– Ти що, навіть не зробив курортну карту? – Ірина була обурена, – ну Колю, ти як дитина! Нічого без мене не можеш! Післязавтра нам їхати, а ти нічого не зробив, як завжди!
Микола сидів, похмуро опустивши голову. Він дуже любив Ірочку і намагався для неї щосили.
Вранці вони разом пішли в поліклініку. Поки Ірина з діловим виглядом бігала з його картою, Микола слухняно сидів біля кабінету. Ірина стояла біля реєстратури, і раптом почула:
– Чоловікові погано, скоріше, лікаря!
Вона машинально озирнулася, і раптом побачила, як її чоловік повільно з’їжджає з диванчика, а навколо нього метушаться люди.
– Справи не дуже добрі, – оголосив лікар у клініці, куди їх доставила швидка, – ваш чоловік у реанімації.
– Як же так?, – Ірина не могла повірити, – ми ж у відпустку збиралися
– Ви, схоже, не розумієте всю серйозність того, що відбувається, – лікар уважно подивився на Іру, – поки стан важкий.
Ірина їхала додому в повному сум’ятті. Їй навіть на думку не спадало, що таке може статися. Зайшовши в ліфт, вона вже натиснула кнопку поверху, але раптом хтось встиг проскочити в двері.
Ірина обернулася і навіть здригнулася від несподіванки. То був дуже високий чоловік. У світлому довгому пальті з дивно піднятими плечима.
– Не бійтеся, вибачте, що я так різко увійшов за вами, але ситуація не терпить зволікань. Мені терміново треба з вами поговорити! Я давно збирався, але те, що трапилося сьогодні, змусило мене поспішити.
– Вибачте, хто ви? Я вас не знаю, – промимрила Ірина
– Так, я не представився – я Янгол. Янгол вашого чоловіка, – і він посміхнувся.
Ліфт зупинився, Янгол вийшов і поквапив Ірину, яка просто остовпіла від почутого:
– Виходьте, у нас дуже мало часу.
У Ірини майнула думка, що чужий чоловік заходить із нею в квартиру, але він був дуже переконливий. Побачивши сумнів у її очах, Янгол підійняв плечі, і Ірина з подивом побачила, як у розрізи світлого пальта пробиваються пір’я його білосніжних крил, що піднімають пальто на спині Янгола.
Вдома Янгол присів на диван, а Ірина навпроти у крісло.
– Отже, змушений вам сказати, що ваш чоловік на межі життя та сме.рті. Є побоювання, що за кілька днів мені доведеться його супроводити.
– Я давно хотів поговорити з вами, але не було серйозної нагоди. А нам без нагоди не можна. І ось ця нагода з’явилася.
Ірина слухала його і нічого не розуміла.
– Я бачу, що ви любите Миколу. Але чому ж ви не бачили, що він, обожнюючи вас і працюючи на двох роботах, щоб зробити все для своєї Ірочки, просто надірвався?
– Що ж мені робити?, – Ірина була на межі істерики.
– Тепер все залежить тільки від вас, – Янгол припинив усміхатися і став серйозним, – ви приймали кохання чоловіка, купаючись у ньому. Але не доєднували свою душу. Лише ваша Душа підкаже вам слова молитви і направить вас.
– Все життя ваш чоловік думав лише про те, що бажає його кохана. Прийшла і ваша черга подумати, що хоче ваш чоловік.
Янгол закінчив і попрямував до дверей. Виходячи, він озирнувся і додав:
– І не шкодуйте грошей, він на вас їх ніколи не шкодував. Микола відклав пристойну суму на старість, можна трохи витратити!
Янгол пішов. Ірина сиділа у кріслі абсолютно спустошена.
А й справді, якось Коля хотів купити гітару, а вона йому сказала, що це пів шуби, яку він їй обіцяв. І Коля погодився.
Він хотів собаку, а Іра була проти, – собака все погризе і заважатиме. Він хотів допомогти дочці загиблого друга, а Іра обурилася, – “ще цій вертихвостці допомагати!”
Іра сиділа в кріслі і сльози лилися по її щокам. Коля все робив для неї, а вона приймала, як належне. А тепер, коли все може обірватися так несподівано, їй хочеться кричати:
– Колю, ти потрібний мені! Мені катастрофічно тебе не вистачає! Жодні гроші не замінять мені тебе!
Ірина ще якийсь час сиділа у сльозах. Але слова Ангела немов скерували її дії. Іра витерла сльози і, читаючи подумки єдину молитву, яку вона знала і поклавши в сумочку неабияку суму, вийшла з квартири.
Дочка загиблого Коліного товариша жила на першому поверсі. Той не просихав, дружина кудись поїхала, – родина ще та! Дочка в результаті залишилася без нагляду, тепер одна виховує дитину.
Віка відчинила їй двері, тримаючи малюка на руках:
– Здрастуйте, тітко Іро, – дівчина насторожено дивилася на Ірину. Ще б пак, вона знала, що та її мовчазно засуджує.
– Тримай і не відмовляйся, – Ірина простягла їй гроші, – це від нас із дядьком Колею, допомога на згадку про батька.
– Та ні, тітко Іро, я не візьму, – Віка відсторонилася, притиснувши до себе малюка, в її гарних очах з’явилися сльози, – ми самі впораємося, я працюю віддалено, а вночі під’їзди мию.
Ірина дивилася на неї, маленьку, горду Мадонну з дитиною на руках, і раптом відчула, що їй так шкода це бідне самотнє дівчисько, яке всі кинули, і засуджуючи, лише плюють у її бік.
– Віка, послухай, хай це буде в борг. Віддаси колись, коли зможеш. Тобі дитину треба ростити, а я від душі до тебе прийшла, віриш мені?
Віка помовчала, опустивши голову і тихо відповіла:
– Вам вірю, тітко Іро, дякую, я віддам.
Іра раптом, сама від себе не чекаючи, рвучко обійняла цю дівчинку з дитиною:
– Тримайся, Віко, якщо що – заходь, я тобі допоможу. Вибач, я дуже поспішаю зараз.
І Іра вийшла надвір. Зоомагазин був поруч. Саме там, кілька тижнів тому, вони купували для кішки Миколиної мами корм. І раптом він зачаровано завмер біля скляної вітрини:
– Дивись, Ірочко!
З-за скла на них сумно дивилося маленьке кучеряве цуценя пуделя.
– Дивись, він кучерявий, як і я, – Коля, як дитина, крутив головою від вітрини до Іри, простягнувши долоню, посміхаючись, вказуючи на цуценя. Мовляв, дивись, Ірко, який він милий, які в нього очі…
– Ми ж вирішили, що не заводитимемо цуценя – байдуже тоді відповіла Ірина.
А зараз вона бігла і молилася, щоб його ще не купили. Вітрина була порожня. У Іри серце ухнуло вниз.
– Ви щось хотіли?, – Запитала привітна продавчиня.
– Так, у вас було цуценя пуделя, але, схоже, його купили, – Іра була в паніці.
– Та ні, ми просто вітрину помили, ось він, бідолаха. Дорого, не бере ніхто, – відверто сказала дівчина.
Іра озирнулася і побачила коричневого кучерявого малюка з шоколадними очима. Він сидів, самотньо підібгавши лапки, і розгублено озирнувся. Наче розумів, що він нікому не потрібний.
– Іди до мене … Нікі, іди до мене, – раптом покликала його Іра, і він насторожено глянув на неї. А потім раптом пішов, – від безнадії, чи повірив.
М’яке тепле тільце. Сумні очі. Її душа відгукнулася і Ірина притиснула малюка до себе.
***
Вранці, із завмиранням серця, Ірина зателефонувала у клініку.
– Прізвище? Коли поступили? У реанімації. Стан важкий.
– Ой, ні, зачекайте, жінко, інформація оновилася. Вашого чоловіка перевели із реан.імації в палату, йому зненацька стало краще.
***
Ірина приїхала до чоловіка в лікарню разом із Ніки. Нікі залишився у машині. Чоловік лежав на ліжку , змарнівший, але очі його сяяли.
– Колю, рідний, ти не уявляєш, як мені тебе не вистачало.
– Іринко, як же ти, я ж нічого не встиг сказати, там гроші лежали і ще …
– Колю, ти не зрозумів, мені тебе не вистачало, не грошей, а катастрофічно не вистачало тебе! Я дихати без тебе не можу!
Ірина обійняла чоловіка і притулилася до нього, наче боялася, що його знову заберуть у неї. Боковим зором їй здалося, що якась тінь майнула у великому лікарняному вікні.
Вона озирнулася, і побачила – це Янгол її чоловіка, пролітаючи, кивнув їй, наче схвалюючи все, що відбувається. І зник.
– До речі, я приїхала до тебе не одна, – Іра зробила загадкове обличчя.
– А з ким? – Він дивився на неї з дитячою цікавістю.
– Невдовзі все побачиш, – і вона визкочила з палати.
Через деякий час двері палати знову відчинилися і чоловік побачив на руках у дружини шоколадне диво, що з цікавістю оглядало все навколо і намагалося виляти хвостом. Микола із захопленням глянув на дружину.
– Хто це?
– Це Нікі, – переможець, твій тезка! Пам’ятаєш, тоді ми бачили його?….
Але Микола вже нічого не чув від захоплення та вдячності! Як довго він мріяв про таке пухнасте диво, – і його мрія справдилася.
Що ще для щастя потрібно, – кохана дружина поряд, Нікі знайомився зі своїм новим господарем, – життя продовжується.
І тільки Ірина знала, кому вона буде завдячувати до кінця днів своїх…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! І нехай Ваш Янгол Вас береже…