– Оце так, синку, перед усією ріднею нас зганьбив! Як тепер у вічі родичам дивитися?! – голосила Наталя Львівна телефоном.

– Мамо, та нічого такого я не зробив… – вкотре відповідав Максим, але на матір його доводи не діяли…

…У школі Максим навчався так-сяк, за це і вчителі його особливо не любили. Коли Макс закінчив дев’ятий клас, ні про який десятий та одинадцятий і не йшлося.

Максим і сам не горів бажанням залишатися у школі. Тому, коли постало питання про вступ до коледжу, та переїзду до обласного центру, юнак анітрохи не сумнівався. У свої шістнадцять років він почував себе по-справжньому дорослим.

У коледжі хлопець навчався теж абияк. Багато пропускав, бо з першого року влаштувався на підробіток до автомайстерні.

Вечорами працював. Бувало, якщо начальник просив терміново відремонтувати автомобіль когось із клієнтів, хлопець, не замислюючись, затримувався на роботі.

– Ой, Наталя, і недолугий же у вас Максим! У кого він такий? І ти, і Славко – працьовиті. А він – ні в школі до пуття не вчився, і в місто поїхав – теж нічого доброго.

– Ще в пляшку почне там заглядати! – вкотре голосила сестра матері – тітка Свєта.

– Свєто, та не дай Боже! Я ж йому все казала – вчись, а він… – відповіла Наталя Львівна і махнула рукою убік.

Максим тим часом отримав диплом коледжу і продовжив працювати у тій самій майстерні. Згодом, орендував невеликий гараж, і почав сам ремонтувати автомобілі.

А що? Нехай невеликий, але бізнес. А ще за кілька років, хлопець оформив бізнес офіційно, відчинив власну автомайстерню, і навіть помічника собі найняв.

– Ну, Наталко, як там ваш недолугий у місті? Щось і носа в рідне селище не показує… – питала невгамовна тітка Свєта, намагаючись з’ясувати подробиці про племінника.

– Та що ти, Світлано, йому ніколи! Все працює. Він тільки у відпустку з’їздив до Єгипту. Повернувся, й одразу знову на роботу, – з гордістю відповіла Наталя Львівна.

– До Єгипту?! Це де ж він у тебе працює? – від несподіванки жінка навіть присіла на лавочку.

– Так у нього своя справа вже кілька років…

Цього ж вечора вся рідня не лише у селищі, а й за його межами, знала про те, яке щастя трапилося у родині Колосових – Максим став бізнесменом, і тепер купається у розкоші. А отже, повинен не забувати про рідних, які живуть скромно…

Першою позичати вирішила сама тітка Світлана.

– Наталко, слухай … Якщо Макс добре заробляє, може він нам позичить грошей дров купити? – якось зателефонувала вона сестрі.

– Світлано, то це в нього самого треба питати. Давай, я тобі його номер дам, а ти вже з ним домовишся.

– Давай номер! – Натхненно відповіла Світлана.

Цього ж вечора вона подзвонила Максимові.

– Алло, Максимко, привіт! Це тітка Світлана, не забув ще родичів своїх? – почала жінка запобігливим голосом.

– Здрастуйте! Ні, тітко Світло, не забув, що ви!

– Максиме, тут справа така… Нам дров треба купити, ти нам десять тисяч у борг не даси? А ми повернемо тобі… Потім.

– Та без проблем! Я матері перекажу, а вона вже вам.

– Дякую! Ну, треба ж якого Бог племінника послав! І красень, і розумник! – продовжувала тітка Свєта.

– Дякую, тітко Світлано. До побачення.

– Тобі дякую.

А за місяць Світлана з чоловіком у місто поїхали. Тільки ось невдача – дорогою зламалася якась деталь у машині.

– Алло… – підняв Максим слухавку.

– Алло, Максим. Це тітка Світлана. Слухай, ми тут із дядьком Андрієм у місті й щось машина барахлить. Може, ми під’їдемо до тебе в автосервіс, а ти подивишся що там, та до чого.

– Без проблем. Я вам у смс адресу напишу.

– Ой, дякую!

Три години довелося возитися з автомобілем.

– Дякую, племінничок! Треба ж, усе у найкращому вигляді зробив! – дядько Андрій поплескав Максима по плечу.

– Так, дякую, тобі Максимко. Ну ми поїхали. А то, боюся, до темноти й не встигнемо в селище повернутися. – Сказала тітка Світла, сідаючи в машину.

Про оплату й не йшлося. Рідні ж люди…

А потім сталася неприємність – доньку тітки Свєти та дядька Андрія поклали до міської лікарні із запаленням легень.

– Макс, алло! Там Віку в лікарню поклали. Ти вже сходи, навідай її, – зателефонувала тітка Свєта.

– Добре, як буде час, я схожу. Напишіть тільки, в якій лікарні, – відповів Максим.

– Що, значить, як буде час? Сестра вона твоя, а не аби хто! Сьогодні ж з’їзди, та спитай, що привезти! – голос тітки Свєти миттєво змінився.

– Тітко Світлано, а я вам кажу, що сьогодні ніяк. У мене робота. З’їжджу завтра, чи взагалі у вихідні!

– Ти у своєму розумі?! Безсовісний! Я ось матері все скажу! Це ж твоя сестра двоюрідна! В тебе там робітник є, я ж бачила! Хай він поки що попрацює, а ти з’їзди!

Максим вирішив не зв’язуватися зі скандальною тіткою, і цього ж вечора, відклавши всі справи, поїхав до сестри в лікарню.

А вже наступного вечора тітка Свєта знову була на телефоні.

– Максиме, я тобі зараз напишу, які ліки Вікторії треба докупити. Ти завтра обов’язково з’їзди в аптеку, все купи та відвези.

– Тітко Світло, я завтра взагалі ніяк не можу! Потрібно з’їздити, деталі для автосервісу закупити, та ще й справ повно. Потім, давайте, ви з ліками якось самі розберетеся.

– Ну, Максе, погано ти робиш, погано! – докірливо відповіла тітка Світлана, і в слухавці почулися короткі гудки.

Два дні дзвінків від родичів не надходило. Максим видихнув. Тільки ось тиша тривала недовго.

– Максиме, зустрінь тітку Світлану. Вони до міста їдуть, доки в тебе поживуть. – Зателефонувала мати.

– Мамо, тут у нас готелів повно, можна подобово квартиру наймати. Навіщо відразу до мене?

– Синку, їм Віку треба відвідати в лікарні, та й взагалі – в місті справи якісь… Ну що тобі шкода, що вони трохи погостюють у тебе? – Наполягала мати.

– Ну добре, мамо, нехай приїжджають. – Максимові нічого не залишалося робити, як погодитися на прохання матері.

Наступного дня тітка Свєта та дядько Андрій приїхали у гості.

– Так, квартирка у тебе замала! Я думала, ти вже купив будинок! – ходила тітка Свєта двокімнатною квартирою Максима.

– Та що ви, тітко Свєто, ну якийсь будинок … Я цю квартиру в іпотеку взяв. Адже в місті ціни, не як у нашому селищі.

Спочатку гості казали, що приїхали лише на три дні. Проте візит затягнувся на цілий тиждень. Незабаром до дядька та тітки додалася Віка, яку виписали з лікарні.

– Максиме, ми в тебе ще кілька днів перекантуємося і додому. Зараз саме дядько Андрій поїхав у селище за машиною. Ми завантажимося і в дорогу. Більше тебе стискати не будемо.

– Добре, тітко Свєто.

– Слухай, ми з Вікою хотіли ще крамницями пройтися. Ну, поки батька немає, прикупити дещо. Ти нам не займеш грошей, а то в нас від своїх майже нічого не залишилося… – з невинною усмішкою спитала тітка Свєта.

– Скільки вам потрібно?

– Небагато, тисяч п’ять… А ми тобі потім віддамо. Разом з тими, що за дрова. Хоча, ти ж нахабніти не будеш.

– Для тебе це й не гроші… – з усмішкою пробурмотіла тітка Свєта, і одразу скомандувала дочці, щоб та збиралася до торгового центру за покупками.

Максим вирішив не зв’язуватись із родичами, хоча всі витрати були дуже накладними. Все-таки годував цілий тиждень трьох людей. А родичі особливо не соромилися, чужу їжу уплітали із задоволенням.

Наступного ранку повернувся дядько Андрій.

– Ну що, племінничку, сьогодні ми їдемо. Нудно тобі, мабуть, без нас буде! Тобі б одружитися! – Оголосив чоловік бадьорим голосом.

– Ви о котрій їдете? – спитав Максим.

– Надвечір. А зараз поїхали до твоєї майстерні. Ти мені ще дещо в машині подивися, а заразом і гуму з зимової на літню поміняєш, а то самому корчитися не дуже хочеться, та в нас у селищі й ніде!

– Сьогодні часу немає займатиметься вашою машиною. Все розписано, багато клієнтів.

– Ну, і почекають твої клієнти! Спочатку родичам допомагати треба, а потім і всім іншим робити! – жваво втрутилася в розмову тітка Свєта.

– Ну гаразд, поїхали, подивимося що можна зробити. – Максим вирішив не сперечатися із родичами.
Хлопець зателефонував до одного з клієнтів, перепросив і запропонував перенести діагностику автомобіля на завтра.

Надвечір гума була замінена. Крім того, довелося ще щось у машині дядька Андрія відремонтувати. Загалом – п’ять годин провозилися.

– Ну ось, племінничку, молодець, тепер все гаразд! Тепер я за своїми, й відразу поїдемо. Ключі від квартири ми тобі в поштову скриньку покладемо, як домовлялися.

– Без проблем. Тоді зараз вартість ремонту та заміни гуми порахуємо, щоб вас не затримувати.

– Що порахуємо? Ти що, грошей з мене вирішив взяти? – здивувався чоловік.

– Дядьку Андрію, розумієте, замінені деталі грошей вартують… Крім того, я ж не один працював, а з Артемом… – сказав Максим і вказав рукою на свого помічника.

– Ну ти й зухвалий! Сам у розкоші купаєшся, а за копійку вдавитися готовий! Ти взагалі у своєму розумі? Ти знаєш, що у нас у селищі й роботи немає, і зарплати невеликі!

Виїхали родичі з великою образою на недбайливого племінника, хоча за фактом так і не заплатили жодної копійки. Увечері, прибираючи у квартирі сліди перебування нахабних родичів, Максим уже чекав на дзвінок від матері.

– Оце так, синочку, перед усією ріднею нас зганьбив! Як тепер у вічі родичам дивитися?!

– Мамо, та нічого такого я не зробив…

– Не зробив? Так що тобі важко деталь поміняти безплатно! Допомогти по-родинному…

З того часу вся рідня була на Максима в образі. Тітка Світлана з дядьком Андрієм так сильно образилися, що ні копійки з грошей, позичених у борг, так і не повернули.

Максим не дзвонив і не наполягав. Родичі все ж таки… Але висновки для себе зробив. Більше нікому, ніколи – ні копійки! Бо вчений…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Як вам нахабство родичів? Ставте вподобайки.