У багатьох із нас ніколи не було сім’ї.
Батьки здебільшого просто жили на одній території основну частину часу, вимушено ділили житлоплощу й намагалися, хоча б на свята реалізувати любов до сім’ї за допомогою шуби й тортика.
Часто й мама, і тато були чоловіками в психологічному сенсі, причому тато — слабшим чоловіком. Тому він або виявляв багато агресії, або ігнорував.
А мама намагалася утримати, врятувати і витягнути все на собі заради дітей. Вони всі хотіли любові, а ми, як діти теж хотіли любові не тільки до себе, але й між ними.
І, як же мало, хто з нас це відчув. Коли тато — принц, а мама — принцеса. І ти дивишся на них із захопленням. Коли їм важко, вони міцніше беруться за руки, а не вправляються у звинуваченнях. Не може бути безхмарних стосунків, але так хочеться, щоби їхній фундамент був побудований на базовому визнанні та взаємоповазі.
У багатьох із нас не було власної сім’ї. Був роман, співжиття, спільна робота, батьківство.
Сім’я — це цілі, які озвучені і в яких кожен розуміє, як допомагає одне одному. Сім’я — це перші люди, до яких ти йдеш, коли важко, а не ті, від кого найчастіше чуєш невдоволення, докір і претензії.
Сім’я — це традиції щось робити разом. Сім’я — це коли ви розходитеся назавжди без потреби знищити свого колишнього партнера. Сім’я — це спільно виховані діти, спільно витрачені гроші й досягнуті цілі.Сім’я — коли ти настільки довіряєш людині, що говориш їй свою правду, і вона нею цікавиться.
Сім’я. Вона так потрібна. Без неї так самотньо. У ній буває так боляче. І так хочеться навчитися її створювати не тільки в себе вдома, а й масово. Не заради обручки на пальці, дітей, квартири. А тому, що там дійсно краще.
Наталія Холоденко
Переклад: Чаювання поза часом
