– Ну що, Юліє Альбертівно, порадувати вас мені нічим… — жіночий лікар — трохи похмура жінка середнього віку увійшла в кабінет, звично сіла за стіл і поклала перед Юлею результати аналізів.

— Значить, не стану мамою?! — запитала Юля з неприхованим відчаєм у голосі, що зривався.

— Ні. Аналізи хороші і у вас, і у чоловіка, але… — лікарка розвела руками.

— А я сподівалася… — промовила Юля, і в цей самий момент емоції пересилили витримку, сльози покотилися з очей, жінка нахилила голову.

— Ну що ж ви, мила, так реагуєте? Ви, до речі, про усиновлення ніколи не думали? Зараз стільки дітей-відмовників… Ви можете зробити щасливою маленьку людину…

Або просто заспокоїтися і почекати. Значить, поки не ваш час… — спокійно сказала лікар.

Юля трохи заспокоїлася і вийшла з кабінету. Жінка швидко пройшла по лікарняних коридорах, намагалася не дивитися по сторонах — чомусь їй здавалося, що всі навколо неодмінно помітять її червоні очі, розпухлі від недавніх сліз.

Вона зняла бахіли, вийшла на вулицю і, нарешті, змогла вдихнути на повні груди.

Погода була прекрасна, по-справжньому літня. Люди навколо поспішали у своїх справах, сміялися, розмовляли по телефону…

Дітлахи спритно каталася на велосипедах, самокатах і скейтах, вправно лавіруючи між перехожими.

Не можна сказати, що Юлю дратувало все, що відбувалося, але того дня їй хотілося скоріше сховатися. З жвавого тротуару жінка звернула на паркову стежку. У першій половині дня людей тут було відчутно менше.

— Заспокоїтися і почекати… — подумки Юля повторила слова лікаря.

Зробивши ще пару кроків, жінка відповіла сама собі на цю думку:

— І скільки можна чекати, цікаво? До п’ятдесяти?

Ці поради не просто її дратували, вони виводили з себе. Особливо поради близьких. Або жарти.

Подруга Катя, наприклад, порадила поміняти чоловіка. Звичайно, жартома… Ніби чоловік це сумка або парасолька, які можна поміняти на дозвіллі…

Ні, міняти чоловіка Юля точно не збиралася. З Денисом вони познайомилися ще в студентські роки, відразу сподобалися один одному і досить швидко усвідомили просту істину — «моє».

…Після закінчення університету закохані рік пожили, так званим, цивільним шлюбом, а потім вирішили відправитися в РАЦС.

Знайомство з батьками на той момент вже відбулося. Батьки Юлі анітрохи не були проти Дениса. У хлопця батько пішов з життя ще кілька років тому, залишилася тільки мати — Антоніна Юріївна. Весілля сина жінка теж підтримала.

Не можна сказати, що у Антоніни Юріївни і Юлі відразу склалися теплі стосунки. Але Юля поважала її, як матір свого чоловіка, радилася іноді з деяких питань.Словом, ставилася як до близької людини.

Незабаром Антоніна Юріївна мала стати бабусею для їхніх майбутніх дітей, тому Юля намагалася підтримувати контакт. Та й Денису знову ж таки приємно — всі живуть як одна велика і дружна родина.

Перші три роки Денис і Юля жили відносно спокійно і про дітей якось особливо не замислювалися.

Потім вирішили, що час би і завести первістка, але у жінки ніяк не виходило. Юля першою пішла до лікаря, щоб перевіритися — потрібно було з’ясувати причину. Все-таки хто знає…

Жінка пройшла повне обстеження і, на її щастя, ніяких патологій виявлено не було. Так минув ще рік.

— Юлю, чому у нас досі не виходить? — Денис першим підняв болючу тему.

— Не знаю. Сама весь час про це думаю… — відповіла жінка.

Юля запропонувала чоловікові теж сходити до лікаря, щоб обстежитися. Як і більшість чоловіків, Денис не горів бажанням здавати численні аналізи, ходити по кабінетах…

Однак Юля вмовила його. Заради майбутньої дитини Денис погодився, взяв кілька відгулів на роботі і чесно пройшов обстеження.

Вердикт лікарів — «здоровий» спочатку порадував, а потім засмутив подружжя. Якщо у обох зі здоров’ям проблем немає, то в чому ж тоді причина…

— Коли ж ви мені онуків подаруєте? — якось запитала Антоніна Юріївна.

— Як тільки, так відразу… — спробувала віджартуватися Юля.

— Та вже треба б… А то піду засвіти, не дочекавшись… — Антоніна Юріївна ніколи особливо не скаржилася на здоров’я і явно надавала ситуації відтінок надмірного трагізму.

— Ми вже й обстеження обоє пройшли, все в порядку, — підтримала розмову Юля.

— А чого Дениса обстежувати? У мене син абсолютно здоровий чоловік. А ось у тебе точно все гаразд? — уїдливо запитала свекруха.

— Так. Я абсолютно здорова.

Юля намагалася зберігати спокій під час розмови, але насправді в її душі вирував океан емоцій. Адже вона й сама не раз задавалася цим актуальним питанням — якщо все гаразд, то чому не виходить…
***
Занурившись у похмурі думки, Юля досить швидко дійшла додому. Вона відчинила двері в квартиру і з подивом виявила, що в передпокої її зустрічає Денис.

— А ти чого не на роботі? — запитала жінка.

— Та у нас електрику відключили. Кажуть, до вечора. Ось всіх по домівках і розігнали. Я тебе набирав, ти не відповідаєш.

— Ой, і справді пропущений. А я в поліклініці напевно була, звук вимкнула… — ця відповідь була немов передмовою до наболілої теми.

Відчувши, що дружина знову повернулася в засмученому настрої, як вже бувало не раз, Денис раптом рішуче сказав:

— Юлю, якщо не судилося мати свою, то може нам просто взяти дитину з дитячого будинку? Ну а що такого? Зараз багато хто так робить.

У цей момент Юля ледве стрималася, щоб не кинутися чоловікові на шию від щастя. Вона й сама не раз думала про прийомну дитину, і лікар натякав на усиновлення. Але Денису цю ідею Юля просувати не наважилася.

Незважаючи на довірливі стосунки, жінка боялася реакції чоловіка. Адже для чоловіка рідна дитина — це святе. Тим більше, що Денис не раз говорив — мрію про сина, спадкоємця…

А тут все склалося! Денис сам запропонував взяти дитину. Майбутні батьки не стали зволікати. Спочатку домовилися бабусям і дідусю поки нічого не розповідати, бо раптом не вийде… Потихеньку проходили всі необхідні процедури, оформляли документи.

Шлях був непростий, через тиждень нерви у обох були на межі. Але ось щасливий день настав. Юля і Денис стали батьками чарівної дівчинки — Тетянки.

Того дня подружжя запросило батьків у гості на обід, щоб «повідомити щось важливе».

Коли Юля винесла на руках із кімнати сплячу Тетянку, її мати тільки руками сплеснула і розплакалася. Батьки Юлі відразу прийняли Таню ,як рідну онуку, а ось Антоніна Юріївна скорчила незадоволену гримасу.

— Мамо, потримати на руках не хочеш? — запропонував Денис.

— Ні. Іншим разом. — зневажливо відповіла жінка.

Юля помітила невдоволення свекрухи, але особливої уваги на це не звертала. Вона була щаслива. Адже тепер у них була справжнісінька сім’я.

Не влаштовуючи скандалу в момент «знайомства» з онукою, все своє невдоволення свекруха виливала мало не щодня на молодих батьків.

— Порадували на старості років! Якусь … взяли з дитячого будинку!

— Антоніно Юріївно, це ж ваша онука! — намагалася довести протилежне Юля.

— Яка вона мені онука?! Ви що думали, коли дитину з дитячого будинку притягли? А хто були її батьки? Гени — то погані як вилізуть, ось тоді будемо за голову хапатися, та пізно буде! — кричала Антоніна Юріївна.

— Мамо, та що ти таке вигадуєш? Ти тільки подивися, яка вона гарненька. Нам здається, що навіть на мене схожа. У мене ж такі ж ямочки на щоках в дитинстві були. — Денис заступився за дружину і доньку.

— Та звичайно, такі самі! Це тобі вже мізки прополоскали конкретно. Треба було не дурницями займатися і по дитбудинках бігати, а дружину собі іншу шукати! — випалила свекруха.

Денис не витримав і дав матері відсіч, жорстко відповівши на її слова. З тих пір Антоніна Юріївна більше не з’являлася в будинку сина і, природно, життям маленької онуки абсолютно не цікавилася.

А Таня, тим часом, росла. Вступила до художньої школи, із задоволенням ходила на дзюдо.

Денис якось зайшов у гості до матері, запропонував подивитися фото з випускного з дитячого садка.

Антоніна Юріївна з презирством перебрала фотографії.

— Мамо, ну невже тобі не хочеться з онукою поспілкуватися? Вона тобі свої малюнки покаже, прийоми з дзюдо. Знаєш, скільки вже захватів вивчила? — натхненно розповідав Денис.

— Ні, дякую! Покаже вам ще ваша Тетянка, ось побачите… — пирхнула Антоніна Юріївна.

Таня пішла до школи. Незважаючи на неприємний осад від поведінки Антоніни Юріївни, сім’я жила щасливо.

…А одного разу Юля відчула легке нездужання. Думала, виною всьому салат, з’їдений в кафе. Але заради інтересу купила в аптеці тест і остовпіла — заповітні дві смужки!

Спочатку Юля і Денис не вірили власному щастю. Все, що відбувалося, здавалося казкою.

Юля здала всі аналізи — у них буде дитина. Денис був безмежно щасливий. А коли УЗД показало, що буде хлопчик, він буквально пилинки з дружини здував. І Тетянка була рада швидкій появі братика.

— Мамо, а можна я братика сама буду дзюдо вчити? — якось запитала дівчинка.

— Звичайно можна! Ось народиться, підросте трохи, і навчиш! — посміхаючись відповідала Юля.

— Ура! — вигукнула Тетяна.

Антон народився в перший день літа. Вже після виписки Денис сказав дружині:

— Ти, знаєш, Юлю, мені здається, якби ми Тетянку не удочерили, то й Антона б ніколи не було.

— Так, сама про це думала… — погодилася жінка.

— Сьогодні дивився на них — вони такі схожі. Обидва кирпаті і з кучериками. З першого дня я приймав Тетянку як рідну, і так буде завжди. — сказав Денис.

Дізнавшись про народження онука, Антоніна Юріївна трохи пом’якшала і навіть почала приходити в гості, щоб погратися з малюком. Тільки ось від старшої онуки, як і раніше, трималася відсторонено.

Денис і Юля терпіли, думали, що Антоніні Юріївні потрібен час, щоб звикнути. Але, як виявилося, люди не змінюються.

Одного разу Таня прибігла на кухню, коли дорослі пили чай, і якось особливо радісно вигукнула:

— Бабусю, дивись, я тебе намалювала. — дівчинка простягнула аркуш.

— Оце так! Що це таке? Якесь опудало! Ти спочатку навчися малювати…! — Антоніна Юріївна зупинила себе і не договорила, під осудливим поглядом сина.

Денис з того самого дня суворо заборонив матері з’являтися в їхній квартирі.

Весь наступний день через те, що сталося, Юля була не в собі. Денис посварився з матір’ю, і все, що відбувалося, здавалося їм абсолютно огидним.

— Мамо, ти втомилася? — запитала Тетяна, увійшовши на кухню.

— Ні, донько. Просто замислилася.

— Хочеш, я тобі з вечерею допоможу. Давай ось хліб поріжу, і в магазин можу сходити, якщо треба, — запропонувала дівчинка.

— Давай. Бери дощечку і ріж хліб. Зараз тато повернеться, будемо вечеряти.

Юля дивилася, як дбайливо і акуратно Таня ріже хліб і викладає шматки на тарілку. Сльози самі покотилися з очей жінки.

— Мамо, ти що, плачеш? — стурбовано запитала Таня.

— Ні, ні… — похитала головою Юля.

— Мамо, так це напевно від цибулі. Ти ж різала цибулю! — вигукнула дівчинка.

— Від цибулі, від цибулі… — посміхаючись сказала Юля.

Грюкнули вхідні двері.

— Ой, мамо, тато, прийшов!
З цими словами Таня і кинулася в передпокій. Юля поспішила вмитися.

— Тату, а ми тобі вечерю готуємо! — похвалилася Тетяна.

— Вечерю? Нічого собі! Показуйте, що ви там смачненького приготували! Я такий голодний — слона можу з’їсти. — сказав Денис, увійшовши до кухні.

Юля розсміялася. Дійсно, плакати тепер точно було нема чого. Тільки якщо від цибулі. А решту вони переживуть, адже вони разом. Вони — сім’я.