Коли маленька Аріяна облишила свої гарні ходунки і почала робити перші самостійні кроки, то часто падала і оббuвала собі колінця, що, зрештою, буває з усіма дітьми Аріяниного віку. Її мама розкривала тоді обійми і кликала:
– Ходи до мене! Джерело
Мала дріботіла до неї непевними крочками, забиралася на коліна і притулялася до матусиних грyдeй.
Мама питала:
-Ти моя дівчинка?
Аріяна, ще плачучи, ствердно кивала голівкою.
Далі матуся питала:
– Ти мій найдорожчий скарб? – Дівчинка погоджувалася, та вже усміхаючись.
Врешті мама казала:
– Люблю тебе дуже-дуже, дужче, ніж усе на світі!
Після обопільних усмішок і пестощів Аріяна готова була долати нові й нові перешкоди.
Коли минав їй п’ятий рік, вона і далі хотіла бавитися у гру під назвою “Ходи до мене” – тоді, як розбuвала колінце, як почувалася ображеною або як просто хотіла сказати матусі “добрий день” чи “надобраніч”.
Якось мамі довелося переживати дуже скрутні хвилини. Була до краю змученою, знервованою. Мусила допомагати чоловікові, опікуватися двома синами-підлітками та п’ятирічною донечкою, ще й у хатню роботу впрягатися. Як тільки дзвонив телефон або хтось у вхідні двері – це означало чергову працю, що вимагала негайного виконання. По обіді сталася криза. Жінка втекла до своєї кімнати, щоб дати волю сльозам. Аріяна побігла за нею. Забігши до кімнати, промовила:
– Ходи до мене!
Притулилася до мами, пальчиками торкнулася її сльозами зрошених щік, а тоді спитала:
– Ти моя мамуся?
Мама, плачучи, підтвердила кивком голови.
– Ти мій найдорожчий скарб? – Жінка знову кивнула, та вже з посмішкою.
– я люблю тебе дуже-дуже, дужче, за усе на світі!
Усмішки, обійми, пестощі – й ось матуся готова знов до жeртoвної праці.
Хто дарує любов – той любов отримує.
БРУНО ФЕРРЕРО
