за Костика, має реалізувати її план. От я й думаю: якщо я сумніваюся, це не моє. Доведеться Костику іншу наречену собі шукати.

– Зовсім ніяких перспектив?

– Зовсім. Уяви: увечері сидимо на дивані, дивимося фільм. Раптом він кидає погляд на годинник:

– Ой, уже пів на одинадцяту. Мені треба бігти, бо мама нервуватиме! Схоплюється і тікає – і йди ти, Іра, до дідька зі своїм романтичним настроєм!

– Ой! Насмішила! А із квартирою що?

– Нічого поки що не вирішила, – відповіла Ірина. – Одне знаю достеменно: свою квартиру я нікому не віддам. Потрібно лише подумати, як провести ці маневри з меншими втратами.

Але за два місяці після дня народження племінниці мама сама завела з Іриною розмову.

– Ти бачиш, у якій тісноті ми живемо! – Сказала вона, ставлячи перед Іриною кухоль з чаєм.

– Я чим вам можу допомогти? Ви мене і так три роки тому на оренду випхали, – відповіла Іра, розуміючи, про що далі йтиметься.

– Послухай, ти вже скоро зможеш купити квартиру. Може, на рік-другий пустиш туди Яну з родиною? А сама поки що до нас переїдеш – не треба буде оренду платити, – запропонувала мама.

Якби Іра заздалегідь не знала про цю ідею, а почула про неї тільки зараз, то вона точно влаштувала б скандал. Але в неї вже давно була підготовлена ​​відповідь:

– Ну що ти! Які два роки! Я можу взагалі віддати їм квартиру. Ось як виплачу іпотеку, одразу на Яну і перепишу.

Мати прийняла ці слова за правду, і в неї обличчя аж засяяло від радості.

– А сама я спатиму у вас у квартирі он там, у коридорі, біля дверей, на килимку. Ні, у квартирі – це дуже щедро – краще за дверима, на сходах, там теж килимок є, – продовжила Ірина.

Тепер мати зрозуміла весь сарказм, який пролунав у дочки.

– Ось чомусь я так і думала, що ти відмовишся! Ти закінчена егоїстка! Тобі не шкода нікого: ні нас із батьком, ні сестру, ні племінників.

– До речі, Яна при надії, і за п’ять місяців у цій тісноті з’явиться ще одна дитина! Але ж тобі на це начхати!

– Твої претензії, мамо, не за адресою. Можна подумати, що це я, як зозуля, вам сюди своїх дітей підкидаю.

– Задай усі ці запитання Яні та її чоловікові Денису, який, зважаючи на все, не вміє робити нічого, крім… – Ірина не домовила і вискочила з квартири.

Вона розуміла, що це ще були не маневри, а лише розвідка. У мами в арсеналі ще багато засобів. Ірина пам’ятала, що вона влаштувала, коли батько збирався піти з родини.

Були залучені і сусіди, і всі рідні, і спільні знайомі. Мама навіть на роботу до батька ходила – влаштувала скандал спочатку у цеху, а потім у кабінеті якогось начальника. І в результаті досягла свого: батько нікуди не пішов.

Ще місяць Ірина відповідала на телефонні дзвінки матері та сестри:

– Квартири в мене поки що немає. І тому, що ви так часто дзвоните, вона швидше не з’явиться. Дайте мені спокій!

А потім її телефон замовк.

Тільки Катя знала, що Ірина домовилася з начальством про переведення у філію, яка знаходилася у сусідньому місті.

Саме там Ірина взяла іпотеку та почала обживати свою нову квартиру. Рідним повідомила, що з нею все гаразд, але просила її не турбувати.

Звісно, ​​родичі знайшли Ірину. За три роки.

На той час вона одружилася, жила в трикімнатній квартирі чоловіка і збиралася в декрет.

– А та двокімнатна де? – Запитала мама.

– Продали, щоб цю купити, – відповіла Ірина.

Це була брехня – квартиру вони здавали та збиралися залишити своїм дітям. Але численним родичам цього краще не знати – сон буде міцнішим. Ви теж так вважаєте?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.