Не минуло й тижня після весілля, як Григорій став висловлювати претензії до своєї дружини.
Спочатку Марію веселили його міркування про те, як повинна поводитися заміжня жінка. Але невдовзі їй стало не до сміху.
Григорій вимагав, щоб Марія звітувала йому за кожен свій крок, здійснений нею поза квартирою. І причиною цього були безпричинні ревнощі Григорія.
У рідному місті Марія мала багато знайомих. Це і колишні однокласники, і вчорашні однокурсники і колеги по роботі.
І коли Марія на пару з Григорієм прогулювалася містом, то на їхньому шляху обов’язково траплялася людина, яка віталася з Марією.
– А це хто такий? – запитував Григорій.
І це була не порожня цікавість, тому що після першого питання йшло одразу друге:
– У тебе з ним щось було?
Марії не було чого приховувати. Кохання у неї було до знайомства з Григорієм тільки одного разу. Це було перше кохання, яке сталося у випускному класі, і до якого вже не було повернення…
Чим довше тривало сімейне життя, тим більше обмежень з’являлося у житті Марії. І якщо цікавість чоловіка до її знайомих чоловічої статі ще якось можна було пояснити, його вимога про припинення контактів із подругами не вписувалась ні в які рамки.
Якось Григорій заявив Марії, що заміжній жінці подруги ні до чого. Оскільки довести щось Григорію було марно, то Марія стала зустрічатися з подругами потай.
Вирушаючи вкотре до однієї зі своїх подруг, Марія казала чоловіку, що хоче відвідати своїх батьків.
Григорій мав одне хобі – футбол. Щосуботи він відвідував стадіон, де збиралися такі ж шанувальники футболу, як і він.
І в суботній день до обіду Марія почувала себе розкутою й вільною.
У цей час до неї як завжди заходила її найкраща подруга Тетяна. Ось і цього разу подружки за чаєм завели розмову. Марія поскаржилася на обмеження, які наклав на неї чоловік.
– Ревнує, значить любить, – раптом стала на бік Григорія подруга.
– Не дай Боже тобі з цієї чаші відпити, – заперечила своїй подрузі Марія.
Коли Тетяна зібралася вже йти, повернувся з футболу Григорій. Цього разу він був видно в настрої і приєднався до жінок, які розмовляли. Під час розмови Григорій поводився невимушено і навіть дотепно жартував.
Та тільки–но Тетяна вийшла за поріг, як Григорій почав.
– Марійко, я ж просив тебе не зустрічатися з подругами!
– Це моя найкраща подруга, – обурилась Марія. – Я її сто років знаю, а тебе, всього рік. Так що якщо ти ставиш мене перед вибором, то я вибираю її!
Григорій явно не очікував такого повороту і одразу пішов назад.
– Ну, гаразд, гаразд, я бачу Тетяна скромна дівчина, з ким небудь не буде спілкуватися, так і бути, я зроблю для неї виняток. Я не заперечуватиму проти вашої дружби.
Якось, при черговій зустрічі зі своєю подругою Тетяна заявила Марії.
– А ти знаєш, мені твій чоловік запропонував зустрітись.
– І як пройшла зустріч, – напружилася Марія.
– Та ніяк! Ще не вистачало, щоб я за спиною своєї найкращої подруги зустрічалася з її чоловіком!
Увечері Марія, ніби між іншим спитала свого чоловіка.
– Цікаво, а чому ти для Тетяни зробив виняток у моїх обмеженнях? Вона тобі подобається?
– Ти що, Марійко, я однолюб. Мені, окрім тебе, нікого не треба. Але якщо ти хочеш запитати мене, навіщо я запрошував її на побачення, то відповім.
– І навіщо? – не втрималася від запитання Марія.
– Хотів перевірити її ставлення до тебе. Адже якби вона на мою пропозицію відповіла згодою, то яка вона після цього тобі подруга.
– Тобто ти хочеш сказати, що не збирався зустрічатися з нею?
– Звичайно, ні, нащо вона мені потрібна!
Пройшов ще один місяць невеселого сімейного життя. Якось, повернувшись із роботи Григорій заявив, що його підвищили і буде краще, якщо Марія залишить роботу.
– І що твоя зарплата настільки зросла, що компенсує і мою?
– Ні, звісно, але якщо у нас буде повноцінна сім’я, то тобі все рівно доведеться залишити роботу.
Незабаром Марію підвищили на посаді. Але було одне – але. Тепер їй іноді треба було виїжджати у відрядження. І хоч вони не були тривалими, але це не змінювало суть справи. Марія уявляла, як до цих від’їздів поставиться її чоловік.
– І навіщо тобі така робота? – обурився Григорій. – Звільняйся!
– Але я не хочу втрачати це місце, – спробувала заперечити Марія. – Тут мене шанують і цінують. Я маю перспективу зростання.
– Але тобі все одно доведеться звільнитися, коли у нас з’являться діти. Адже погодься, що рідна мати завжди доглядає дитину краще, аніж чужа тітка в садку. Та й у школі у початкових класах треба буде і проводжати, і зустрічати дітей.
Здавалося б, Григорій говорив правильні слова, тільки в цих словах Марія бачила зовсім інший зміст.
Якось Марія відвідала свою подругу і розповіла їй про чергові претензії свого чоловіка.
– Ти уявляєш, він вимагає, щоб я пішла з роботи!
– От би мені хтось таке запропонував, – промовила із заздрістю Тетяна. – Я б із радістю покинула цю роботу…
Марія тільки здивовано глянула на подругу, але нічого не сказала…
…Настав день чергового відрядження. Напередодні від’їзду Григорій влаштував чергову сварку через роботу Марії.
– Та я краще розлучуся з тобою, аніж кину роботу! – заявила Марія.
Лише після цих слів Григорій затих. Марія вже не раз помічала, як тільки вона каже про розлучення, чоловік одразу відступає.
– Отже, він все–таки боїться втратити мене, – міркувала вона.
…Відрядження Марії закінчилося на два дні раніше і вона поспішила додому, щоб зробити чоловікові сюрприз.
Марія зайшла в магазин, накупила різних смаколиків і поспішила додому.
Вона тихенько відчинила вхідні двері своїм ключем і раптом застигла від несподіванки.
У коридорі стояло чуже жіноче взуття!
Марія не встигла й кроку ступити, як тієї ж миті з ванної в легкому халатику вискочила якась жінка.
Марія придивилась до неї і не повірила своїм очам. Це була Тетяна…
– Ой, – скрикнула від несподіванки Тетяна, побачивши Марію в коридорі.
Тут же з’явився й Григорій. Ця несподівана зустріч спочатку пробудила в душі Марії обурення. Але наступної миті вона усвідомила, що доля посилає їй шанс позбутися цього мужика, який не давав їй нормального життя. І тоді вона сказала:
– Тетяно, я дарую тобі свого чоловіка! Може, хоч ти будеш із ним щаслива.
– Марійко, – кинувся до Марії чоловік.
Але Марія зупинила його на півслові.
– За речами я приїду завтра. Не порушуватиму зараз вашу ідилію…
…Через місяць Марія розлучилася з Григорієм. А ще через місяць Григорій зробив пропозицію Тетяні. Але їхній шлюб тривав лише пів року.
Марія не шукала зустрічі з Тетяною. А всі новини про колишню подругу вона дізнавалася від спільних знайомих.
І ось якось доля звела віч–на–віч колишніх подруг на одній з міських вулиць.
– Марійко, ти пробач мені, – сказала Тетяна.
– За що, – здивувалася Марія.
– Але ж це я зруйнувала твою сімʼю…
– Ти що, я тобі ще має дякую сказати. Я б ніколи не наважилася піти від нього. Так би й мучилася все життя… Але ніякої дружби між нами вже не може бути, – твердо заявила Марія, і з гордо піднятою головою продовжила свій шлях…
