– Яке ж у вас тут все гарне! Троянди – така краса! А хто за ними доглядає, коли вас нема, Маріє? – стала хвалити мене сваха, коли в неділю з самого ранку прийшла до мене в гості.

Характер її я добре знаю, тому відразу зрозуміла, що не на троянди вона прийшла дивитися, а треба їй щось від мене. І я як у воду дивилася.

– Робіть, свахо, каву. Ви, напевно, багато доброї італійської кави привезли? І гроші, мабуть, теж привезли. Власне, за чим я до вас прийшла – мені тисяча євро потрібна. Я знаю, що гроші у вас є, то позичте по-родинному. Бо хто ж, як не родичі, допомагатимуть одне одному?

Каву я зробила, мені не шкода. Ще й печивом пригостила, бо в суботу якраз спекла. А далі і кажу:

– Звиняйте, Анно, але гроші я вам не позичу, – кажу і продовжую.

– Може, ще кави?

– Та ні, не треба. Я до вас не каву прийшла пити, а у справі. Та ви вирішили, що для вас гроші важливіші, ніж родичі.

Сваха з дуже ображеним виразом обличчя попрямувала до дверей.

Не встигла вона вийти за межі мого подвір’я, як мені зателефонувала донька.

– Мамо, що ти твориш? У тебе ж є гроші, чому ти їх не позичила мамі Ярослава? Вона образилася, Ярослав надувся. Ну навіщо, мамо?

– Юля, ти ж знаєш, що у мене принцип – нікому не зичити великі суми, а особливо родичам.

– Мамо, то в тебе не принцип, а жадібність! Гроші тебе дуже змінили, я просто тебе не впізнаю.

Отакий веселий ранок неділі у мене видався. Я нічого не зробила, а потрапила у неприємну ситуацію.

Вдома я вже два тижні, у відпустку приїхала. Я в Італії вже 10 років. Зараз і справді привезла додому гроші, але я не збираюся їх роздавати, бо я їх заробила важкою працею.

Коли ми одружували наших дітей, то так виглядало, що ми бідні, а вони – багаті. Я навіть хвилювалася, як то все має бути, бо ж змагатися з такими багачами як вони, не просто.

Свати мої з самого початку дуже хвалилися тим, що у них і будинок є, і все в будинку є – і меблі, і техніка. Машина також у них була.

А ми що? Ні кола, ні двора, один будинок, і то не дуже. В мене не було можливості, бо я Юлю ростила без чоловіка, так вже сталося.

Стали ми думати про весілля, і я чесно зізналася, що у мене грошей немає.

– Немає грошей, то і весілля не буде. Ви їдьте на заробітки, гроші пришлете, тоді і зробимо торжество, – заявила сваха.

Я хотіла щастя своїй єдиній доньці. Бачила, що Ярослав – непоганий такий хлопець, і моя донька його любить, то ж я вирушила в в Італію.

За пів року ми зробили весілля. Але мене на ньому не було, я лише гроші відправила, а сама через роботу приїхати не змогла.

Дуже швидко я зрозуміла, що мої свати – це щось з чимось. Знаєте, є такі люди, у яких все найкраще? Так от, це про моїх сватів. Дуже вже люблять вони усім хвалитися. Кращого, ніж у них, уже ні в кого нема.

Та їхні усі вихваляння – це просто мильна бульбашка. Це я зрозуміла, як у мене сваха стала грошей зичити, по дрібницях, але все ж. Вони звикли у кредитах і боргах жити, але картинка має бути ідеальна, всі навколо мають думати, що у них все найкраще.

З часом додалася ще й заздрість. Я помітила, що сваха мені заздрить. Адже як це так – вони багачі, а квартиру дітям купила я, бідна жінка?

І будинок в мене вийшов дуже красивий, подвір’я я гарненько до ладу привела. Так що виходить, що тепер у мене краще, ніж у них, та визнати вони цього не можуть, їм треба тримати планку.

В принципі, нехай тримають. Але не за мій рахунок. Як на мене, тисяча євро – це великі гроші. А як вони мені їх повернуть? Кредит візьмуть? Чи скажуть по-родинному пробачити?

Ні, я давно для себе встановила правило – не зичити нікому гроші, особливо родичам, бо як кажуть, “хочеш мати ворога – позич близькій людині гроші”.

Я вважаю так, що жити треба за своїми можливостями, а не всіма правдами і неправдами наполегливо показухою займатися. Тому я і не позичила цю тисячу євро.

Та тепер на мене образилася не лише сваха, але і моя донька, яка чомусь вважає мене жадібною і захланною.

Я їй пояснюю, що зичити треба стільки, щоб не шкода було втратити, якщо борг не повернуть. А тисяча євро – це не та сума, яку можна подарувати. Ну хіба ж я не права?

А як би на моєму місці повелися б ви – позичили б чи не позичили б свасі гроші?