Аня поверталася з відпустки раніше, ніж було заплановано і була неймовірно зла на свого начальника. Адже саме він перервав її відпочинок. Подумати тільки, ще день тому вона плескалася у теплому морі.

Жінка вийшла з таксі, зайшла до під’їзду та почала чекати ліфт. Настрій її був поганим.

«Ну як так? — думала вона. — Весь рік чекала на цей момент і ось, на тобі! Робота в них термінова, Світлана захворіла… А мені яка справа? І грошей ніяких не треба вже за таке ставлення. Який сенс з того, що він мені за все заплатить? Відпустка зіпсована!».

Зі злості вона не могла вставити ключ у замкову щілину. Нарешті це вийшло, і Аня увійшла до квартири. Жила вона сама. Навіть тварин ніяких не заводила, бо цілими днями була на роботі і вважала, що в цьому немає сенсу. Навіщо мучити бідне звірятко, яке весь час сидітиме на самоті в чотирьох стінах і сумуватиме?

Аня багато працювала і дуже сумнівалася, що в неї взагалі залишилися б сили ще на щось, крім того, щоб після роботи впасти на ліжко і спати. Вона вже починала серйозно думати про зміну місця роботи. Але тут платили добре, і було якось шкода кидати. Та й натомість потрібно було знайти щось гідне…

Аня в задумі поставила валізу у передпокої, пройшла у ванну, помила руки, потім попрямувала до кімнати і заверещала від страху. Прямо на дивані спав незнайомий чоловік. Від вереску він прокинувся, заворушився, сів, а потім почав підводитися з дивана.

Побачивши це, Аня подумала, що він прямує прямо на неї і заверещала ще голосніше, одночасно крокуючи назад і намацуючи хоч щось важке за спиною. Але спіткнувшись через крісло, вона ніяково впала в нього.

— Ви хто такий? —  знайшла в собі сили запитати вона.
– Я? Я… Я зараз піду. Мабуть, я щось переплутав. Адже ви від Федора? Ви нова мешканка? Що він мене не попередив? Я б з’їхав … – Чоловік потер лоба рукою, спросоння не зовсім розуміючи, що відбувається.

— Я?! Та я… Я взагалі… — Аня від обурення не могла знайти слів. — Я живу тут! Це моя квартира, зрозуміло? Хто такий Федір? Що ви кажете і як потрапили до мене в квартиру? Відповідайте негайно чи я поліцію викликаю!

— Дівчино! Дівчино! Не треба поліції. Я йду вже. Зараз тільки свої речі візьму, — чоловік заметушився по кімнаті.
— У вас ще й речі тут уже свої! Це треба, га? Та поясніть, нарешті, хто такий Федір! Сядьте! — гаркнула доведена до сказу Аня.

Чоловік сторопів і сіі на перший же стілець, що попався. Потім глибоко зітхнув і почав розповідь. Він приїхав до столиці з іншого міста, хотів винайняти квартиру, знайшов оголошення, зателефонував. Відповів чоловік, який назвався Федором.

Запропонував невелику ціну, його все влаштувало, але була лише одна умова: з’їхати треба було за два тижні і не ​​пізніше. Він заплатив йому за весь термін та в’їхав.

Але два тижні ще не минули, і сьогодні він спокійно відпочивав, коли з’явилася Аня. У чому справа він не зовсім зрозумів, і якщо питань до нього більше немає, намагався піти.

— Нікуди ви не підете, — заявила розлючена жінка, — Спочатку я перевірю, чи не пропало чогось, а потім ми підемо з вами в поліцію!
— Ні, що ви… Нічого не пропало… Я нічого тут не чіпав. Тільки телевізор дивився вечорами і мився. А ще яєчню смажив. Не треба поліції, прошу вас.

— О, Боже! — Аня втомлено закрила обличчя руками, — Мився в моїй ванні… Смажив на моїй кухні…

Її руки швидко набирали номер на смартфоні.

— Алло? Поліція?
Потім вона пройшла до передпокою, замкнула двері на великий ключ, який зазвичай не використовувала і з переможним виглядом сіла в крісло назад.

— Ну, навіщо ви так? Що я скажу поліції? — збентежено сказав чоловік.
— Те саме, що й мені! Нехай вони дізнаються, хто такий Федір і звідки він узяв ключі від моєї квартири!

Після того, як поїхав слідчий, який написав протокол, який все оглянув і зняв відбитки пальців, чоловік та Аня залишилися одні. Вони сиділи в кімнаті на дивані і мовчали. Кожен думав про своє.

Проте, певною мірою вони були обоє постраждалими і навіть, як не дивно, на цьому ґрунті встигли трохи потоваришувати. Аня дізналася, що чоловіка звати Ярослав. І він здався їй досить скромною і чесною людиною. І симпатичним.

— Ну… Я піду…— промовив нарешті Ярослав і, підхопивши свою сумку з речами, пішов до передпокою.
— Куди ви підете надвечір? Квартиру зараз ви орендувати не зможете… Залишайтесь у гостьовій кімнаті. Я не зможу спати, знаючи, що вигнала людину на вулицю, — сказала Аня.

— Ну, не так вже й пізно. Піду я… І так завдав вам клопоту…

Зрештою, Ані вдалося вмовити чоловіка залишитися. Він виглядав порядною людиною, і жінці стало його шкода. Він же не винен, що його обдурив шахрай.

— Завтра почнене пошуки нової квартири. А зараз настав час спати. Мені на роботу вставати зарано. Який довгий день був сьогодні! — стомлено мовила жінка і позіхнула.

Але завтра Ярослав теж не з’їхав із квартири Ані. Цілий день він дзвонив по оголошеннях у пошуках нового житла, але так нічого й не знайшов.

Або ціни були надто високі, або квартири в жахливому стані. А коли з роботи прийшла Аня, вона здивувалася. Квартира була ретельно прибрана і сяяла, а на кухні на неї чекала гаряча вечеря.

— Неперевершено! – Закочуючи очі промовила жінка, вона різала шматочки запеченого м’яса з овочами. — У мене ніколи не виходить м’ясо таким м’яким! Та мені й готувати в мене зазвичай бажання немає, й часу бракує. А тут таке свято! Мммм…

Вони сиділи на кухні за столом та вечеряли.
— Це ще що! Ось ви спробували б, як я качку готую… Слухайте, я ж професійний кухар! Я й не таке можу… У нас у місті працювати нема де зовсім. Приїхав до столиці і ось. Така невдача. Тепер я просто злочинець… Чи удача?
Аня засміялася і покрутила пальцем біля скроні.

— Ви на що натякаєте? Яка удача? Якийсь шахрай скористався моєю квартирою і поки мене не здав її … Ой! Знаєте, я дещо згадала… Мені треба зателефонувати до слідчого. Він просив дзвонити в будь-який час, якщо я щось важливе згадаю. І я згадала!

Слідчий записував дані.

— Костенко Федір Сергійович… Так?
Чоловік років двадцяти п’яти, що сидить навпроти, похмуро опустив голову і кивнув головою.
— Ким ви працюєте?

— Майстром із встановлення дверей…
— Ми встановили, що ви нещодавно встановлювали двері громадянці Сірій Олені Максимівні.

Чоловік мовчав.
— Чи було таке?
— Я щодня встановлюю двері. Робота така. Я вже не пам’ятаю і не цікавлюся, як звати клієнтів.

— Цікаво виходить, – сказав слідчий, — А ось пані Ганна, квартирою якої ви незаконно скористалися, згадала цікавий факт.

***
Жінка згадала, що незадовго перед від’їздом вирішила поміняти вхідні двері. Виявилося, що поки установник виконував свою роботу, він випадково підслухав телефонну розмову Ані. Їй зателефонувала подруга.

Під час розмови Федір зрозумів, що жінки два тижні не буде вдома і коли прикріплював на двері лиштви, вибрав момент і збігав у майстерню, зробив дублікат ключів. А потім просто розмістив оголошення, і здав квартиру Ані першому ж охочому.

Гроші з нього він узяв одразу і навіть не турбувався про те, що про цей факт хтось дізнається. Він просто суворо наказав мешканцю з’їхати у визначений термін. Хто ж знав, що начальник перерве відпустку Ані?

— Ну, що? Тепер, коли все з’ясувалося, мене більше не підозрюють у злочині? — спитав слідчий Ярослав.
— Ні. А ось пан Костенко відповідатиме за законом, проти нього достатньо доказів. Він працює фірми зі встановлення дверей, його відбитки є на самих дверях, і номер, за яким ви зв’язувалися з ним за оголошенням, зареєстрований на нього, – сказав слідчий і зателефонував.

За хвилину до дверей увійшов черговий.
— Заберіть затриманого, — розпорядився слідчий.
***
Ярослав так і залишився жити в Ані. Між ними виникла симпатія, яка переросла у справжнє кохання. Таке буває. Скромний тихий чоловік із добрими очима дуже сподобався Ані.

А Ярослав захоплювався розумною вольовою жінкою статною красунею. І в глибині душі вони розуміли, що недарма доля так повернулася. Напевно, їм судилося зустрітися.

Обидва самотні, обидва давно вже зневірені зустріти свою половинку. Ось життя і підсунуло їм такий розклад, від якого вони не змогли відмовитися, і звела їх разом таким дивним способом…

Ярослав знайшов гарну роботу у ресторані. Він був талановитим кухарем відпрацювавши випробувальний термін, одразу отримав хорошу посаду, бо в ресторані швидко збагнули, який талант їм дістався.

А Аня не стала йти з тієї роботи. По-перше там взяли ще співробітника і їй було вже легше, а по-друге там змінився начальник. Випадково з’ясувалося, що колишній начальник виявився нечесним — його викрили у якихось темних справах. Яких Аня точно не знала, але з посади його звільнили.

Новий начальник жінку цінує, бо одразу зрозумів, якою вона є цінною і боїться її втратити. І нещодавно він навіть додав їй зарплати.

Ніхто не знає, чим може обернутися черговий вибрик долі, навіть якщо спочатку здається, що нічого хорошого з цього не вийде. А воно як виходить …