Тобі погано живеться? – Купи козу.
Є такий єврейський анекдот.
Прийшов до рабина «страждалець», скаржиться: «Господи, помилуй. Хатка маленька, купа дітей, стара мама на руках, дихати нічим, жити ніде…» – «А ти козу купи», – каже рабин. – «Яку козу?» – «Справжню! Яка бекає, яку доїти можна…» – «І куди мені цю козу привести?» – « Та прямо до себе в хату і приведи. Потім подивишся, що буде». «Страждалець» купив козу, живе. Все, як було, так і залишилося: мама стара, діти, дихати нічим, жити ніде, та ще коза бекає, доїтися хоче. Знову «страждалець» йде до рабина: «Я збожеволію від такого життя! Повішуся! Що робити?» – «Продай козу».
Продав і приходить знову до рабина: «Яка ж краса! Як без кози добре!».
Купи козу, чоловіче. Тобі погано живеться? Захворіти хочеш? Якщо у тебе рак знайдуть, краще буде? Або якщо ти ногу зламаєш, або машину розіб’єш, або від тебе піде кохана людина? Або якщо тебе заллють сусіди? Проблем хочеш? Хто хоче проблем, той нарікає на здоров’я. Тобі Бог дасть проблем, і ти будеш щасливий: «Боже, як добре було раніше. А вчора було так чудово!» «Щастя було таке можливе…»
Друзі мої, нарікати не можна
Ми живемо в унікально ситому світі. У світі унікально красиво одягненому. Ми живемо в здоровому, комфортному світі, в якому поважаються права особистості. Нас ніхто не буде за комір тягти на рабські роботи примусово. Нас ніхто не буде примушувати робити те, що ми не хочемо. З нами будуть панькатися, і будь-який поліцейський, який в хороші добрі часи огрів б тебе дубиною по голові, скаже: «Шановний громадянине, пред’явіть, будь ласка, документи. Будьте люб’язні, підійть сюди». А інакше з нами говорити не будуть – бояться. Всі бояться, що доведеться відповідати. Так на що ж ви нарікаєте, чого хочете?!
Що потрібно людині, щоб її не хотілося нарікати? Що тобі дати, щоб ти був задоволений? Увімкніть фантазію.
Ось ви осіли на острові в Карибському морі, дали вам яхту, будиночок безкоштовно і пити-їсти, що хочеш. Ви там будете щасливі? Тільки два дні. А далі? А далі – пісок колючий, сонце спекотне, ананас несмачний, в катері мотор заглух… Знову почнеться. Все буде погано знову. Поганій людині все погано. Хорошій людині все добре.
Я слухаю сповіді, розмови, ниття слухаю всяке з ранку до вечора. Як будь-який священик, я втомився від ниття. Чому не дякуєте Богові? Чому ви приходите в церкву, в цей святий дім Божий, скаржитися і скиглити? Чому продовжуєте: «Дай мені це!… Дай мені те!…» Чому не дякуєте? Подяка – найкращі ліки від зневіри. Це вдячність. Потрібно вчити людей на сповіді і на проповідях: «Перестаньте просити! Дякуйте, хваліть Бога». Ви тільки подумайте, як ми живемо?!
Грамотні. Їмо добре. Щоб так їли наші предки! Якби наші предки встали з гробів і сіли за наш стіл та подивилися б на смакоту, які ми їмо, то сказали б: «Ну, брати, ви в раю живете!» Якби вони у ванну залізли, випрямили ноги під гарячою водою і в мильній піні відпочили півгодинки або телевізор увімкнули, якусь пісеньку послухали… – вони сказали б вам: «Це чому ж ви заслужили таке чудове життя?! Але ж ми в IX, X, XI, XV, XVIII… столітті жили зовсім по-іншому, і ми не нарікали. Ми гризли сухар і раділи».
Протоієрей Андрій Ткачов
