“Той, кого вона ще вчора вважала своїм нареченим, старанно відводив погляд. Раптом у неї зʼявилася несподівана здогадка! -Це все через неї, так? – тільки й запитала вона. – Через Ганну? Чого мовчиш, відповідай! – вона відчувала, як на очах зʼявляються гарячі сльози. Сергій мовчав
Ліза готувала вечерю весело наспівуючи якусь пісеньку. А що сумувати? У неї ж скоро весілля з її Сергійком!
Раптом у двері подзвонили. Ліза побігла відкривати. В квартиру мовчки зайшов Сергій і сів на кухні за стіл.
-Коханий, що трапилося, – схвильовано запитала Ліза.
-Лізо, не знаю, як і сказати… – почав він. – Я не можу з тобою одружитися, вибач.
-Це що, жарт такий, так? – Ліза навіть посміхнулася і глянула йому в очі.
Та Сергій мовчав. Ліза не вірила своїм вухам.
Той, кого вона ще вчора вважала своїм нареченим, старанно відводив погляд.
Раптом у неї зʼявилася несподівана здогадка!
-Це все через неї, так? – тільки й запитала вона. – Через Ганну? Чого мовчиш, відповідай! – вона відчувала, як на очах зʼявляються гарячі сльози.
Сергій мовчав.
-Іди! І щоб більше тебе не бачила, зраднику!
…Вони зустрічалися рік, перш ніж Сергій зробив їй пропозицію.
Ліза ні на хвилину не вагалася – це доля!
Призначили день весілля. Наречена вибирала сукню. Складали список гостей.
До них у гості приїхала тітка Ніна з донькою Ганною, що доводилася Лізі троюрідною сестрою.
-Ну ось, їхали в гості, а приспіли до весілля, – засміялася тітка Ніна, вивантажуючи з сумки гостинці.
Ліза погано пам’ятала сестру. Колись давно вони теж гостювали в тітки. Ліза тоді мала була. Пам’ятає тільки, як Ганна не хотіла їй у свої ляльки давати гратися. І ніхто з дорослих не міг сказати їй поділитися іграшками.
-Моє, – твердила Ганна, ховаючи ляльок від маленької гості, яка приїхала.
Довелося знайомитись по новому. Дівчата дружно посміялися, згадавши цей випадок.
-Ліза, Сергій прийшов, – сказала мама, зазирнувши до них у кімнату.
-Зараз тебе зі своїм нареченим познайомлю, – Ліза гордо представила сестрі майбутнього чоловіка.
-Дуже приємно, – Сергій був від природи сором’язливий і зніяковів, побачивши гарненьку незнайомку.
-А ходімо погуляємо? – покликала Ганна.
-Ви мені покажете місто.
У Лізи у планах було провести вечір із коханим. Але де сестру подінеш? Не лишиш…
Вони добре провели час. Помилувалися вечірнім містом. Зайшли в кафе.
-Містечко у вас непогане. Тільки маленьке, – зауважила Ганна, коли поверталися додому.
-Давайте завтра теж кудись сходимо, – запропонувала на прощання гостя.
-Мені завтра на роботу, – одразу сказала Ліза.
Їй хотілося хоч трохи побути наодинці із Сергієм, але Ганна не поспішала зайти першою в хату.
-А ти? – запитала вона Сергія. – Зайнятий?
Той не знав, що відповісти.
-Все ясно, – засміялася дівчина. – Завтра ти вільний, але переживаєш, що наречена образиться, що без неї гуляти пішли.
Лізі б тоді виявити твердість, відкинути всі люб’язності та дати відсіч нахабній сестричці.
Але вона переживала здатися ревнивою і підозрілою в очах майбутнього чоловіка.
-Ти наша гостя. Думаю, не буде нічого такого, якщо ви прогуляєтесь, доки мене не буде, – сказала вона неохоче.
Вона досі не знає, що сталося того дня, коли її не було поруч.
Тільки з того часу Сергій змінився. Намагався більше не залишатися з нею удвох. Тепер їх всюди супроводжувала Ганна. Ліза перестала розуміти: це сестра з ними гуляє, чи Сергій із Ганною беруть її з собою.
Раптове зізнання нареченого поставило на свої місця…
…Ліза виставила його і кілька днів не виходила зі своєї кімнати. На роботі довелося взяти відпустку. Але в невеликому містечку нічого не сховаєш. Почали говорити, що Сергій залишив наречену і поїхав кудись із її сестрою.
Перенесене далося взнаки. Ліза кілька років не могла ні з ким зустрічатись. Та у відсутності особистого життя були свої плюси – вона переїхала у велике місто і почала швидко просуватися карʼєрними сходами.
У рідних місцях вона давно не була. Батьки самі приїжджали до неї погостювати на свята.
Якось батько дуже заслаб. Ліза того ж вечора купила квиток і на першому ж поїзді примчала додому.
-Я зроблю все, тільки одужуй, – пообіцяла вона батькові.
…Ліза поверталася із лікарні. Вдома її чекала мати.
-Привіт, – раптом сказав якийсь чоловік, який порівнявся з нею.
Ліза не одразу визнала у ньому колишнього нареченого.
-А ти майже не змінилася, – Сергій не міг відвести очей від тієї, яка була його першим коханням.
І, як виявилось, єдиним…
-Ти в місті? – запитала Ліза.
-Та ось повернувся. З Ганною ми давно розлучилися. А ти? Коли приїхала? З чоловіком?
Лізі багато хотілося йому сказати. Що після того випадку так і не змогла влаштувати своє життя. Що будь-якого кандидата в чоловіки обходить тепер за кілька кілометрів. Але промовчала.
Сергій сприйняв її мовчання по-своєму.
-Може, сходимо, прогуляємось?
Знову повірити йому і все життя переживати, що зрадить, залишить, проміняє на іншу?
-Я поспішаю, мене вдома чекають, – тільки й сказала вона.
Ліза впевненою ходою пішла додому.
А Сергій так і залишився стояти, проводжаючи її сумним поглядом…
Ставте вподобайки та залишайте ваші думки у коментарях!”
