Жили-були три сестри. Одна була лінивою-преленивою. Друга – злою-презлою. А третя і розумниця, і красуня, і рукодільниця, любо дивитися.
Одного ранку зупинився віз біля їхніх воріт. Сестри вийшли подивитися, хто приїхав. На возі сиділа незнайома жінка похилого віку.
– Хто ти? – запитали вони.
– Я – Доля. Прийшов час виходити вам заміж.
Посадила їх Доля на віз і повезла видавати заміж.
Заїхали вони в перше село. Бачать, в полі хлопець оре і в руках у нього будь-яка робота “горить”. Якщо потрібно що-небудь полагодити або побудувати – всі до нього біжать.
– Ось цей – твій, – каже Доля першій з сестер.
Висадили сестру і поїхали далі.
Заїхали в наступне село. Там хлопець живе такий, що нікому в допомозі не відмовить. Добрий до всіх. Натішитися на нього народ не може, такий молодець.
– Ось цей – твій, – каже Доля другій з сестер.
Висадили сестру і поїхали далі.
Заїхали в третє село. У останньому будинку, в бруді, біля найстарішої хатинки, лежав п’яний. Зупинила Доля віз і каже:
– Цей – твій.
– Так навіщо він мені ?! – благала третя сестра. – Я ж ось і добра, і гарна, і рукодільниця. А ти мені такого нареченого даєш! Он сестрам яких знайшла – що, іншого для мене немає?
– Інші є, – відповіла Доля і, зітхнувши, додала: – Але цей без тебе пропаде!
