– Оксано, ми вже біля під’їзду. Відчиняй.
До призначеного часу лишалося сорок хвилин. Оксана глянула на кухонний стіл: салатниці стояли порожні, серветки так і лежали в упаковці. Максим у сусідній кімнаті збирав додатковий стілець.
– Ви ж на третю збиралися.
– Нас раніше відпустили. Не чекати ж тепер на вулиці.
– Звісно, заходьте.
Вона натиснула кнопку домофона і гукнула чоловіка:
– Твої приїхали.
Максим визирнув у коридор.
– Уже? А їжа?
– Кур’єр має бути за десять хвилин.
– Нічого, поки роздягнуться, поговоримо.
Оксана теж вирішила, що нічого страшного. Вони не приховували доставку, просто не вважали за потрібне наперед пояснювати, звідки буде вечеря.
Вона сховала упаковку серветок у шухляду й пішла зустрічати гостей.
***
День народження Максима припав на суботу. За тиждень до нього Оксана спитала:
– Що будемо робити? Кудись підемо?
– Я б удома посидів. Покличемо батьків та Катю. Без великої компанії.
– Добре. Тільки давай їжу замовимо.
На роботі в Оксани завершувався великий проєкт. Увесь тиждень вона поверталася пізно, а в п’ятницю ще була нарада. Суботній ранок хотілося провести з чоловіком, а не бігати по магазинах і готувати кілька страв.
Максим погодився відразу:
– Давай. Мені в них курка подобається.
Вони вибрали ресторан, у якому вже замовляли. Узяли два салати, запечену курку, рибу, картоплю та овочі. Максим наполіг ще й на невеликому торті.
– Мама скаже, що без торта це не день народження.
– Тоді обирай сам.
Він показав фото:
– Оцей. Без надто складного декору.
Оксана оформила замовлення на пів на третю. Гостей запросили на третю.
Про витрати домовилися заздалегідь. Сума влаштовувала обох.
– Вдома, мабуть, накупили б зайвого, – помітив Максим. – А потім доїдали б кілька днів.
У п’ятницю Оксана повернулася після дев’ятої. Чоловік уже прибрав квартиру і дістав велику скатертину.
– Завтра тільки стіл накрити, – сказав він. – І все.
Вона усміхнулася:
– Оце мені подобається.
***
Галина Петрівна зайшла першою. За нею – Сергій Миколайович із пакетом фруктів. Слідом за батьками з’явилася Даша, сестра Максима.
Свекруха вручила синові подарунок, поцілувала його й одразу попрямувала на кухню.
– Що допомогти?
– Уже майже нічого, – відповіла Оксана. – Зараз будемо накривати.
Галина Петрівна глянула на плиту.
– А де гаряче?
У цей момент задзвонив домофон.
– Ось і воно, – сказав Максим. – Я заберу.
Він повернувся з двома великими пакетами. Оксана звільнила місце на столі й дістала контейнери.
Свекруха перестала розгортати принесені фрукти.
– То це все замовлене?
– Так. Із того ресторану, про який Максим вам казав.
– Я думала, ти хоч щось приготуєш.
Оксана зняла кришку з салату.
– Ми цього разу вирішили так. Тут усе свіже, щойно привезли.
Галина Петрівна перевела погляд на другий контейнер.
– Хоч би салат сама зробила!
Оксана спершу подумала, що цього пояснення досить.
– У мене був дуже важкий тиждень. А Максим не хотів, щоб я весь день стояла біля плити.
– Один салат багато часу не забирає.
– Мамо, ми разом так вирішили, – втрутився Максим. – Мені ця їжа подобається.
– Та я нічого. Просто здивувалася.
Даша взяла велику тарілку.
– Давай сюди, я перекладу. Бо ми зараз усе на кухні скуштуємо.
Оксана передала їй контейнер.
Максим увімкнув духовку на невелике нагрівання і поставив туди форми з гарячим. Сергій Миколайович допоміг посунути стіл ближче до вікна.
Кожному знайшлася справа. Тільки Галина Петрівна більше вже не пропонувала допомоги.
***
За стіл сіли вчасно. Сергій Миколайович привітав сина й поцікавився його роботою. Даша розповіла, як довго обирала подарунок і врешті купила саме те, що Максим сам показував їй місяць тому.
Він засміявся:
– Правильне рішення. Я б інше все одно потім обміняв.
Розмова потроху стала легшою. Оксана подала гаряче. Даша спробувала рибу й запитала, як називається ресторан.
– Дуже смачно. Я собі запишу.
– Ми вже кілька разів там замовляли, – відповів Максим. – Жодного разу не підвели.
Галина Петрівна поправила серветку біля тарілки.
– Смачно, ніхто не сперечається. Але домашнє все одно інше.
– Ти скуштуй курку, – запропонував їй Сергій Миколайович. – Гарна.
– Я скуштувала.
Оксана вирішила не відповідати. Свекруха мала право любити свою кухню. Було б дивно сперечатися, який салат смачніший.
Та за кілька хвилин Галина Петрівна знову заговорила:
– Раніше до приїзду рідних готувалися. Знали, що люди прийдуть, купували продукти, щось робили.
Оксана передала Сергію Миколайовичу хлібний кошик.
– Ми теж готувалися. Максим прибрав квартиру, я замовила те, що всім подобається. Рибу спеціально взяли, бо ви її любите.
– Я не про рибу.
– А про що?
Свекруха подивилася на сина.
– Про ставлення. Коли сам готуєш, це відчувається.
Максим спробував перевести розмову:
– Мамо, ти ж хотіла показати фотографії з дачі.
Вона дістала телефон, і розмова пішла про ділянки. Оксана вислухала історію про нову доріжку, спитала, чи вдалося знайти потрібні матеріали.
З боку свято виглядало звичайним. Тільки тепер, коли вона подавала чергову страву, Оксана заздалегідь чекала на зауваження.
***
Торт Максим розрізав сам. Галина Петрівна уточнила, де його купили. Почувши відповідь, кивнула:
– Зрозуміло.
Даша запитала брата про плани на відпустку. Сергій Миколайович запропонував наступного разу приїхати до них на дачу.
Гості не поспішали йти. Гаряче майже все доїли, Даша взяла собі ще салату. Оксана прибирала порожній посуд і намагалася зрозуміти, що саме не так із цим вечором.
Усі були ситі. Про нікого не забули. На столі було те, що любив кожен. Але свекруха розмовляла з нею підкреслено чемно й більше ні про що не просила.
Перед відходом Галина Петрівна затрималася в передпокої, поки Максим допомагав батькові вдягнути куртку, а Даша повернулася до кімнати по телефон.
– Ти не ображайся, – сказала вона Оксані.
– Я слухаю.
– Ми до вас не щодня ходимо. Можна було б заради нас і приготувати.
– Сьогодні день народження Максима. Ми вирішили провести його так.
– Максим міг що завгодно вирішити. Але ж ти господиня.
Оксана не відразу відповіла.
– У нас удома ми обоє господарі.
– Я не про це. Мені було неприємно. Наче для чужих людей стіл накрили. Для гостей це принизливо.
– Чому принизливо?
– Бо часу пошкодувала. Гроші віддала, та й усе.
У коридор вийшов Максим.
– Мамо, ви готові?
– Так. Ми вже йдемо.
Оксана попрощалася з усіма. Галина Петрівна коротко відповіла й пішла за чоловіком.
***
Максим зібрав тарілки.
– Добре посиділи, – сказав він.
Оксана зачинила дверцята посудомийної машини.
– Твоя мама вважає, що я її принизила.
Він обернувся.
– Вона так сказала?
– У передпокої. Бо їжу замовила.
– Вона просто звикла сама готувати.
– Я їй не заважаю готувати.
– Оксано, не бери близько до серця. У неї свої уявлення.
Вона хотіла ще щось сказати, але Максим уже прибирав залишки в холодильник. Його день народження ще не закінчився. Оксана вирішила, що поговорять пізніше.
Вони подивилися фільм. Максим запропонував з’їсти по шматочку торта, і вона погодилася.
Та задоволення від дня вже зникло. Оксана думала не стільки про слова свекрухи, скільки про те, як легко чоловік пояснив усе її звичкою.
***
Наступного дня Галина Петрівна зателефонувала синові. Оксана була на кухні й чула лише його відповіді.
– Мамо, їжа була нормальна.
Пауза.
– Ні, ми не хотіли вас образити.
Ще пауза.
– Гаразд, я поговорю.
Коли він закінчив, Оксана запитала:
– Про що поговориш?
Максим сів навпроти.
– Вона засмутилася. Каже, що ви з Дашею обговорювали ресторан, а її думка нікого не цікавила.
– Її думку ми весь вечір слухали!
– Вона вважає, що ти могла б щось приготувати.
– І що ти відповів?
– Що ти була зайнята на роботі?
– Ти сказав, що ми разом вирішили замовити?
– Сказав, що мені сподобалося.
Оксана помовчала.
– Це не одне й те саме.
Максим зітхнув.
– Може, ти їй подзвониш? Скажеш, що не хотіла образити. І наступного разу щось приготуєш. Щоб не роздмухувати сварку.
– Ти пропонуєш мені вибачатися за наш спільний вибір?
– Не за вибір. За те, що їй було неприємно.
– Максиме, неприємно їй стало не через мій тон. Я розмовляла з нею спокійно. Вона хоче, щоб я визнала: мені треба було готувати.
– Ну, один салат…
– Ти так вважаєш?
Він не відповів відразу.
***
Оксана прибрала зі столу порожню упаковку від торта.
– Якщо тобі хотілося домашньої їжі, ти міг сказати. Міг сам щось зробити. Ми могли готувати разом. Але ти погодився на доставку, допоміг вибрати страви, а тепер я маю відповідати одна!
– Я не кажу, що ти винна.
– Тоді навіщо мені обіцяти виправитися?
– Я хочу, щоб ви нормально спілкувалися.
– Я теж. Тільки нормального спілкування не вийде, якщо я погоджуся, що вчинила погано, коли ми все зробили разом!
Максим якийсь час мовчав. Потім сказав:
– Я справді не пояснив їй прямо. Послався на твою роботу, ніби це ти запропонувала, а я просто погодився.
– От саме.
– Мені здавалося, що вона швидше зрозуміє.
– А вийшло, що я не знайшла часу на батьків!
Він кивнув.
– Що ти хочеш, щоб я сказав?
– Те, як було насправді. Що це твій день народження. Що ми обоє вибрали доставку. І що я нікого не принижувала.
– Вона скаже, що я тебе захищаю.
***
Він подзвонив матері ввечері. Оксана пішла до кімнати, але Максим двері не зачиняв.
Він пояснив, що сам вибрав ресторан і частину страв. Що вони заздалегідь обговорили доставку, і їх обох це влаштовувало.
Галина Петрівна відповідала довго.
– Я розумію, що тобі важлива домашня їжа, – сказав Максим. – Але ж ми хотіли спокійно провести день разом. Ми на вас чекали.
Потім він замовк і слухав її.
– Ні, Оксана не дзвонитиме й не обіцяє готувати наступного разу. Ми наперед вирішуватимемо, як нам зручно.
Ще одна пауза.
– Мамо, ти можеш сказати, що віддаєш перевагу домашньому. Але називати наш стіл приниженням не треба!
Розмова завершилася без жодних примирливих слів.
***
Наступні два тижні Оксана та Галина Петрівна не спілкувалися. Новини одна про одну вони дізнавалися від Максима.
Оксана не стала про себе нагадувати. На запитання, які передавав чоловік, відповідала спокійно: робота йде, вдома все гаразд, замовлена книга прийшла.
Потім свекруха запросила їх на вечерю.
– У суботу приїжджайте до шостої.
Максим передав запрошення і спитав:
– Поїдемо?
– Поїдемо.
Оксана купила фрукти.
Галина Петрівна зустріла їх біля дверей.
– Проходьте. Усе вже готово.
На столі були голубці, овочева закуска та домашня випічка. Свекруха перерахувала страви й додала:
– Усе сама робила. Із самого ранку.
– Дякую, – сказала Оксана. – Ви багато приготували.
Вона сіла поруч із чоловіком і запитала Сергія Миколайовича, чи вдалося закінчити доріжку на дачі.
***
Коли збиралися додому, свекруха дістала контейнер.
– Візьміть голубці. Щоб завтра не замовляти.
Максим відповів:
– Дякую, візьмемо.
Оксана промовчала, бо зрозуміла докір на свою адресу. Свекруха, як і раніше, вважала домашню їжу єдино правильною.
У машині Максим спитав:
– Ти як?
– Нормально.
– На наступний мій день народження можемо взагалі кудись поїхати.
Оксана усміхнулася.
– Давай.
Вона більше не перебирала в пам’яті святкове меню, намагаючись відшукати помилку. Їжа була смачна. На гостей чекали.
А те, що Галина Петрівна уявляла цей день інакше, не означало, що Оксана мала проводити його за її правилами. Чи мала? Як ви вважаєте?