«Я тільки прокинулася і вже відчуваю себе стомленою. У мене немає ні на що сил».
Здавалося б, якщо це історія про кохання, то ці відносини повинні окрилювати, надихати нас. Ми повинні ставати здоровішими, виліковуватися від якихось хвороб. Але чому так виходить, що у відносинах мало того, що загострюються якісь недуги, але ще й з’являється багато нових?
Дуже часто фізичне нездоров’я та хвороби служать жінці сигналом: у відносинах із цим чоловіком йде енергія. Жінка руйнується емоційно, морально, тілесно.
Що ж насправді відбувається?
Коли у відносинах ми починаємо хворіти — це точно не про кохання, це про внутрішній конфлікт.
Коли ми перебуваємо у стосунках, одна наша частина (дитяча) приліплюється до чоловіка. Вона хоче бути з ним, потребує присутності партнера. Вона взагалі не уявляє себе поза відносинами: зайшла в історію, зліпилася і їй добре. Але, крім дитячої частини, у нас є і жіноча, і доросла, і батьківська частина… І іншим частинам погано в цих відносинах.
Наприклад, жіноча частина не отримує жіночих вібрацій щодо себе, не почувається жінкою. Можливо, чоловік матеріально, емоційно не вкладається у стосунки та жіноча частина страждає. А може, з’являються якісь образи, претензії, тому що через бажання бути у стосунках у жінки включається дитячий режим роботи психіки: вона починає багато вкладати у стосунки, віддає свою енергію. А якщо ще увімкнулися і материнські вібрації, жінка починає дбати про чоловіка. Вона дуже старається, будує та будує відносини, включає всі звичні для неї способи взаємодії, які спрямовані на збереження відносин та на отримання любові від партнера. Вкладаючи досить багато, інвестуючи себе, свій час, сили, емоції, енергію, час, жінка не отримує запалу. Тому що чоловік не перебуває на цих вібраціях, він не віддає стільки ж. І тут виходить провал: різниця між вкладеннями та між отриманнями. Природно через це з’являється агресивність, образа.
Образа – дитяче почуття, наш захист від болю та агресії. Що стоїть за образою?
Емоційно залежні відносини – це ядерна суміш і любові, і ненависті. Тільки ненависть завжди витісняється, тому що виявляти ненависть означає робити перший крок до руйнування стосунків або до сепарації. Але…
Тільки відокремившись від об’єкта, ми здобуваємо автономію. І потім вже автономними заходимо та взаємодіємо з партнером як би окремими особистостями. Ось це дорослі стосунки.
Залежним відносинам завжди властиве злиття, емоційна та психологічна пуповина. Вони все упереміж: любов і ненависть, що виникає як у відповідь незадоволення наших потреб. “Ось я чогось хочу, я цього не отримала, виникає ненависть до об’єкта, який мені це не дав”. Але дитячий режим роботи психіки, боячись зруйнувати стосунки, ненависть витісняє.
Коли ви вкладаєте, але не отримуєте, починає накопичуватись дуже потужний, негативний, злий потенціал, дуже багато злості та навіть ненависті. Навіть якщо частину емоцій ви виплескуєте, агресія все одно продовжує акумулюватися: є заборона психіки на її прояв. Найчастіше ви її навіть не відчуваєте, як не відчуваєте її придушення. Ви, можливо, вловили кінчик, дещицю свого роздратування, але це все якось йде, нівелюється. Ви швидко відходите і не злитесь, бо так працює психіка: не можна! Табу! Агресія — це крок до сепарації, до обривання пуповини.
Куди подітися цьому невираженому негативному потенціалу? Звичайно, він починає пробивати тіло. Через тіло ми починаємо відпрацьовувати внутрішній конфлікт.
З одного боку, ми припали до чоловіка, хочемо бути з ним, а з іншого — набралося наше невдоволення, претензії, образи. Цей внутрішній конфлікт — готовність розлучитися через образи, агресію та повну неможливість цього — породжує фізичні хвороби. Це раз. Два – через фізичну хворобу жінка ніби вимагає до себе увагу, хоче заповнити потребу у коханні та турботі.
Що робити?
Можна, звичайно, ухвалити рішення розлучитися з чоловіком. Але ваша проблема залишиться із вами. Це ж не чоловік змушує ваші органи хворіти. Це щось відбувається всередині вас: це ваш страх втратити, це ваша нездатність дозволити собі злитися та дозволити собі нормальні процеси, це ваша надмірна зацікавленість у стосунках. Ваш внутрішній конфлікт! Ваша проблема.
Ви розлучитеся з цим чоловіком, але це не означає, що з іншим, дійшовши до певної точки, ви знову не хворітимете.
Тому вже у цих відносинах треба розпочати процес психологічної сепарації.
А в цьому процесі є дуже багато складових. Необхідно психіку вибити з дитячого режиму роботи: зісковзнути з болю. Тому що потрапляючи в глибину болю, наше ставлення до людини стане трохи іншим і ми несвідомо почнемо виходити із відносин злиття, відсуватися від людини. Йдучи у глибину болю, змінюється внутрішня структура психіки, ми починаємо психологічно дорослішати, отже дитяча потреба перебувати у злитті почне зменшуватися. Але дитячий режим роботи психіки неспроможний допустити ранню сепарацію мами. Наприклад, як дитина у п’ять років може розпочати сепарацію від мами? Вона фізично залежить від неї.
Дитячий режим роботи передбачає: перше – зісковзування з болю, його витіснення, і друге – витіснення агресії. (Будь-які негативні почуття відразу витісняються психікою дитини. Уявляєте, п’ятирічна дитина почне сильно агресувати на маму? Тоді мама перестане до неї ставитися як до своєї крихітки. Адже будь-яка агресія — це все одно відрив, тимчасовий чи не тимчасовий, людини). Є ще багато різних особливостей дитячого режиму психіки. Але ці дві — заборона на агресію та втікання від болю — основні.
Тому щоб ми перестали хворіти у відносинах, необов’язково (але, можливо, треба) розлучатися з чоловіком. Необхідно пам’ятати, що проблема у вас і щоб почати її вирішувати, потрібно емоційно від чоловіка відліпитися.
Емоційно відліпиться від чоловіка, отже, запустити процес психологічного дорослішання.
