У Рити з Миколо народилася дитина. Майже одразу допомогти молодим приїхала бабуся Миколи Світлана Іванівна. Якось увечері вона, дивлячись як Рита робить суміш для дитини, похитала головою. Але Рита вдала, що зайнята, і продовжила годувати малюка. Коли дитина нарешті заснула, а Рита сіла попрацювати за компʼютер, Світлана Іванівна сходила на кухню, чимось гримнула і повернулася назад… Коли настав час знову годувати сина, Рита… Не знайшла суміш! – Нічого не розумію, була ж ціла коробка! – ахнула вона. – Миколо! Ти прибрав кудись? – Ні… – сказав той. – Я бачив у шухляді… А тепер там пусто! Зараз на балконі гляну… Микола пішов на балкон, а далі зʼясувалося несподіване…

У Рити з Миколо народилася дитина. Майже одразу допомогти молодим приїхала бабуся Миколи Світлана Іванівна. Якось увечері вона, дивлячись як Рита робить суміш для дитини, похитала головою. Але Рита вдала, що зайнята, і продовжила годувати малюка. Коли дитина нарешті заснула, а Рита сіла попрацювати за компʼютер, Світлана Іванівна сходила на кухню, чимось гримнула і повернулася назад… Коли настав час знову годувати сина, Рита… Не знайшла суміш! – Нічого не розумію, була ж ціла коробка! – ахнула вона. – Миколо! Ти прибрав кудись? – Ні… – сказав той. – Я бачив у шухляді… А тепер там пусто! Зараз на балконі гляну… Микола пішов на балкон, а далі зʼясувалося несподіване…

– До нас їде моя бабуся, вона поживе у нас, погостює… Тижнів два, – сказав Микола, і Рита зрозуміла, що вагітність і майбутні пологи – справжня дрібниця в порівнянні з тим, що насувається.

Світлана Іванівна, бабуся чоловіка, у свої шістдесят п’ять виглядала бадьорою та діловитою. Здавалося, у неї енергії більше, ніж у молодих. Але головною її особливістю було те, що своїх думок у неї майже не залишилося: всі вони належали блогерам, на яких вона була підписана. Варто їй відкрити рота, і з нього сипалися чужі поради, чужі істини та чужа мудрість.

Приїжджаючи до Рити та онука, вона насамперед ділилася новинами із соцмереж. Розповідала про покупки з інтернету, які зробила за порадою.

А потім переходила на обговорення недуг і які методи хороші для бородавок та тріщин на пʼятах. І якщо раніше Рита поблажливо посміхалася і терпіла такі візити, то зовсім нестерпно стало, коли Світлана Іванівна дізналася, що скоро стане прабабусею.

– Я підписалася на два десятки сторінок молодих мам! – з гордістю заявила вона, приїхавши погостювати і сідаючи у крісло з телефоном у руках. – Так от, один тато-блогер сказав: найкращий час для сну вагітних – з дев’ятої вечора до сьомої ранку.

– Світлано Іванівно, я о десятій тільки з басейну приходжу, – спокійно відповіла Рита. Вона вважала себе совою і не любила лягати спати рано. Просто не могла заснути. А о сьомій ранку її могла б підняти тільки неймовірно важлива необхідність.

– Плавати треба вранці, з сьомої до десятої, – не кліпнувши, продовжила бабуся.

– Я в цей час сплю, а з десятої працюю, – зітхнула Рита.

– Тобі на твоєму терміні вже можна не працювати, чи бодай по пів дня.

– А утримувати сім’ю хто буде?

– Миколка, хто ж іще! – зі щирим здивуванням видала бабуся.

– Робота у мене віддалена, я й у декреті працюватиму, бо в мене зарплата вдвічі більша, – не витримала Рита. – І взагалі, ми маємо кредит за машину!

– А навіщо тобі машина? – пожвавішала Світлана Іванівна. – От блогерка пересіла усією родиною на велосипеди! Корисно, екологічно, дешево!

Рита подивилася на свій великий живіт і мало не засміялася.

– Мені з пузом саме те! Якщо ви бажаєте правнуку всього найкращого, то не допустите мене до велосипеда. А вашому онуку, Миколі, з його спиною, тим більше не можна.

Але Світлану Іванівну такими аргументами було не пройняти. Вона тільки відмахнулася й увімкнула нове відео з блогу про харчування для вагітних, звідки говорили про пророщену гречку та дихальні практики.

Більше того, бабуся чоловіка пішла далі: вирішила приготувати для лінивої невістки корисний суперфуд і вирушила на кухню бринькати каструлями.

Риту від цих запахів на кухні скрутило так, що вперше за всю вагітність її знудило.

Того ж вечора вона зібрала сумку і поїхала до матері.

Микола від переїзду дружини не був у захваті. Він спробував обережно натякнути бабусі, що її візити трохи… Надмірні.

– Бабусю, ти від нас коли плануєш їхати?

– А я думала, поживу у вас до пологів, а потім і після. Допомагатиму, – незворушно сказала Світлана Іванівна.

– Думаю, ми самі впораємося, ти їдь додому, правда. Там у тебе квіти засохнуть без твого кохання й турботи, – ледве стримався Микола.

Світлану Іванівну таки випроводили, але ненадовго. Щойно Рита народила, бабуся чоловіка знову стояла на порозі. І не з підгузками чи сумішшю, як сподівалася молода мама, а з горою яскравих іграшок, розвиваючих книжок, на які пішла, зважаючи на все, пенсія і половина заощаджень.

– Нам все це класти нікуди! Краще б ви принесли суміші чи підгузки, щось корисніше! – засмутилася Рита.

– Я від щирого серця! А ти нічого не розумієш! – у відповідь образилася бабуся, але швидко відійшла.

Наступного дня бабуся вирішила пройтися по будинку невістки в білих шкарпетках і перевірити пилюку в білих рукавичках, як це робили блогери. Вона пішла далі: вийшла в них у під’їзд і пройшлася в білих шкарпетках по будинку.

– Брудно! Дуже брудно! – був її вердикт і вона прочитала Риті й Миколі лекцію, що в чистому домі здорові діти.

– Я вимию підлогу, – сказав Микола. – Або давай ти, все одно тобі робити нічого.

– Мені 65 років! Я в гості приїхала не для того, щоб вам підлогу мити, – відмахнулася Світлана Іванівна.

Вона зробила справу і на цьому все. Чистіше не стало на ділі, зате совість бабусі була кришталево чиста.

Якось увечері вона, дивлячись як Рита робить суміш для дитини, похитала головою.

Але Рита вдала, що зайнята, і продовжила годувати малюка.

Коли дитина нарешті заснула, Рита тихо сіла попрацювати, Світлана Іванівна сходила на кухню, чимось гримнула і повернулася назад.

Коли настав час знову годувати сина, Рита не знайшла суміш.

– Нічого не розумію, була ж ціла коробка! Миколо! Ти прибрав кудись?

– Ні… Я бачив у шухляді… А тепер там пусто! Зараз на балконі гляну.

Микола пішов на балкон.

– Треба годувати молоком, – зауважила бабуся.

– Треба! Але я не маю молока! А суміш є! Точніше була… Світлано Іванівно, ви не бачили, де суміш?! – примружилася Рита.

Та не відповіла, подивилася на неї з докором і раптом встала, розкинувши руки. Почала щось на кшталт дивного танцю: крок убік, плескання в долоні, похитування.

– Повторюй! – сказала вона.

– Що ви робите? – Рита відсахнулася.

– Вправи для покращення лактації! – впевнено заявила бабуся. – Роби як я! Негоже синочка годувати хімією!

– Для покращення лактації?! – Рита була вражена. – Ви справді думаєте, що таке допоможе?! Та у вас дах їде!

– Нічого в мене не їде! Це блогерка рекомендувала нещодавно! Вона має мільйон підписників і 10 дітей, а ти хто така, щоб сумніватися? Давай, роби!

– Досить! Де суміш?! – сказала Рита.

– Викинула я все! Нема чого годувати цим малюка!

Дитина прокинулася від їхньої суперечки і заплакала. У Рити здали нерви: вона схопила валізу і почала збирати речі сина.

– Суміші нема… Не знайшов… – Микола повернувся додому з балкона. – Що тут у вас відбувається?! Рито, ти куди?

– Звісно, нема! Світлана Іванівна все викинула! Я йду до мами! А ти живи з цією бабцею-блогеркою! Нехай вона в тебе танцює і в шкарпетках ходить!

– Стривай! Рито, давай поговоримо, тихо… Я все залагоджу! Зараз збігаю в магазин і куплю баночку суміші, не йди… – намагався зупинити її Микола.

Рита гримнула дверцятами шафи і заплакала.

Вечір пройшов жахливо. Малюк плакав, Рита мовчала, Микола принесла нову пачку суміші, кидаючи на бабусю недобрі погляди. Йому було дуже шкода дорогі баночки харчування, на які вони добряче витратилися.

Світлана Іванівна ж лягла спати раніше. А вранці вона була мовчазна і більше не лізла з порадами.

Ближче до обіду пролунав дзвінок. На порозі стояла Аліна Романівна, мати Миколі, з величезним пакетом.

Рита вже не знала, що й очікувати і приготувалася до чого завгодно.

І свекруха здивувала: вона привіталася, пройшла у квартиру, побавила онука й спокійно сказала:

– Світлано Іванівно, збирайся.

– Куди? – розгубилася бабуся.

– Додому. Молоді впораються самі. Ти чим могла – допомогла.

Світлана Іванівна зітхнула, зрозуміла, що сперечатися марно, і почала складати речі. А Аліна Романівна підійшла до Рити, погладила її по плечу і тихо сказала:

– Пробач, раніше не могла її забрати: була у відрядженні. Я купила вам кілька банок суміші для онука замість тих, що викинула наша бабуся.

– Дякую… Ми… Ми мало не розлучилися з вашим сином.

– Я з батьком Миколи колись теж через неї мало не розлучилася. Свекруха мені всі нерви витріпала. Раніше дивилася телевізор і газети читала, а тепер на блогерів підписується і все за правду приймає. Ніколи не забуду як вона одну проблемку огірком лікувала…

Рита на це почала так голосно сміятися, що ледь заспокоїлася.

Вона зрозуміла, що Світлану Іванівну можна пробачити.

– Я ще приїду до вас, не сумуйте, – сказала Світлана Іванівна, коли речі були зібрані, а таксі під’їхало до під’їзду.

– Так, так, після дощику в четвер, – кивнула Рита, радіючи, що бабуся чоловіка їде.

…Минуло три дні. Микола обережно запитав:

– Ну, що, задоволена?

– Так. Щоправда є одне але…

– Яке?

– Або в мене з’явилося молоко на радощах, що ми живемо спокійно, або цей танець твоєї бабці допоміг, – усміхнулася Рита.

Микола усміхнувся у відповідь. Йому було важливо, що малюк ситий, а дружина задоволена…