Ти повинна продати цю квартиру

“– Ти повинна продати цю квартиру і віддати мені половину грошей! – Нахабно заявив брат

Ірина зібрала зі столу брудні тарілки та пішла на кухню. Юрій, її молодший брат, зайшов туди за нею.

Товари для кухні

-Іро, давай прямо завтра до нотаріуса сходимо, – запропонував він.

– Послухай, Юро, може, хоча б для пристойності почекаємо тиждень-другий. Адже я вже підписала якийсь папір, що не претендую на квартиру батьків. Вона дістанеться тобі, – відповіла сестра.

– Те, що ти тоді підписала, – це марний папірець. Потрібно, щоб ти у нотаріуса написала офіційну відмову. Тоді я буду точно впевнений, що ти не передумаєш і не захочеш отримати свою частку, – наполягав Юрій.

– Добре. Але лише у четвер. Два дні потерпиш?

– Два дні потерплю, – сказав Юрій і пішов у кімнату, де родичі та друзі батька сиділи за поминальним столом.

Справді, вісім років тому, коли батьки були ще живі, Ірина підписала зобов’язання, в якому відмовлялася від будь-яких претензій на спадщину батька.

Тоді для неї та її дочки Каті це був єдиний вихід не залишитися без даху над головою.

Їхня родина жила у двокімнатній квартирі, яка належала батькові – Федору Степановичу. Мріяли, звичайно, про те, щоб купити трикімнатну, але все ніяк не могли накопичити на неї.

Сімейні ігри

А потім Ірина закінчила університет, вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка. Юрій, який був на дев’ять років молодший, ще навчався у школі та жив із батьками.

Сімейне життя в Ірини не залагодилося, і через чотири роки вона повернулася додому з трирічною Катею.

Юрій уже навчався у коледжі, і важко було уявити, як вони всі розташуються у двох дуже невеликих кімнатах.

Тоді батьки вирішили віддати Ірині однокімнатну квартиру, яку її мама рік тому отримала у спадок від своєї родички. Але Юрій був проти.

– Ви обіцяли, що коли я закінчу коледж і почну працювати, продасте цю квартиру і гроші поділите між нами з Іркою. А тепер, виходить, вона все заграбастає? Я не згоден!

– Юро, а що ти пропонуєш? Жити всім тут? То ти сам учора обурювався, що в нас тісно. Не залишати ж Іру з Катрусею на вулиці.

– Хай винаймає, їй колишній чоловік платить аліменти, – не здавався брат.

– Які це аліменти? Гіркі сльози! А сама вона – вчителька музики. Якщо Іра найматиме квартиру, їм жити не буде на що, – умовляла мама Юрка.

Тоді батько запропонував:

– Давай так: Іра зараз отримує однокімнатну квартиру, а тобі потім дістанеться ось ця двокімнатна.

Юрко ще довго ставив будь-які умови, вимагав гарантій, але зрештою погодився. Тоді Іра і написала щось на кшталт розписки, що не претендуватиме на квартиру батька.

Мами не стало за три роки. Батько віддав Ірині деякі прикраси матері: ланцюжок з кулоном, браслет, три каблучки та ще щось по дрібниці.

Юрій у цей час уже з’їхав від батьків і жив разом зі своєю дівчиною.

Батько прожив п’ять років. І ось тепер син поспішає вступити у спадщину.

Перед тим, як увійти до контори нотаріуса, Юрій зупинився.

– Іра, ти пам’ятаєш, що ти в розписці написала?

– Пам’ятаю.

– Там йшлося не лише про квартиру батька, а й про інше майно. Тобто від машини та гаража ти теж повинна відмовитись, – сказав він.

– Я пам’ятаю, Юро. Ходімо швидше, у мене за годину уроки починаються.

Покінчивши зі справами, Ірина поспішила на роботу. На душі в неї було якось ніяково.

По-перше, вона відчувала незручність: батька не стало лише тиждень тому, а вони, його діти, вже ділять спадщину.

По-друге, їй було соромно за брата: він так поспішав, що кілька разів намагався сам відповідати на запитання, які нотаріус задавав Ірині, ніби вона не здатна підтвердити бажання відмовитися від спадщини.

Вийшовши на вулицю, брат і сестра розійшлися кожен у своїх справах, навіть не домовившись про наступну зустріч.

Звісно, Ірина знала, куди подався Юрій – у квартиру батька. Він там був зареєстрований, і тепер це повністю його майно. Йому не треба чекати пів року.

Ніяковість в душі збереглася до самого вечора. Навіть під час уроків Ірина не могла остаточно відірватися від своїх думок і зосередитися на роботі.

І лише ввечері, коли Катя за вечерею почала розповідати їй про те, що сталося в школі, про контрольну з англійської, за яку вона отримала четвірку, бо «зовсім трохи не встигла доробити завдання», Ірина остаточно заспокоїлася.

Тепер вона думала про інше: коли Юрко, який ріс на її очах, з доброго хлопця перетворився на цю неприємну, жадібну людину?

Звичайно, вона могла б сьогодні не погодитися з ним, нагадати, що тоді йшлося лише про квартиру, а не про все майно.

Але їй хотілося, щоб все це неподобство якнайшвидше закінчилася, тому вона не стала сперечатися. Нехай він забере собі й автомобіль батька, і гараж, аби уникнути цього сорому, який виникає, коли родичі ділять спадщину.

Але зберегти душевний спокій Ірині не вдалося.

За два дні Юрій увірвався до неї в такому стані, що Ірина навіть злякалася.

– Ти все знала! Ти знала, що в нього нічого нема! А я, дурень, зрадів, що ти так легко від усього відмовилася! Звичайно, тобі все було відомо, ти ж постійно вертілася в нього!

Коли брат трохи заспокоївся, Ірина дізналася, що сталося.

Справді, вийшовши з контори нотаріуса, Юрій подався до квартири. Біля під’їзду він зустрів приятеля батька – Бориса Петровича.

– Що, Юрку, йдеш у спадок вступати? – Запитав той.

– Так, хочу ключі від гаража взяти. Треба машину перевірити та порядок у гаражі навести, а то в батька там завжди був бардак, – відповів Юрій.

– Так немає вже давно нічого – ні машини, ні гаража. Федір ще рік тому все продав, – сказав Борис Петрович.

– Як продав? – здивувався Юрій.

– А ось так! Частіше треба було батька відвідувати, та цікавитися його справами. Тоді б не дивувався. Сядьмо, я тобі дещо розповім.

І ось тут Юрій і дізнався, що батько останні два роки грав.

– Від нудьги Федя у цю справу втягнувся. Спочатку помаленьку, а далі більше. Хвалився якось, що вісімдесят тисяч виграв. А ось скільки програв, не казав. Але, мабуть, багато, раз довелося машину та гараж продати.

Коли Юрій підійнявся до квартири, він насамперед почав шукати документи на квартиру. Найстрашніші побоювання виправдалися: квартиру було закладено.

– Ти знала про це? – знову спитав сестру Юрій.

– Ні, якби я знала, то не промовчала б, – відповіла Ірина. – Я після деяких подій почала підозрювати, що йому не вистачає грошей.

– Навіть запитала одного разу прямо. Але тато сказав, що все гаразд, що зарплати та пенсії йому цілком вистачає.

– А чому ти так подумала?

– Розумієш, у мене кілька разів після його візитів зникло дещо зі скриньки з прикрасами. Причому, не те, що я сама купувала, чи те, що мені дарували. Зникли дві мамині каблучки.

– А ти в нього не питала?

– Ні. Мені було ніяково. Я просто прибрала скриньку якомога далі. Але, з іншого боку, ці речі він купував мамі.

– Якби він спитав, я б і так віддала їх йому. Загалом, я вирішила, що йому не вистачає грошей, і почала приносити йому продукти.

– А йому не продукти були потрібні, а гроші.

– Великі борги у батька? – Запитала Ірина.

– Великі. Якщо я вступлю у спадок, мені доведеться продати квартиру, і то я з ними не розрахуюсь.

– Але більше, ніж коштує квартира, у тебе вимагати ніхто не може.

– І який сенс мені тоді отримувати цю спадщину? Щоб морочитися із продажем та виплачувати борги? – спитав Юрій. – Я був у юриста, мені все пояснили. Я відмовлюсь.

– Мені шкода, – сказала Ірина.

– Не сумніваюся. Але все має бути чесно. Ти повинна продати цю квартиру і повернути мені половину грошей, – сказав брат.

– Ні, Юро. Мені справді шкода. Але ця квартира моя та доньки. Мама оформила на мене дарчу, і ми живемо тут уже вісім років.

– Іро, домовляймось по-доброму. Якщо ти відмовишся, я піду до суду. Фактично ти позбавляєш мене спадщини.

– Юро, якби я могла тобі чимось допомогти, я б це зробила. Але продати квартиру та залишити свою дочку без даху над головою я не можу. Ти дорослий чоловік і цілком зможеш сам розв’язати свої проблеми.

– Тоді зустрінемося в суді, сестричка, – посміхнувся Юрій і пішов, не попрощавшись.

Він ще кілька разів дзвонив Ірині, якось навіть прийшов з молодим чоловіком, який назвався адвокатом і намагався переконати Ірину, що брат має можливість виграти справу в суді.

Проте до суду Юрій не звертався, напевно, йому таки пояснили, що скасувати дарчу не вдасться.

Більше Юрій не спілкувався із сестрою, бо вважав, що вона вчинила не справедливо. Але Ірина іноді чула про нього від спільних знайомих.

Так, за два роки вона дізналася, що Юрій одружився. А його дружина мала свою квартиру! Оце так, манна небесна!

Можна ж і в прийми, аби самому не орати на власне житло. Звик, недолугий, чужими руками жар загрібати. А, можливо, й справді кохання? В будь-якому випадку, – нехай йому щастить, все ж таки рідня…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки