У відрядженні, на вулиці я випадково зустрів свою першу дружину, з якою розлучився 12 років тому. Вона попросила мене піти з нею в одне місце, пізніше я зрозумів, що це була особлива зустріч
Дивна зустріч…
Сталося це два роки тому. Термін мого відрядження добігав кінця, і я мав їхати додому. Купивши квиток, вирішив побродити по місту, так як у мене в запасі було ще три години часу. На вулиці до мене підійшла жінка, яку я відразу ж впізнав. За матеріалами
Це була моя перша дружина, з якою я розлучився 12 років тому. Зіна анітрохи не змінилася, хіба тільки лице стало занадто блідим. Мабуть, ця зустріч і її схвилювала так само, як і мене. Любив я її сильно, болісно, через це і розлучився. Ревнував я свою дружину до всіх, навіть до її матері. Варто було їй трохи затриматися, як моє серце починало шалено калатати і мені здавалося, що я не зможу без неї дихати.
Зрештою, Зіна пішла від мене, не витримавши моїх щоденних допитів: де була, з ким і чому. Одного разу я прийшов з роботи з маленьким цуценятком за пазухою, хотів порадувати дружину забавним подарунком, але в кімнаті нікого не було, а на столі лежала записка.
У записці дружина написала, що йде, хоча дуже любить мене. Мої підозри змучили її, і вона прийняла рішення розлучитися. Зіна просила у мене вибачення і благала не шукати її … І ось, після 12 років розлуки я випадково зустрів її в місті, де знаходився у службових справах. Ми довго з нею говорили, і я згадав, що можу спізнитися на міжміський автобус.
Нарешті я зважився сказати:
– Прости, але мені потрібно йти, я вже запізнююсь на свій рейс.
І тут Зіна сказала:
– Саша, зроби мені, будь ласка, ласку. Я розумію, що ти поспішаєш, але заради того, що було хорошого між нами, не відмовляй мені в моєму проханні. Давай зайдемо в одне, для мене це дуже важливо, а я одна туди йти не можу.
Природно, я погодився, але сказав: «Тільки швидко!»
Ми зайшли в якийсь великий будинок і досить довго переходили з одного крила в інше. Піднімалися й опускалися по сходах, Зіна ходила заклопотана з кабінету в кабінет. Всі мої думки були прикуті до Зіни, я не зовсім розумів, що відбувається.
У якийсь момент вона підвела мене до входу і закрила за собою двері.
Але, перед тим, як закрити двері, вона подивилася на мене так, ніби прощалася, сказавши:
– Як дивно все-таки, я не могла бути ні з тобою, ні без тебе.
Я стояв біля дверей і чекав, коли вона вийде.
І тут я усвідомив, що мені необхідно їхати, а я стою тут і спізнююся на свій автобус! На автобус я запізнився на цілу годину, і мені довелося купувати новий квиток на інший рейс.
Коли я брав квиток, повідомили, що автобус, на який я спізнився, перекинувся і злетів у річку.
Додому я приїхав сам не свій – дружина, виявляється, врятувала мене. Можливо, зіграла роль сила любові, яка навіть через роки не згасла між нами. Яким же я був дурнем, коли все зіпсував своїми ревнощами.
А пізніше я дізнався, що Зіни не стало. І та зустріч для нас виявилася останньою.
