Хто би сказав мені, найпершій господині у селі, що у свої роки сиві буду вчитись життя у молодої невістки, то я би голосно і довго сміялась.Та от прийшла у наш дім Наталя і я собі очі мусила протирати, бо таких змін дім зазнав, а головне – мій чоловік і син.
Я живу так, як жила моя матір і як жила до того моя бабуся. Навіть дворище те ж і ті ж у нас порядки і звичаї які роки поспіль. І ніщо не віщувало змін нашого от такого розміреного життя, та привів син до нас у хату невістку – Наталю.
Як на гріх, про весілля і мови бути не могло, бо ж я слабла і слабла. Замість сукні білої і вальсу весільного, моя невістка мусила довкола мене бігати із суднами, бо я не ладна була і підвестись.
І знаєте, я хоч і була між небом і землею, життя в мені ледь жевріло, але я була неспокійна за своїх чоловіків. То тільки я знала, як про них дбати потрібно, яку кашу подати на сніданок, чи, як підсмажити котлети, аби і Сашко і Валерій їх смакували із задоволенням.
Пробувала невістці що говорити, а вона лиш заспокоює і каже, що хвилюватись нічого і що все у них гаразд. Годувала вона мене вчасно, але знаєте, як у молодої господині – то пересмажене, то не солено. Одного разу попросила у неї трішки присмачити суп, а вона спробувала і каже таке, що я вже не знала, як реагувати:
— Напевне, Сашко забув посолити.
Сашко, то мій син і він знав у кухні тільки де холодильник і стіл, бо я й ложку подавала і їжу. Сама після своїх чоловіків все мила і прибирала. Ну а як, як кухні то жінчина справа і тільки?
Я обходила чоловіка, а потім і сина сама. Прала, прибирала, прасувала. Увесь дім, хлів і город то була моя робота і іншого я не уявляла життя.
Чоловік повертався з роботи і йшов на свій диван, бо він був трактористом і виморювався, а я хоч і ледь до будинку із ферми ноги несла, та мала ще вечері приготувати, у домі лад підтримати і до худоби збігати.
Та час минав, турбота невістки робила дива і вже мені ставало краще, вже могла із кімнати виїхати на візку і дивитись своїми очима на те, як мій дім, а головне – син і чоловік змінились за ті пів року, що я нездужала.
А дивитись було на що, бо Наталя нічого сама не ставала робити і всюди брала у помічники собі чи то свекра, чи чоловіка. Сядемо, поїмо і вже мій Валерій стає посуд мити, а Сашко у кухні підмітає.
Я тільки дивлюсь і дивуюсь, бо ці двоє такого не вміли зроду. Але вже коли чоловік мій став борщ варити, то я не витримала і таки запитала у нього, а що то таке сталось із ним і сином за час моєї відсутності:
— Невістка сталась. – буркнув він невдоволено. – От тут стала, руки в боки і каже, що твоєї долі повторювати не буде. Сказала, що то ми винні у тому що з тобою стало і або ми все разом робимо, або вона їде в місто до батьків. А що ми без неї? Кого найняти, то ціни такі, що я за рік не зароблю скільки за місяць просили.
— Ну а що ми? Звісно не раді були, бурчали, але ж мусили ставати і робити ту жіночу роботу. Наталя коло тебе ходить, ну а ми отут, – обвів руками простір довкола, – Біля гаража чи двору, хоч видно робленого, а тут цілий день крутишся, готуєш, а воно все у вбиральню спускається. Тьху ти. швидше б ти вже одужала. аби я вже міг забути про віника і каструлі.
Пішла невістка на город, а я лиш через вікно і бачу, як вона розсаду у ямки кладе а Валерій і Сашко і воду у ті ямки наливають і копають їх. Наталя за сапу, і о чудо, син і чоловік мій коло неї. Втрьох працюють. втрьох сіли відпочити. а потім разом до худоби пішли.
І знаєте, я за сина свого спокійна, як і за нашу із Валерієм старість. Знаю, що за такою невісткою не пропадемо і онуки у нас будуть гарно виховані. Шкода лиш, що я пізно тієї науки побачила, бо нині б і здоровіша була і щасливіша.
Але думаю. що не все втрачено і що Валерій намарне мріє про те. що після мого одуження все повернеться на старе, бо я вже сама того не допущу – невістка навчила гарно.
Головна картинка ілюстративна.
