Як не цинічно, але кожен отримує ту пізню зрілість, яку сам створює протягом усього життя.
Я не збираюся дискримінувати жінок і ділити їх на гідних і недостойних, тому що хороше життя на старість заслуговують всі. Але створити самій собі гармонійне, задовільне життя, наближаючись до фінішної межі – ціла наука!
Розповім вам про три правила жінки 50+, яка хоче порадіти віком 90+.
Перше правило: пізня зрілість – час розслаблення та переробки набутого досвіду
Ритм життя від початку до кінця – це зміна фаз розслаблення та напруження. Спочатку дитина живе в розслабленому стані, про неї піклуються батьки. Потім людина дорослішає і вчиться дбати про себе сама. Діти спираються на дорослих. Дорослі спираються на дітей лише у тому випадку, якщо стають самі безпорадні, як діти. У цьому батьки до кінця своїх днів залишаються психологічної опорою для дітей, а не навпаки.
Зрілість – час розслаблення, коли переважну більшість життєвих завдань вже виконано можна осмислити весь отриманий життєвий досвід. Це фаза після напруги. Якщо в цій фазі система, що складається з тіла і психіки, продовжує працювати в режимі напруги, відбувається швидке вигоряння і блискавичне спалювання всіх запасів життєвих сил, що залишилися. Багато людей, виходячи на пенсію, швидко йдуть із життя, бо сил на проживання важливої частини життя, пізньої зрілості вже не залишилося.
Саме тому вже після 50+ є сенс переходити в режим енергозбереження, точніше самозбереження. Важливо поступово знижувати рівень фізичного та нервового навантаження та переводити систему у стан активного перетравлення всієї отриманої за життя інформації. Про це писав психолог Ерік Еріксон, який описав психологічні особливості різних вікових етапів.
Друге правило: залишити дітям те, що діти мають зробити самі
Часто читаю коментарі про те, що жінка чи чоловік не встигають зробити всі важливі справи, а їм уже багато років, і треба встигнути. Під важливими справами часто мають на увазі допомогу дорослим, повнолітнім, дієздатним і самостійним дітям.
Батьки не зобов’язані робити за дітей те, що діти повинні зробити самі. Гіперопіка дорослих людей та бажання заробити ЗА НИХ більше грошей, допомогти їм із житлом, купити їм машину – це бажання жити не своїм життям, а життям дітей. Це вторгнення на територію відповідальності дорослих людей і зливання своїх життєвих сил не на свої цілі та завдання.
Коли батьки відбирають у дітей відповідальність за їхні блага, вони добрими намірами встилають шлях до пекла.
Можна підтримувати дітей емоційно, можна бути їм психологічною опорою, можна допомагати їм, якщо вони дуже багато напружуються і самі задовольняють свої потреби. Але справжня любов і повага до особистості дорослої дитини – це дозвіл їй самій напружуватися і досягати своїх цілей. Важливо навчити дітей бути самостійними та самодостатніми. Інакше після смерті батьків вони можуть залишитися безпорадними і нежиттєздатними. Про здорове батьківство ви можете дізнатися, прочитавши книгу Дональда Вудса Віннікота “Розмова з батьками”.
Третє правило: не вчити, не нав’язувати свої правила, а передавати досвід
Одна з найпоширеніших батьківських помилок, що веде до розтрати життєвих сил та зливу енергії в нікуди – це бажання навчити дорослих дітей своїм правилам життя. Батьки вважають, що краще за своїх дітей знаю, як їм жити, як не жити, на що витрачати гроші, як економити, з ким дружити, кого любити і так далі.
Чому це найбільша помилка? По-перше, повчання і повчання – це деструктивна, токсична модель поведінки. Все, чого могли навчити батьки, сталося у дитинстві. Мама передає дитині знання про неї саму і про світ до 3 років, а тато показує модель успішної соціалізації до 12 років. Далі батьки нічого вдіяти вже не можуть і не повинні. Діти самі несвідомо скопіювали те, що побачили у батьківській сім’ї.
Батьки забувають, що вони та їхні діти – різні особистості. А у різних особистостей можуть і мають бути різні цінності, різні цілі, різні потреби. Нав’язувати свої потреби іншим дорослим людям – не поважати ні себе, ні інших.
Якщо діти не просять поради, не треба її давати. Передати можна лише те, у чому діти відчувають потребу.
Найкращий досвід, який зрілі батьки 50-70+ можуть передати своїм дітям – це досвід свого зрілого життя. Важливо показати, якою цікавою та насиченою може бути середня та пізня зрілість. Важливо мати власні інтереси, захоплення, хобі. Важливо показувати, скільки у вас друзів, подруг, приятелів, знайомих, родичів, з якими вам цікаво спілкуватися.
Висновок
Пізня зрілість насправді дуже схожа на дитинство тим, що у віці важливо отримувати. Після 50 вже багато віддано, і настав час приготуватися збирати плоди. Плоди свого життя. Продовжувати орати та сіяти у 60-70+ – це порушення законів природи. Пізня зрілість – це задоволення зібраним урожаєм. Це отримання задоволення від кожного прожитого дня, від добрих відносин, від природи. І якщо отримувати, а не роздавати направо та наліво життєві сили, прожити можна дуже довго та щасливо. Давайте спробуєм!
