Суботній ранок у будинку Артема починався однаково протягом багатьох років. Запах свіжозавареного чаю змішувався з ароматом тіста, а з кухні чулося мірне, ритмічне постукування ножа об дерев’яну дошку.
Катерина зібрала довге русяве волосся у тугий хвіст на потилиці, щоб жодна волосина випадково не впала у тарілки і не заважала дітям, які вічно крутилися поруч.
На ній були прості м’які тренувальні штани і вільна сіра футболка. У цьому одязі було зручно ліпити сотні вареників, стояти біля спекотної плити та відмивати підлогу після дитячих розваг.
Артем спостерігав за нею з порогу вітальні. Катерина рухалася по кухні швидко, злагоджено, але абсолютно беззвучно, ніби виконувала давно вивчений ритуал.
На столі вже рівними рядами лежали свіжозліплені вареники з вишнею, а в кутку чекали своєї черги скляні банки для літніх закруток.
Катерино, ти знову проводиш увесь вихідний біля плити, звернувся до неї Артем, спираючись на одвірок.
Хтось повинен готувати їжу для сім’ї, відповідала вона, навіть не підводячи очей від розкатаного тіста. Ти ж сам казав, що без домашніх солінь і гарячих вареників суботній обід для тебе не має сенсу.
Я казав це про обід, а не про те, щоб ти перетворювала дім на кулінарний цех, зітхнув він.
Дітям потрібно харчуватися правильно, а не напівфабрикатами, спокійно відказала дружина, витираючи чоло тильною стороною долоні. До речі, у школі знову збирають кошти на ремонт класу. І Софії потрібні нові осінні черевики, бо зі старих вона вже виросла. Ти зможеш перерахувати гроші сьогодні.
Артем поморщився, відчувши, як усередині закипає звичне роздратування.
Ти згадуєш про гроші одразу, як тільки я заходжу на кухню. Тебе взагалі цікавить щось, окрім фінансових питань і закупівлі продуктів.
Мене цікавить добробут нашої родини, Артеме. Якщо ти вважаєш, що діти ростуть самі по собі, а їжа з’являється у холодильнику за помахом чарівної палички, то ти глибоко помиляєшся.
Він нічого не відповів. Перевів погляд на її фігуру, згадуючи, якою вона була десять років тому, до народження дітей. Катерина комплексувала через зміни у зовнішності, ховала себе за безформним одягом і згадувала про красиві сукні лише у свята, коли одягала великі сережки, браслети і вела дітей на міські фестивалі.
Того ж дня пообіді Катерина з дітьми пішла на черговий захід у парку. Артем традиційно відмовився, пославшись на неймовірну втому після важкого робочого тижня.
Але як тільки двері за ними зачинилися, у нього дивовижним чином з’явилися сили. Він швидко зібрався і вирушив на інший кінець села, де на нього чекала Вікторія.
У будинку Вікторії панувала зовсім інша атмосфера. Тут не пахло випічкою чи побутовою хімією. В повітрі витав тонкий аромат дорогих парфумів та свіжозмеленої кави.
Вікторія зустріла його біля дверей з розпущеним каштановим волоссям, яке вільно спадало на плечі. Вона носила шовковий халат. У неї не було дітей, не було турбот про велике господарство, і вона ніколи нікуди не поспішала.
Ти запізнився на п’ятнадцять хвилин, мовила Вікторія, пропускаючи його до кімнати і посміхаючись кутиками губ.
Сім’я довго збиралася, мовив Артем, сідаючи на м’який диван. Катерина знову шукала якісь речі, потім вичитувала мене за фінанси.
Ти завжди приносиш сюди проблеми зі свого дому, сказала Вікторія, сідаючи поруч і поклавши руку йому на коліно. Я сподівалася, що ми проведемо цей час спокійно. Я замовила суші з нашого улюбленого ресторану. Ти ж навчився користуватися паличками, правда.
Так, навчився, відповів Артем.
Вікторія дійсно виглядала бездоганно. Відсутність пологів, постійний догляд за собою та відсутність щоденного побутового стресу дозволяли їй залишатися такою ж привабливою, як і в день їхнього знайомства.
Поруч із нею Артем почувався впевненим чоловіком, яким захоплюються.
Я приготувала для тебе невеликий подарунок, мовила Вікторія, дістаючи з комоду елегантну ручку відомого бренду. Це для твоєї роботи.
Дякую, мовив він, приймаючи річ. Мені доведеться заховати її у гаражі серед інструментів або сказати вдома, що це закупівля для всього нашого офісу.
Ти як завжди дуже обережний, тихо зауважила вона, і у її голосі пролунали легкі прохолодні нотки. Але мені приємно робити тобі подарунки, навіть якщо ти змушений їх ховати.
Вони провели разом кілька годин, спілкуючись про мистецтво, відпочинок та вечірки. Проте Артем помітив, що останнім часом Вікторія все частіше розпитує його про майбутнє, хоча на початку їхніх стосунків він чітко дав зрозуміти, що не планує залишати родину.
Ти стала частіше дивитися на годинник, коли ми разом, зауважив Артем під час обіду.
Ти теж не стежиш за часом, коли думаєш про свій дім, відказала Вікторія. Я просто хочу знати, яке місце посідаю у твоєму житті. Ти кажеш про почуття, але твоє життя належить тій жінці, яка чекає тебе з варениками.
Не починай цього розмови, попросив Артем. Ми ж домовлялися не висувати вимог.
Дні змінювали один одного, складаючись у місяці та роки. Подвійне життя Артема стало для нього звичним ритмом. Друзі знали про його ситуацію.
Вони без проблем приймали його у своїх компаніях разом із Вікторією, адже таку красиву і струнку жінку було не соромно показати товаришам.
Але водночас ті ж самі друзі з набагато більшим задоволенням напрошувалися до Артема в гості на вихідні.
У будинку Артема завжди було тепло, чисто і затишно. Катерина накривала багатші столи: салат Олів’є, оселедець під шубою, домашня печеня, сотні гарячих пельменів.
Друзі захоплювалися дітьми, які чудово навчалися, відвідували музичні та спортивні гуртки, повністю організовані Катериною.
Закидаючи чергову порцію частування, один із друзів, Сергій, стиха сказав Артему на балконі:
Твоя дружина просто золото. Вона тримає на собі весь цей дім, ростить чудових дітей і ще й готує як у найкращих ресторанах. Я не розумію, чого тобі ще треба від життя, чоловіче.
Артем лише невизначено знизував плечима, відчуваючи гордість за свій дім, але у душі залишаючись байдужим. Катерина здавалася йому чимось невід’ємним, як власна рука чи нога. Він навіть уявити не міг, що вона може кудись зникнути з його життя.
Проте тріщина у цій системі з’явилася раптово. Вікторія почала віддалятися. Вона рідше відповідала на дзвінки, частіше скасовувала зустрічі, посилаючись на зайнятість.
Усередині Артема прокинулися страх і ревнощі, яких він раніше за собою не помічав.
Чому ти не відповідала на мої повідомлення весь вечір, запитав Артем, прийшовши до Вікторії без попередження.
У мене були власні справи, спокійно відповіла Вікторія, не поспішаючи запрошувати його до кімнати. Я не зобов’язана звітувати за кожну хвилину свого часу.
Ти зустрічаєшся з кимось іншим, прямим текстом запитав він, відчуваючи, як прискорюється пульс.
А якщо й так, здивовано знизала плечима вона. Ти вільний чоловік у своїх стосунках із дружиною. Чому я повинна обмежувати себе в очікуванні твоїх коротких візитів між роботою та сімейними обідами.
Ти знаєш, що ти мені не байдужа, вихопилося у нього.
Це просто слова, Артеме. Ти говориш про почуття лише тоді, коли боїшся мене втратити. Але ти ніколи не робив нічого реального для нас.
Тієї ж ночі розв’язка настала і вдома. Повернувшись пізно увечері, Артем виявив, що у вітальні горить світло. Катерина сиділа за столом.
Перед нею лежала коробка з його інструментами, яку вона, мабуть, перебирала у пошуках потрібного ключа. Поруч акуратною стопкою лежали всі подарунки Вікторії: дороги ручки, записники, брелоки, які він так ретельно ховав протягом років.
Катерино, ти чому не спиш, тихо запитав він, відчуваючи, як німіють пальці.
Я шукала викрутку, мовила вона абсолютним, позбавленим будь-яких емоцій голосом. І знайшла це. Разом із чеками та записками, які ти так необачно залишив у кишенях сумок.
Артем застряг у дверях, не знаючи, що сказати.
Я можу все пояснити, нарешті вичавив він із себе стандартну фразу.
Не потрібно нічого пояснювати, перебила його Катерина, підводячи на нього втомлений, але дивовижно чистий і тверезий погляд.
Я здогадувалася про це вже давно. Запах чужих парфумів, твої постійні запізнення, байдужість до всього, що відбувається у цьому будинку. Я просто чекала, коли ти сам наважишся бути чесним.
Це була помилка. Вона нічого не означає для мене, спробував заперечити Артем.
Ти брешеш сам собі, сказала Катерина. Подивись на себе. Ти жив між двома світами, беручи від кожного те, що тобі зручно. Від мене ти брав затишок, гарячу їжу, вихоплених дітей та доглянутий дім.
Від неї ти брав розваги і підтвердження власної значущості. Але ти жодного разу не запитав, що потрібно мені.
Ти завжди думала тільки про господарство і гроші, вигукнув Артем, намагаючись перекласти провину. Ти перетворилася на домогосподарку і забула, що ти жінка.
А ти дав мені можливість бути кимось іншим, підняла голос Катерина, і у її очима спалахнув гнів. Коли ти востаннє запрошував мене просто прогулятися без дітей.
Коли ти пропонував мені допомогу, щоб я могла відпочити чи піти у салон. Ти сприймав мою працю як належне. Ти вважав, що я повинна закручувати сотні банок, готувати щодня складні страви і мовчки чекати тебе з роботи, поки ти шукаєш натхнення на стороні.
Артем мовчав. Слова дружини били точно в ціль, позбавляючи його будь-яких аргументів.
Завтра ти збереш свої речі і поїдеш звідси, підсумувала Катерина, встаючи з-за столу. Я більше не збираюся бути твоїм надійним тилом, поки ти розважаєшся з іншими.
Наступного дня Артем зібрав валізу і вийшов із дому, який більше не був його фортецею. Він поїхав до Вікторії, сподіваючись знайти у неї розраду та прихисток. Але коли він з’явився на її порозі з речами, її обличчя не виражало жодної радості.
Я пішов від дружини, мовив Артем з порогу. Тепер ми можемо бути разом без жодних таємниць.
Вікторія повільно похитала головою, не даючи йому пройти до передпокою.
Ти пішов не тому, що вибрав мене, відказала вона холодно. Ти пішов тому, що вона тебе виставила. Це величезна різниця, Артеме.
Але ж ми кохаємо одне одного, вигукнув він.
Ні, ти не кохаєш нікого, окрім себе, мовила Вікторія. Тобі просто була потрібна жінка без проблем, яка розважатиме тебе у вільний час. Я не збираюся ставати твоєю новою домогосподаркою або вирішувати твої особисті кризи. Мені це не потрібно.
Вона зачинила двері прямо перед його носом.
Артем залишився стояти на сходовому майданчику наодинці зі своїми валізами. Повітря у під’їзді здавалося важким і холодним. Він вийшов на вулицю, сів на лавку біля будинку і закрив обличчя руками.
Саме у цей момент до нього прийшло усвідомлення, яке обпекло його зсередини. Він згадав усі ці роки. Згадав, як вважав себе успішним чоловіком, який зміг влаштувати собі ідеальне життя з двома жінками.
Катерина давала йому материнське тепло, турботу, смачну їжу та стабільність. Вікторія тішила його самолюбство, даруючи відчуття молодості та вільної екзотики. Він зраджував кожній із них щодня, навіть коли просто повертався додому з удаваною посмішкою.
Але найстрашнішим було інше. За всі ці роки поруч із ним не було жодної жінки, заради якої йому дійсно хотілося б рости, змінюватися, вчиняти неймовірні вчинки або досягати нових вершин.
Він ніколи не прагнув стати кращим заради того, щоб ним пишалися. Він лише споживав чужу увагу, чужі сили та чужу молодість.
За всі ці роки жодна з цих жінок не обняла його ніжно зі спини у хвилину справжнього розпачу. Жодна не припала до його потилиці, коли йому було дійсно зле, і не прошепотіла, що він найкращий і що все обов’язково налагодиться.
Жодна з них не відчула його прихованого страху, не помітила його глибокої втоми та неприкаяності.
І провина за це лежала повністю на ньому самому. Вона полягала у його власній глухоті, у його егоїзмі, у його намаганні підмінити справжні глибокі почуття зручним побутом та легкими розвагами.
У нього було дві жінки, які виконували свої ролі у його вигаданому сценарії. Але у нього так і не з’явилася єдина, справжня, кохана людина, бо він сам виявився нездатним кохати.
На місто повільно опускалися сутінки. Артем сидів на лавці, спостерігаючи за перехожими, які поспішали до своїх родин, і вперше у житті виразно відчув, що таке справжня, абсолютна самотність.
Тетяна Малосвітна