– Поліно, ти що – зовсім з глузду з’їхала? Та тебе розвели, як недолугу! – обурено вичитував дружину Артем.

– А чим ти незадоволений? – Запитала Поліна.

– Ти уявляєш, скільки коштує будинок, а головне – земля, яку тітка залишила вам із Наталею у спадок?!

– Якби ви продали все це, та поділили гроші, ми б з тобою могли взяти трикімнатну без жодної іпотеки! І на машину б лишилося!

– Послухай, Артеме, спадок отримали ми з Наталкою. Що з ним робити, також вирішували ми. Порадилися та домовилися. До чого тут твої забаганки? – поцікавилася Поліна.

– Та при тому, що я твій чоловік!

– Артеме, якби справа стосувалася наших сімейних грошей, я б обов’язково з тобою порадилася. Але це не той випадок!

– Ти справді мене не розумієш? – спитав він і, не дочекавшись відповіді на своє запитання, схопив куртку і вискочив із хати.

Поліна зітхнула і зайнялася прибиранням.

Вона розуміла, чому біситься чоловік, але вважала, що ухвалила правильне рішення і не збиралася поступатися.

Валентина Сергіївна – двоюрідна сестра їхньої матері – залишила Поліні та Наталці свій будинок. Міцний, зроблений з колод будинок – п’ятистінка, що знаходиться в селі за п’ятдесят кілометрів від міста.

Деякі будинки там уже використовувалися, як дачі, але здебільшого люди жили постійно. У селі було дві крамниці, медичний пункт, поєднаний з аптекою, та початкова школа.

У дитинстві сестри часто бували у тітки під час літніх канікул, та й потім її не забували. А коли, вступивши у спадок, вони приїхали до сільського будинку, та провели там майже два тижні, то не захотіли з ним розлучатися.

– Ти знаєш, – розповідала Поліна чоловікові, – мені неприємно думати, що тут житимуть чужі люди. Житимуть у нашому будинку, відпочиватимуть у нашому саду. Або, чого доброго, взагалі знесуть будинок і збудують на його місці двоповерховий котедж.

– Чим тобі котеджі не подобаються? – посміхнувся Артем.

– Тим, що коли будуватимуть, вирубають і бузок, що росте в палісаднику, і ту стару яблуню, в тіні якої ми з Наталкою грали.

– Які сентименти! Ти краще мені скажи, ви коли продаватимете будинок? – Запитав чоловік.

– А ми не продаватимемо його, – відповіла Поліна.

– Чому?

– Ми подумали та вирішили, що це буде наша сімейна дача. Мама вже на пенсії – вона зможе приїжджати туди хоч навесні, хоч улітку. У тата теж велика відпустка.

– Мама сказала, що вона із задоволенням займеться садівництвом, а може, і грядки якісь заведе. А ми зможемо приїжджати туди, коли захочемо. Як тобі такий варіант?

Поліна подивилася на чоловіка з усмішкою, чекаючи від нього схвалення, але він, виявляється, вже розрахував, як витратити гроші від продажу будинку. Накричав на Поліну та пішов.

Їй теж хотілося б переїхати з їхньої однокімнатної квартири в більшу, але вона вважала, що вони самі повинні заробити на неї. Артем із нею не погоджувався.

– Я ж не змушую тебе випрошувати гроші на квартиру у батьків, – сказав він. – Але половина цієї спадщини – твоя по закону! Навіщо ти ведешся на вмовляння батьків та сестри?

– Це рішення я ухвалила сама, – переконувала Поліна чоловіка.

– Звісно, ​​сама. Так я тобі й повірив! Знаєш, я розумію всю твою рідню: батьки само собою зрозуміло «за», тому що, за фактом, будинок з ділянкою стає їхньою дачею, отриманою на халяву.

– Наталя – теж у виграші: вона приїжджатиме до матусі на повний «олл інклюзив» і дитину на літо підкидатиме. Ще б вона не погодилася!

– Тим більше, що вони з Максом мешкають у трикімнатній квартирі. І тільки ми позбавляємось можливості купити пристойне житло, та отримуємо натомість сумнівне задоволення проводити два тижні відпустки у селі.

– А чим тебе не влаштовує відпустка у селі? – Запитала Поліна – вона вже теж злилася.

– Знаєш, я хотів би провести ці два тижні на березі моря, десь, ближче до екватора.

– То в чому річ?

– Не можу собі дозволити: нам треба збирати гроші на іпотеку! – Заявив чоловік.

– Добре, Артеме. У твоїх батьків є дача. Чому б їм не продати її та не допомогти сім’ї сина з квартирою? – Запитала Поліна.

– Але ж це їхня дача. Чому вони мають її продавати?

– Ну, хоча б тому, що тоді все було б справедливо. Мої батьки подбали про житло для мене та Наташі. На закінчення університету кожна з нас отримала від батьків однокімнатну квартиру.

– Наташа незабаром вийшла заміж, і вони з Максом продали однокімнатну і взяли в іпотеку трикімнатну.

– Ті три роки, поки Наташа була у декреті, Макс й іпотеку оплачував, і сім’ю утримував. Тепер Наталка теж працює. І вони сплачують іпотеку разом.

– І що ти цим хочеш сказати? – спитав Артем.

– А ти не розумієш? Мені здається, що моя сім’я вже досить вклалася в наш з тобою добробут. Час нам і самим поворухнутися, як це роблять моя старша сестра та її чоловік.

– А пред’являти якісь права на будинок тітки Валі – це з твого боку просто непристойно.

– Ти хочеш сказати, що я альфонс, який прагне жити чужим коштом? – обурився Артем.

– Ні. Я хочу сказати, що, якщо ми хочемо мати більшу квартиру, ми повинні на неї заробити. Ось і все.

Артем повернувся додому пізно ввечері, коли Поліна вже збиралася лягати спати. Вона не спитала його, де він був, чоловік теж промовчав.

Розмову про квартиру він знову почав уранці – за сніданком.

– Я вчора був у батьків. Поговорив із ними. Загалом вони обіцяли подумати, чим нам допомогти, – сказав він.

– Чудово! – відповіла Поліна. – А коли вони дадуть відповідь?

– Не знаю. Сказали, що їм треба все порахувати.

Батько Артема зателефонував їм за тиждень і запросив у суботу на сімейний обід. Крім них, батьки запросили старшу сестру Артема Аліну та її чоловіка Микиту.

Під час обіду про справи не говорили, а коли посуд прибрали, свекор сказав:

– Артеме, ми з матір’ю подумали, порадилися з Аліною – вона все-таки в банку працює – і вирішили, що ми зможемо вам допомогти. Ось подивіться наші розрахунки, – і він простягнув синові видрук.

Артем почав уважно вивчати записи. Поліна теж засунула носа в папери.

– Тобто, ви можете дати нам мільйон на п’ять років? – Запитала вона.

– Так, – відповів свекор.

– Але на трикімнатну цього замало. І ще: я не зрозуміла, що за цифри у цій колонці? – Запитала Поліна.

– Це відсотки, – пояснила їй Аліна. – Ви почнете виплачувати їх тільки з другого року і тільки на суму боргу, що залишився.

– Так що ці цифри можуть змінюватися залежно від того, з якою швидкістю ви платитимете. Але взагалі це дуже вигідна пропозиція. У жодному банку вам такого не зроблять.

Артем мовчав. Поліна подивилася на свекра та його сестру і сказала:

– Справді вигідне. Але нам треба трохи подумати.

Виходячи, Поліна ввічливо попрощалася з родичами та окремо подякувала свекрусі за обід.

До дому Поліна та Артем доїхали, майже не розмовляючи. І тільки після того, як вони опинились у квартирі, чоловік сказав:

– Я завтра зателефоную батькові, та відмовлюся від грошей. Самі заробимо! А кілька років можна буде й у селі відпочити.

Як кажуть, все пізнається в порівнянні. А ви як вважаєте, хто з них має рацію, щодо спадщини? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.