“У баби Шури у селі не стало кота…

У баби Шури у селі не стало кота. Заслуженим був кіт. Багато на його рахунку було перемог над слабкою котячою статтю, побитих суперників та спійманих гризунів.

Але старенький уже став котусь, нічого не вдієш. Двадцять років майже відмотав на цьому світі без капітального ремонту.

Загорнула баба Шура улюбленця у чисте полотнище, взяла лопату і понесла за город ховати. Чоловік її, Василь Єгорович, порався в кутку двору в льоху: щось там унизу кріпив, ремонтував і глухо матюкався.

Віддавши останні почесті коту-вихованцю, баба Шура закидала ямку і вийшла на стежку. В руках вона несла лопату, забруднену глиною. Повз проходила сусідка – баба Фаїна.

– Доброго здоров’я, Олександро батьківно! – Привітала Фая і для проформи запитала: – Що робиш?

– Та ось, – сказала баба Шура, – Васька мій відмучився. Бог прибрав старого. Поплакала, та за городом його прикопала.

Від цієї звістки Фаїна забула куди і йшла. Не далі ніж учора вона бачила Василя Єгоровича в крамниці, де дід брав цукор, «Приму», та чвертку біленької.

– Не може бути! – сказала вона. – Василь твій, богу душу віддав? Як же так раптово? Я ж напередодні його бачила.

– Ага, вчора ще жвавим бігав, – кивнула баба Шура. – І веселий був весь день, і оселедець цілий зжер. Навіть на ліжку з ним вечір пограли…

Очі Фаїни повільно округлялися.

– А сьогодні з ранку занудьгував мій Васько, занедужав… – закінчила баба Шура. – Приліг на лаву, щось буркнув – і дух спустив.

Фаїна машинально перехрестилася.

– Ось як трапляється, – мовила вона. – Був-був Вася – і не стало. А лопата тобі навіщо, кажеш?

– Так за городом його прикопала, сказано ж! – повторила баба Шура. – У полотно чисте загорнула і поховала. І мітку з гілочки поставила, щоб не забути.

Фаїна була жінкою міською та багатьох сільських традицій до кінця не знала. Але їй здалося дивним, що Шура ось так запросто поховала небіжчика Василя Єгоровича за городом, та ще й гілочку встромила, щоб не забути, де лежить.

– Дбайлива ти, Олександро, не відібрати! – пробурмотіла Фаїна збентежено. – Пішла і закопала собі! А хіба ж не потрібно… ну, хоча б там дільничного покликати, щоб цей факт засвідчити?

Тепер уже баба Шура подивилася на Фаю якось дивно.

– Ну, ти бовкнула! – засміялася вона. – Васька, звичайно, орлом був… але хто ж дільничного з таких дрібниць смикає? Поліції за кожним Васьком не набігатись. Давай відразу генерального прокурора викличемо?

Фаїна мовчала. Баба Шура перекинула лопату на плече.

– Може, в місті так і заведено, – сказала вона примирливо. – Ви ж розумні всі, щойно щось – у вас прокурори, радники, юстиція…

– А у нас у селі по-простецьки. Загнувся Максим – і хрін із ним. Бери лопату та копай. За городом місця багато.

– Е-е-е… – пробурмотіла Фаїна. – Відчуваю, я ще не все знаю про ваше село. Але чому за городом у бур’яні його закопала? А в людському місці поховати – аж ніяк?

Нетямущість Фаїни почала злити Олександру.

– А куди я з ним, коли околів? – спитала вона сердито. – Не на цвинтар же його з православними людьми класти? Жирно буде. Споконвіку всіх за городом закопую.

Баба Фая обережно присіла на чурбак. На лопату в руках Олександри вона намагалася не дивитись. Сильно їй було ніяково і ноги підкошувалися.

– Ну ти даєш, сусідко, – сказала вона нарешті. – Усіх за городом складуєш! І багато в тебе їх, крім Василя, було?

– Мабуть, чимало, – замислилась баба Шура. – До Василя, припустимо, Мишко був. Вдачею м’який, але всередині негідник негідником.

– Буває, вночі підкрадеться, ляже під бік – а до ранку піді мною все простирадло мокреньке. Ух, лупцювала я його!

– А ще раніше – Сьомка… той був поступливий, лагідний. Та теж термін настав – і не стало. Не мало я їх змінила.

І з розмаху встромила лопату в землю – немов крапку поставила.

– Тепер усі одним рядком за городом лежать! Васька, Мишко, Сьомка … красені мої. Але не біда, мені Тонька днями молоденького обіцяє підкинути. Чи на мій вік їх не вистачить?

Невідомо, що подумала Фаїна, бо в цей момент за спиною баби Шури з’явився дід Василь Єгорович – перемазаний землею, та злий, як чорт.

– Смерті моєї хочеш, стара? – Закричав на дружину. – Мене там зверху по вуха засипало, я репетую, борсаюся… Насилу вибрався, а вона тут ляси точить!

Вирвав у дружини лопату і додав:

– Дай сюди інструмент! Чоботи відкопувати піду… і чвертка теж там лишилася.

Тут тітка Фая тихо сповзла з чурбака і зомліла. Тому чвертка з льоху дуже знадобилася…

А ви що подумали? Як вам витівка Олександри? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.”