У десятирічному віці моє життя кардинально змінилося. Моєї мами раптово не стало, і буквально за пів року, батько привів у будинок нову дружину.

Для мене цей факт став справжнім потрясінням, я стала погано навчатися і навіть, прогулювала уроки. Однак, батька більше хвилювало його особисте життя, ніж мої переживання.

Протягом року я змогла порозумітися зі своєю мачухою Лідією Євгенівною, і, здавалося б, життя почало налагоджуватися.

Я знову взялася за навчання, та підтягнула оцінки. До десятого класу мені вдавалося отримувати добрі бали, поки одного, не зовсім прекрасного дня, у мене не відбулася серйозна розмова з батьком.

– Тобі вже шістнадцять років, і настав час ставати самостійною. З цього дня ти платитимеш мені за оренду кімнати, й скидатимешся на продукти, – суворо заявив він.

– Звідки я візьму гроші? Я ж звичайна школярка! – обурено спитала я.

– Не хвилюйся, я вже склав тобі резюме і відправив його до кількох компаній. Завтра у тебе співбесіда у кафе на посаду посудомийки.

– Працюватимеш вечорами на пів ставки, тож навчанню це заважати не буде, – незворушно відповів він.

– А як же музична школа? Якщо я працюватиму ввечері, то не зможу її відвідувати, – схвильовано промовила я.

– Нічого страшного, у житті завжди доводиться робити вибір, і не завжди він нам до вподоби, – з легкою іронією зауважив батько.

– Тим більше, що я не маю зайвих грошей оплачувати твоє бриньчання на гітарі.
На моїх очах виступили гіркі сльози, але суперечити батькові я не посміла.

Наступного дня я нехотя поплелася на співбесіду, яка успішно пройшла. Батько злукавив, коли сказав мені, що робота не заважатиме навчанню.

Я з ранку ходила на заняття, а вечорами мила посуд. Через це, я дуже втомлювалася і не встигала виконувати домашні завдання.

Зрозуміло, це позначилося на моїй успішності. За кілька місяців стало відомо, що моя мачуха в положенні. Ця новина викликала у батька занепокоєння. Він став дуже нервовим та задумливим.

Він часто сперечався з мачухою, та кидав дивні погляди на мене. Якось увечері він прийшов в мою кімнату і завів неприємну розмову.

– Послухай, у нас із Лідою скоро буде син, і нам треба облаштовувати дитячу, – похмуро промовив він.
– Рада за вас. Хочеш, щоб я вам допомогла? – стомлено запитала я.

Я щойно прийшла з роботи, і єдине, про що я мріяла, – це поспати.

– Справа не в допомозі, ми хочемо переробити твою кімнату під дитячу. У тебе два місяці, щоб з’їхати з нашої квартири, – суворо промовив батько.

– Навіщо вам моя кімната? Ви можете поставити ліжечко у себе в спальні! – злякано промовила я.

– Це не обговорюється. Краще подумай, до кого ти переїдеш. Раджу зателефонувати тітці Лізі чи своєму дідові, – невдоволено відповів батько і вийшов із кімнати.

Я, ридаючи, набрала номер тітки по материнській лінії, й переказала їй всю розмову з батьком.

– Не хвилюйся, я поговорю з Михайлом. Зараз збери всі свої речі, та виклич таксі. Поживеш поки що в мене, – м’яко промовила Єлизавета Вікторівна і поклала слухавку.

Поки я збирала речі, то почула, як задзвонив батьків телефон. Він відповів на дзвінок і кілька хвилин розмовляв із кимось на підвищених тонах.

Невдовзі під’їхало таксі. Батько байдуже поставився до мого від’їзду і, навіть, не допоміг мені донести до машини сумки.

Тітка тепло зустріла мене і виділила кімнату. Я відчула полегшення, коли опинилася у квартирі тітки Лізи. Тут було тихо, спокійно та затишно.

Наступного дня я до школи не пішла, бо Єлизавета Вікторівна наполягла, щоб я відпочила.

Ближче до обіду Віктор Володимирович, мій дідусь, приїхав відвідати мене, та дізнатися про подробиці вчорашньої події.

– Я зараз з’їжджу до твого батька й, особисто з ним поговорю про твоє майбутнє. Ти, поки що, сходи в кафе і звільнися.

– Тобі навчанням треба займатися, щоб до інституту вступити, а не тарілки вечорами натирати, – розпорядився він і вийшов із квартири.

Поки дідусь зустрічався зі своїм зятем, Єлизавета Вікторівна довезла мене до кафе та допомогла звільнитися.

Після цього ми вирішили влаштувати собі психологічне розвантаження і пішли прогулюватися найближчим торговим центром.

Вона не пошкодувала грошей і придбала для мене кілька обновок.

Їй було шкода мене, і вона хотіла хоч якось мене розвеселити. Незабаром дідусь зателефонував тітці Лізі, і ми вирушили додому.

Дідусь уже чекав на нас біля під’їзду. По його обличчю було видно, що розмова з батьком не залагодилася.

Піднявшись у квартиру, дідусь почав розмову.

– Додому на тебе батько не чекає. Тому, зараз тобі доведеться обрати, де ти житимеш, – обережно промовив він. – Я пропоную тобі переїхати до нас із бабусею, чи залишитися у Лізи, якщо вона не проти.

– Я не знаю… Мені треба хоч трохи подумати, – розгублено відповіла я. Я не проти, можеш жити в мене стільки, скільки захочеш, – втрутилася у розмову тітка.

– Тоді я залишуся у Лізи, – сказала я і зніяковіло посміхнулася.

– Добре, тоді вчинимо так. На вихідні ми з бабусею приїдемо до вас у гості, і я дам на твоє утримання десять тисяч гривень,– впевнено промовив дідусь і обійняв мене.

Весь день мені не давала спокою думка, що турбота про моє утримання лягла на плечі дідуся та бабусі.

Я розуміла, що вони жили тільки на пенсію, і мене непокоїло їхнє фінансове становище. Своїми переживаннями я поділилася з тіткою.

– Може, я даремно звільнилася з кафе? – винувато запитала я.

– Чому ти так вважаєш? Хіба робота не заважала твоєму навчанню? – здивовано спитала Єлизавета Вікторівна.

– Просто я не хочу стати тягарем для дідуся з бабусею, вони й так живуть на одну пенсію. І тобі я не хочу бути в тягар, – нерішуче відповіла я.

– Даремно переживаєш, – засміялася вона. – Вважай, що тепер усі твої витрати оплачуватиме твій батько.

– Чому? Він сказав дідусеві, що даватиме гроші на моє утримання? – з надією у голосі запитала я.

– Ні, люба, – співчутливо промовила тітка. – Просто квартира, в якій ти виросла, завжди належала дідусеві.

– Він дозволяв Михайлу жити там, доки ти жила з ним. Тепер батько щомісячно братиме з нього орендну плату, доки ти живеш у мене.

Мені було сумно від усвідомлення того, що рідний батько байдуже поставився до мого життя, але завдяки турботі з боку тітки та дідуся з бабусею я швидко оговталася від зради.

Я знову почала грати на гітарі та отримувати хороші бали у школі, після закінчення якої я вступила до місцевого університету на психолога.

На жаль, батько так і не схотів налагодити зі мною стосунки.

Тому, я більше ніколи не спілкувалася з ним. Через кілька років дідусь, все ж таки, виселив зятя з його новою родиною з квартири, та оформив дарчу на мене.

Я дуже вдячна їм з бабусею, та тітці Лізі, за такий, дуже важливий у моєму житті подарунок! Тепер вони моя родина! Я їх ніколи не покину! А батько… Всі ми під Богом ходимо! А він все бачить! Ви зі мною згодні